Блакить холодна як камінь яким нагострюють крила
Гордовита як ангел і дуже неземна
Ідеш по східцях із сяйва і по тінях від скель
Занурюєшся повільно у вигадане небо
але за мить приходиш до ще більших оман
По ту сторону неба по ту сторону ока
Мені не кажи що неправда, що ангелів нема
Занурена у озеро збайдужілого тіла
Ти яка все розглядає у барвах своїх очей
І пересичена світом – за границею вій.

Zbigniew Herbert ZOBACZ
Błękit zimny jak kamień, o który ostrzą skrzydła
Aniołowie wyniośli i bardzo nieziemscy
Idąc po szczeblach blasku i po głazach cienia
Zapadają się z wolna w urojone niebo
Lecz po chwili wychodzą jeszcze bardziej bladzi
Po tamtej stronie nieba po tamtej stronie oczu
Nie mów że to nieprawda że nie ma aniołów
Pogrążona w sadzawce leniwego ciała
Ty która widzisz wszystko w kolorze swych oczu
I stajesz syta świata - na granicy rzęs