Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буду собі сидіти,
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Рон Паджетт Бюро знахідок
Якщо вона втратить гідність
всьому кінець.
Це сказав я.
Що я мав на увазі?
Перше, що віра
в божественне майже
зникла.
Під гідністю
я розумію взаємну
самоповагу, відчуття
що ми вправі
бути тут і що
це важливо.
(Важливо куди
пішли боги
після їх смерті.)
Мій дог Сьюзі здається
не має жодного значення, але в неї
є Пет і я, боги
з якими можна гратися і гавкати.
Про цей вірш:
"У купі різних паперів, які завжди на моєму столі, я знайшов обривок, який містив слова епіграфу до цього вірша, і я неясно пригадав, що написав їх. Вони стали початком вірша: "Це сказав я." Мені сподобалася незвична ідея цитувати себе в епіграфі. До речі, обіграна банальність бог / дог була ненавмисною."
Ron Padgett Lost and Found
Man has lost his gods.
If he loses his dignity,
it’s all over.
I said that.
What did I mean?
First, that the belief
in divinity has almost
disappeared.
By dignity
I meant mutual
self-respect, the sense
that we have some right
to be here and that
there is value in it.
(Values are where
the gods went
when they died.)
My dog Susie doesn’t seem
to have any values, but she does
have Pat and me, gods
she gets to play with and bark at.
About this poem:
“In the pile of miscellaneous papers always on my desk I found a scrap that contained the words in this poem’s epigraph, and I vaguely remembered having scribbled them down. That triggered the poem’s beginning: ‘I said that.' I liked the unusual idea of quoting oneself in an epigraph. By the way, the corny play on god/dog was unintentional.”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
