Той мені здається богові рівним,(1)
той можливо навіть за богів вищий,
хто сидить з тобою часто віч-на-віч
чує і бачить,
як смієшся солодко, а я бідний,
бо з тобою дійсно втратив свій розум,
Лесбіє, коли на тебе дивлюся
< терпне мій язик;>(2)
слова застряють в горлі, ніжний пломінь
у суглоби ллється, громом у вухах
дзвенить вітер і засліплює очі
сяюча пітьма.
Тягарем, Катулле, стало безділля: (3)
безділля розпалює в тобі пломінь:
безділля віддавна згубне для щастя
царів і столиць.

(1) Цей найвідоміший вірш Катулла є вільним перекладом вірша ХХХІ грецької поетеси Сапфо "Здається, рівний з богами у щасті", написаного на заміжжя її учениці. Згідно з римською традицією, Клодія, кохана Катулла, у віршах одержала співзвучне зі своїм іменем ім'я Лесбія - за назвою острова Лесбос, на якому жила Сапфо (ймовірно 630 до н.е.-570 до н.е). Переклад передає щирість і поривчастість любовних переживань Сапфо.
(2) цей рядок не зберігся, його відтворено за відповідним рядком Сапфо.
(3) Остання строфа з вірша Сапфо у Катулла відсутня. Покірність коханню, смерть через кохання у римлян вважалися не гідними чоловіка, а більш властивими жінці. Відчувати як жінка принизливо для чоловіка, тому Катулл відмовляється говорити про смерть від нерозділеного кохання, і замість покірності стражданням дорікає собі за марнування часу на безділля.
Сапфо ХХХІ
Здається, рівний з богами у щасті
чоловік, який може близько-близько
сидіти перед тобою і часто
чути твій голос
і чарівний сміх. Від цього у мене
перестає відразу битись серце,
ледь тебе побачу й не маю сили
сказати слово.
Відразу німіє язик, по шкірі
легкий вогонь пробігає, дивляться
й нічого не бачать очі, у вухах
не змовкає дзвін.
Потім мене мов обсипає жаром,
в руках тремтіння, я зеленішою
стаю за трави, здається я ось-ось
з життям розстанусь.
Але терпи, терпи: бо вже все зайшло
надто далеко.

Gaius Valerius Catullus LI. Ille mi par esse deo videtur
Ille mi par esse deo videtur,
ille, si fas est, superare divos,
qui sedens adversus identidem te
spectat et audit
dulce ridentem, misero quod omnes
eripit sensus mihi: nam simul te,
Lesbia, aspexi, nihil est super mi

lingua sed torpet, tenuis sub artus
flamma demanat, sonitu suopte
tintinant aures, gemina teguntur
lumina nocte.
otium, Catulle, tibi molestum est:
otio exsultas nimiumque gestis:
otium et reges prius et beatas
perdidit urbes.