Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мудрі краплі істини із золотих літер…
Нові часи народжують нових героїв, але це одночасно змушує нас згадувати і попередніх своєрідних поетичних літописців часу. До них цілком можна додати ім’я Сергія Ґуберначука, чимало посмертних збірок якого (як мені відомо, понад сімнадцять!!!) отримали певний суспільний резонанс і визнання та поповнили приватні бібліотечки шанувальників його поетичного слова.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Під час нинішньої божевільної війни ми проходимо, як зараз усі це гостро відчувають, через страшний біль втрат, через сльози, щемкі відчуття вболівання за рідних, за країну, і водночас проносимо крізь власні серця ненависть, гнів, зневагу до ворога.
Хоча вже минуло майже сім сумних років, відколи відлетіла у Вирій зболіла Сергійова душа, вже і в тодішніх його поетичних рефлексіях пронизливо відчуваються болісні відгомони тоді ще віддаленої, але не менш болючої і жорстокої війни.
Гортаючи сторінки цієї нової збірки пана Сергія, що їх турботливо уклала і «зшила» його дружина Олена Кучерява, я не раз стримував сльози, усвідомлюючи сувору пронизливість і непохитну талановитість автора рядків, який наполегливо прагнув, як це відчувається, «дійти до Суті»!
Переконаний, що це важлива збірка для нас у сьогоденні. Вона приваблює сучасним поглядом, інтелектуальною глибиною, і, головне, щирістю! А ще – вона вщерть наповнена любов’ю до життя! У деяких поетичних проникненнях відчувається бажання автора часом вихлюпнути свій біль, прагнення стати своєрідним чесним хронометром, який би закарбував на скрижалях нашої пам’яті пекучі іскринки буднів, прояви нашого сумління, обриси нашого майбутнього бажаного життя. Сергій прагнув у згустках своїх вистражданих поетичних рядків якнайповніше передати посил власної віри, надії, любові – до світу.
То ж, з якого субстрату видобував Сергій Ґуберначук той «вогонь в одежі слова», для якого він так «вигострював слово…»? Чому взагалі одвіку так прагне Людина знайти себе у Слові, віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу, як знак недаремності прожитого?
Нескінченна черідка питань постане перед тими з Вас, хто вперше, а, можливо, потім і вдесяте, перегорне сторінки цієї сповіді, довіреної всім нам. І коли Ви відчуєте, що слово Сергійове народилося із глибокого зворушення, тоді воно само відповість Вам, вибудує отой легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це є дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Іван Франко.
Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі пана Сергія, яка колись так любила і страждала. Температура його страждання часом бувала настільки небезпечно високою, що за нею передбачався – або злет, або спад з вигоранням. Межа тонка, мов лезо. Між цими двома проявами до болю короткого життя Сергія Ґуберначука вмістився цілий поетичний аспект його драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій. Зважене й зріле сприйняття ним довкілля додало його роздумам і поезіям високого ступеня серйозності й справжності.
Коли читав рукопис книги, до мене все чіткіше приходило усвідомлення, що його автору були притаманні дві якості: уважність і зосередженість. Поетика Сергія направлена на побудову символічних образних рядів: Бог – Всесвіт – Батьківщина – Народ… І у цій збірці помітно, як прагнув до гармонії розуму й серця її автор у своїх стосунках із зовнішнім світом, і виражав він все це через власні образні системи.
Експресію почувань Сергія Ґуберначука живила, на мій погляд, вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджене в його поезіях хвилюючим сповідуванням Любові як рідкісного Небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості часом пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого Сергієм торкає кожну хвилину цієї своєрідної філософсько-поетичної сповіді.
Поезії і роздуми С. Ґуберначука переконливо доводять, що тим і сильні ми, як нація, що найглибші почуття підживлюють наші душі. Це відчуваєш і тоді, коли торкаєшся глибин думки, почуття, всього сказаного і висловленого свого часу на папері Сергієм. Саме це засвідчує і ця нова збірка «Розсипане золото літер».
Кожен із нас, проживаючи своє земне, відміряне Господом, життя, неодмінно набуває життєвого досвіду, стає свідком багатьох подій… Але ж далеко не кожен здатний дістати з тієї життєвої щоденної суєти дорогоцінні зернятка досвідів, спостережень, роздумів, огранити їх у цікаву фразу або вкласти в поетичні рядки, наповнивши глибоким змістом. Сергію, на мій погляд, це вдалось!
Почитайте, заглибтесь у джерельну чистоту його українського слова. Бо поезії і роздуми Сергія – вони неодмінно з іскрою віри і любові!
Василь Неволов,
письменник, драматург, перекладач,
серпень 2024 р.
Передмова до другого видання збірки «Розсипане золото літер» –
https://dlib.kiev.ua/items/show/900
Зустріч пам’яті митця і поета Сергія Губерначука.
Від мистецтвознавця і письменника Василя Неволова.
https://www.youtube.com/watch?v=5TejajCtgDk
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
