Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
Соняшний коц дві тисячі дванадцятого
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшний коц дві тисячі дванадцятого
І
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А соняшний коц приховував на плечах крила з гарячих аркушів.
Література бродила в крові наготою слів
Добутих з любові, якої було достатньо
Для високовольтної поезії, що скипала гулом
Червоногарячих схлипів у сонячному сплетінні,
І омивала береги серця лоскотом яв у
Спраглому передчутті задоволення.
II
Я пригадував тишу кімнат. Золото кухні,
Темінь коридору, вохристу вітальню і перламутр спальні.
Там цокає годинник і предмети в сутінках
Втрачають лінію, що погляд немов перебігає
З картини в картину імли, ловлячи
Чутливе натхнення супокою.
Мов усе зупинилося і рік дванадцятий
Розливається по жилах втомленого андрогіна.
Там, досі лежить на дивані її блакитна спідниця,
Мов прапор стягнутий з майвилна бажання.
І вона, під ковдрою, розпашіла, здавшись,
Тремтить в обіймах тягучих миттєвостей,
Що стигнуть у мовчанні.
Там, де вона не любить засинати на правому боці,
А він не любить засинати на лівому,
Тікаючи від серцебиття у розлогистий спокій віддиху.
Там, ще досі за вікнами осипається позолота.
Сипле густо з прозорого куполу небес.
І кришиться пам’ять жаги
Забираючи у бурштин часу
Цього восьмилапого похітливого жука
Липкого від нуги, і з нудьгою за втраченим царством.
III
...це як заплющити очі й прокинутись
На оббитому замшею стоматологічному кріслі
Під жовтим світлом, під новокаїном,
В білій, стерильній кімнаті з радіо та
Двома світлинами в темних рамках: «Лижник» та «Кіліманджаро»,
А тоді дивитись у вікно.
На бляшані дахи будинків, на кульбіти птахів.
Дзижчання інструменту нагадує джмеля
Чи хруща, що якось гудів у твоєму волоссі.
Усе воно згадка про щось чи когось, про колись.
Мов з минулого випадають літери з високовольтної поезії —
Барви кімнат, клаптики тепла; і досить тиші,
Щоб розгойдалися хвилі неба дві тисячі дванадцятого,
Щоб пригадав її погляд, який видовжує перспективу двору,
Надламує сургуч пам’яті звільняючи правопис її голосу,
І соняшний коц кутає мене у золотогривий, прозорий сон щастя
До якого, здається, можна з легкістю доторкнутися.
06.03.2022 - 03.12.2023
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А соняшний коц приховував на плечах крила з гарячих аркушів.
Література бродила в крові наготою слів
Добутих з любові, якої було достатньо
Для високовольтної поезії, що скипала гулом
Червоногарячих схлипів у сонячному сплетінні,
І омивала береги серця лоскотом яв у
Спраглому передчутті задоволення.
II
Я пригадував тишу кімнат. Золото кухні,
Темінь коридору, вохристу вітальню і перламутр спальні.
Там цокає годинник і предмети в сутінках
Втрачають лінію, що погляд немов перебігає
З картини в картину імли, ловлячи
Чутливе натхнення супокою.
Мов усе зупинилося і рік дванадцятий
Розливається по жилах втомленого андрогіна.
Там, досі лежить на дивані її блакитна спідниця,
Мов прапор стягнутий з майвилна бажання.
І вона, під ковдрою, розпашіла, здавшись,
Тремтить в обіймах тягучих миттєвостей,
Що стигнуть у мовчанні.
Там, де вона не любить засинати на правому боці,
А він не любить засинати на лівому,
Тікаючи від серцебиття у розлогистий спокій віддиху.
Там, ще досі за вікнами осипається позолота.
Сипле густо з прозорого куполу небес.
І кришиться пам’ять жаги
Забираючи у бурштин часу
Цього восьмилапого похітливого жука
Липкого від нуги, і з нудьгою за втраченим царством.
III
...це як заплющити очі й прокинутись
На оббитому замшею стоматологічному кріслі
Під жовтим світлом, під новокаїном,
В білій, стерильній кімнаті з радіо та
Двома світлинами в темних рамках: «Лижник» та «Кіліманджаро»,
А тоді дивитись у вікно.
На бляшані дахи будинків, на кульбіти птахів.
Дзижчання інструменту нагадує джмеля
Чи хруща, що якось гудів у твоєму волоссі.
Усе воно згадка про щось чи когось, про колись.
Мов з минулого випадають літери з високовольтної поезії —
Барви кімнат, клаптики тепла; і досить тиші,
Щоб розгойдалися хвилі неба дві тисячі дванадцятого,
Щоб пригадав її погляд, який видовжує перспективу двору,
Надламує сургуч пам’яті звільняючи правопис її голосу,
І соняшний коц кутає мене у золотогривий, прозорий сон щастя
До якого, здається, можна з легкістю доторкнутися.
06.03.2022 - 03.12.2023
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
