Моя пам’ять не вмерла.
Зачаїлася в грудях,
трепіт білих черешень
у січневій застуді.

Від мерців відддалили
мури з марення снів.
Смуток мерзнучих лілій
гіпсом серце сповив.

Серед ночі по саду
Очі псами блукають.
Я айвову отруту.
серед ночі ковтаю.

Часом вітер нагряне
жахом тюльпанним,
налякає тюльпани
зимовий світанок.

Мур із марення снів
від мерців віддалив.
Обвивають тумани
тишу в лузі журби.

Біля хвіртки побачень
розрослася цикута,
Та лишилася пам’ять,
зачаїлася в грудях.

https://www.youtube.com/watch?v=dXmyhnBnE8g
Federico García Lorca Gacela del recuerdo del amor
No te lleves tu recuerdo.
Déjalo solo en mi pecho,
temblor de blanco cerezo
en el martirio de enero.

Me separa de los muertos
un muro de malos sueños.
Doy pena de lirio fresco
para un corazón de yeso.

Toda la noche en el huerto
mis ojos, como los perros.
Toda la noche, comiendo
los membrillos de veneno.

Algunas veces el viento
es un tulipán de miedo,
es un tulipán enfermo,
la madrugada de invierno.

Un muro de malos sueños
me separa de los muertos.
La niebla cubre en silencio
el valle gris de tu cuerpo.

Por el arco del encuentro
la cicuta está corriendo.
Pero deja tu recuerdo,
déjalo sólo en mi pecho.