Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Нові часи народжують нових героїв, але це одночасно змушує нас згадувати і попередніх своєрідних поетичних літописців часу. До них цілком можна додати ім’я Сергія Ґуберначука, чимало посмертних збірок якого (як мені відомо, понад сімнадцять!!!) отримали певний суспільний резонанс і визнання та поповнили приватні бібліотечки шанувальників його поетичного слова.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Передмова до другого видання збірки «Розсипане золото літер» –
https://dlib.kiev.ua/items/show/900
Зустріч пам’яті митця і поета Сергія Губерначука.
Від мистецтвознавця і письменника Василя Неволова.
https://www.youtube.com/watch?v=5TejajCtgDk
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
