Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл LI. Той мені здається богові рівним
той можливо навіть за богів вищий,
хто сидить з тобою часто віч-на-віч
чує і бачить,
як смієшся солодко, а я бідний,
бо з тобою дійсно втратив свій розум,
Лесбіє, коли на тебе дивлюся
< терпне мій язик;>(2)
слова застряють в горлі, ніжний пломінь
у суглоби ллється, громом у вухах
дзвенить вітер і засліплює очі
сяюча пітьма.
Тягарем, Катулле, стало безділля: (3)
безділля розпалює в тобі пломінь:
безділля віддавна згубне для щастя
царів і столиць.
(1) Цей найвідоміший вірш Катулла є вільним перекладом вірша ХХХІ грецької поетеси Сапфо "Здається, рівний з богами у щасті", написаного на заміжжя її учениці. Згідно з римською традицією, Клодія, кохана Катулла, у віршах одержала співзвучне зі своїм іменем ім'я Лесбія - за назвою острова Лесбос, на якому жила Сапфо (ймовірно 630 до н.е.-570 до н.е). Переклад передає щирість і поривчастість любовних переживань Сапфо.
(2) цей рядок не зберігся, його відтворено за відповідним рядком Сапфо.
(3) Остання строфа з вірша Сапфо у Катулла відсутня. Покірність коханню, смерть через кохання у римлян вважалися не гідними чоловіка, а більш властивими жінці. Відчувати як жінка принизливо для чоловіка, тому Катулл відмовляється говорити про смерть від нерозділеного кохання, і замість покірності стражданням дорікає собі за марнування часу на безділля.
Сапфо ХХХІ
Здається, рівний з богами у щасті
чоловік, який може близько-близько
сидіти перед тобою і часто
чути твій голос
і чарівний сміх. Від цього у мене
перестає відразу битись серце,
ледь тебе побачу й не маю сили
сказати слово.
Відразу німіє язик, по шкірі
легкий вогонь пробігає, дивляться
й нічого не бачать очі, у вухах
не змовкає дзвін.
Потім мене мов обсипає жаром,
в руках тремтіння, я зеленішою
стаю за трави, здається я ось-ось
з життям розстанусь.
Але терпи, терпи: бо вже все зайшло
надто далеко.
Gaius Valerius Catullus LI. Ille mi par esse deo videtur
Ille mi par esse deo videtur,
ille, si fas est, superare divos,
qui sedens adversus identidem te
spectat et audit
dulce ridentem, misero quod omnes
eripit sensus mihi: nam simul te,
Lesbia, aspexi, nihil est super mi
lingua sed torpet, tenuis sub artus
flamma demanat, sonitu suopte
tintinant aures, gemina teguntur
lumina nocte.
otium, Catulle, tibi molestum est:
otio exsultas nimiumque gestis:
otium et reges prius et beatas
perdidit urbes.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл LVIII. ЦЕЛІЮ, ЛЕСБІЯ НАША, ЛЕСБІЯ ТА"
