Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.
Потоки бруду полилися
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Рон Паджетт Бюро знахідок
Якщо вона втратить гідність
всьому кінець.
Це сказав я.
Що я мав на увазі?
Перше, що віра
в божественне майже
зникла.
Під гідністю
я розумію взаємну
самоповагу, відчуття
що ми вправі
бути тут і що
це важливо.
(Важливо куди
пішли боги
після їх смерті.)
Мій дог Сьюзі здається
не має жодного значення, але в неї
є Пет і я, боги
з якими можна гратися і гавкати.
Про цей вірш:
"У купі різних паперів, які завжди на моєму столі, я знайшов обривок, який містив слова епіграфу до цього вірша, і я неясно пригадав, що написав їх. Вони стали початком вірша: "Це сказав я." Мені сподобалася незвична ідея цитувати себе в епіграфі. До речі, обіграна банальність бог / дог була ненавмисною."
Ron Padgett Lost and Found
Man has lost his gods.
If he loses his dignity,
it’s all over.
I said that.
What did I mean?
First, that the belief
in divinity has almost
disappeared.
By dignity
I meant mutual
self-respect, the sense
that we have some right
to be here and that
there is value in it.
(Values are where
the gods went
when they died.)
My dog Susie doesn’t seem
to have any values, but she does
have Pat and me, gods
she gets to play with and bark at.
About this poem:
“In the pile of miscellaneous papers always on my desk I found a scrap that contained the words in this poem’s epigraph, and I vaguely remembered having scribbled them down. That triggered the poem’s beginning: ‘I said that.' I liked the unusual idea of quoting oneself in an epigraph. By the way, the corny play on god/dog was unintentional.”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
