Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
2026.06.03
11:23
Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
2026.06.03
07:00
Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
2026.06.02
22:13
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
2026.06.02
17:10
Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
2026.06.02
15:29
Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
2026.06.02
12:51
Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
2026.06.02
12:09
Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
2026.06.02
11:56
Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
Соняшний коц дві тисячі дванадцятого
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшний коц дві тисячі дванадцятого
І
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А соняшний коц приховував на плечах крила з гарячих аркушів.
Література бродила в крові наготою слів
Добутих з любові, якої було достатньо
Для високовольтної поезії, що скипала гулом
Червоногарячих схлипів у сонячному сплетінні,
І омивала береги серця лоскотом яв у
Спраглому передчутті задоволення.
II
Я пригадував тишу кімнат. Золото кухні,
Темінь коридору, вохристу вітальню і перламутр спальні.
Там цокає годинник і предмети в сутінках
Втрачають лінію, що погляд немов перебігає
З картини в картину імли, ловлячи
Чутливе натхнення супокою.
Мов усе зупинилося і рік дванадцятий
Розливається по жилах втомленого андрогіна.
Там, досі лежить на дивані її блакитна спідниця,
Мов прапор стягнутий з майвилна бажання.
І вона, під ковдрою, розпашіла, здавшись,
Тремтить в обіймах тягучих миттєвостей,
Що стигнуть у мовчанні.
Там, де вона не любить засинати на правому боці,
А він не любить засинати на лівому,
Тікаючи від серцебиття у розлогистий спокій віддиху.
Там, ще досі за вікнами осипається позолота.
Сипле густо з прозорого куполу небес.
І кришиться пам’ять жаги
Забираючи у бурштин часу
Цього восьмилапого похітливого жука
Липкого від нуги, і з нудьгою за втраченим царством.
III
...це як заплющити очі й прокинутись
На оббитому замшею стоматологічному кріслі
Під жовтим світлом, під новокаїном,
В білій, стерильній кімнаті з радіо та
Двома світлинами в темних рамках: «Лижник» та «Кіліманджаро»,
А тоді дивитись у вікно.
На бляшані дахи будинків, на кульбіти птахів.
Дзижчання інструменту нагадує джмеля
Чи хруща, що якось гудів у твоєму волоссі.
Усе воно згадка про щось чи когось, про колись.
Мов з минулого випадають літери з високовольтної поезії —
Барви кімнат, клаптики тепла; і досить тиші,
Щоб розгойдалися хвилі неба дві тисячі дванадцятого,
Щоб пригадав її погляд, який видовжує перспективу двору,
Надламує сургуч пам’яті звільняючи правопис її голосу,
І соняшний коц кутає мене у золотогривий, прозорий сон щастя
До якого, здається, можна з легкістю доторкнутися.
06.03.2022 - 03.12.2023
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А соняшний коц приховував на плечах крила з гарячих аркушів.
Література бродила в крові наготою слів
Добутих з любові, якої було достатньо
Для високовольтної поезії, що скипала гулом
Червоногарячих схлипів у сонячному сплетінні,
І омивала береги серця лоскотом яв у
Спраглому передчутті задоволення.
II
Я пригадував тишу кімнат. Золото кухні,
Темінь коридору, вохристу вітальню і перламутр спальні.
Там цокає годинник і предмети в сутінках
Втрачають лінію, що погляд немов перебігає
З картини в картину імли, ловлячи
Чутливе натхнення супокою.
Мов усе зупинилося і рік дванадцятий
Розливається по жилах втомленого андрогіна.
Там, досі лежить на дивані її блакитна спідниця,
Мов прапор стягнутий з майвилна бажання.
І вона, під ковдрою, розпашіла, здавшись,
Тремтить в обіймах тягучих миттєвостей,
Що стигнуть у мовчанні.
Там, де вона не любить засинати на правому боці,
А він не любить засинати на лівому,
Тікаючи від серцебиття у розлогистий спокій віддиху.
Там, ще досі за вікнами осипається позолота.
Сипле густо з прозорого куполу небес.
І кришиться пам’ять жаги
Забираючи у бурштин часу
Цього восьмилапого похітливого жука
Липкого від нуги, і з нудьгою за втраченим царством.
III
...це як заплющити очі й прокинутись
На оббитому замшею стоматологічному кріслі
Під жовтим світлом, під новокаїном,
В білій, стерильній кімнаті з радіо та
Двома світлинами в темних рамках: «Лижник» та «Кіліманджаро»,
А тоді дивитись у вікно.
На бляшані дахи будинків, на кульбіти птахів.
Дзижчання інструменту нагадує джмеля
Чи хруща, що якось гудів у твоєму волоссі.
Усе воно згадка про щось чи когось, про колись.
Мов з минулого випадають літери з високовольтної поезії —
Барви кімнат, клаптики тепла; і досить тиші,
Щоб розгойдалися хвилі неба дві тисячі дванадцятого,
Щоб пригадав її погляд, який видовжує перспективу двору,
Надламує сургуч пам’яті звільняючи правопис її голосу,
І соняшний коц кутає мене у золотогривий, прозорий сон щастя
До якого, здається, можна з легкістю доторкнутися.
06.03.2022 - 03.12.2023
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
