Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Нові часи народжують нових героїв, але це одночасно змушує нас згадувати і попередніх своєрідних поетичних літописців часу. До них цілком можна додати ім’я Сергія Ґуберначука, чимало посмертних збірок якого (як мені відомо, понад сімнадцять!!!) отримали певний суспільний резонанс і визнання та поповнили приватні бібліотечки шанувальників його поетичного слова.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Передмова до другого видання збірки «Розсипане золото літер» –
https://dlib.kiev.ua/items/show/900
Зустріч пам’яті митця і поета Сергія Губерначука.
Від мистецтвознавця і письменника Василя Неволова.
https://www.youtube.com/watch?v=5TejajCtgDk
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
