У цей непевний час нічна пітьма приходить,
і серце моє рветься, і очі підіймаю...
Молитися, зійшла Венера, їде поїзд
о сьомій, холодно... У небі догорає
заграва, там альтанка, дзвіниця й пальма,
розповідають повість, яка вже не болить,
в вечірньому тумані зникає, між садами
забутими блукаю, немов дитя, що спить...

І паровоз спішить, і схлипують вагони...
і забирають в світ, якщо він ще існує!
І у моєму сні, вертається додому
блукалець мій в сльозах, самотній і в зажурі.

Juan Ramón Jiménez EN ESTAS HORAS VAGAS
En estas horas vagas que acercan a la noche,
mi corazón se ahoga y sube hasta mis ojos...
Da la oración, despierta Venus, pasa el coche
de las siete, hace frío... Y allá en los cielos rojos,
el mirador, el campanario, la palmera,
me traen historias viejas, que están ya sin sentido,
como si por la bruma de la tarde, yo fuera
pasando entre jardines, cual un niño dormido...

Y el coche va hacia el tren, y el tren solloza, y lleva
hacia el mundo,.. ¡hacia el mundo, si todavía existe!
Y yo sueño, volviendo, con una patria nueva,
viajero de mis lagrimas, solo, exaltado y triste