Я блукаю часто серед моря,
слухаючи зрізані недавно квіти.
Переповнений любов’ю й болем,
Часто я блукаю серед моря,
Як блукаю в серці у дитини.

Уночі мене ніхто не поцілує,
не всміхаються мені безликі люди.
Жоден немовляти не торкнеться,
не згадавши кінський череп мертвий.

Бо шукають на чолі троянди
на суворім костянім пейзажі
і людським рукам немає сенсу
удавати корені підземні.

Як блукаю в серці у дитини,
так блукаю часто серед моря.
Недогадлива вода, я прагну
світла смерті, що мене поглине.

https://www.youtube.com/watch?v=Pd898SJ8l5Q
Federico García Lorca Gacela de la huida
Me he perdido muchas veces por el mar
con el oído lleno de flores recién cortadas.
Con la lengua llena de amor y de agonía
muchas veces me he perdido por el mar,
como me pierdo en el corazón de algunos niños.

No hay nadie que al dar un beso
no sienta la sonrisa de la gente sin rostro,
ni nadie que al tocar un recién nacido
olvide las inmóviles calaveras de caballo.

Porque las rosas buscan en la frente
un duro paisaje de hueso
y las manos del hombre no tienen más sentido
que imitar a las raíces bajo tierra.

Como me pierdo en el corazón de algunos niños,
me he perdido muchas veces por el mar.
Ignorante del agua, voy buscando
una muerte de luz que me consuma.