
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Склеюю серце своє ізолентою.
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Луїс Альберто де Куенка На могилі Сосекі
Для Фернандо і Наоко
Сосекі (1), наш маленький тигр, пішов,
з квитком в один кінець відвідати Аїд
і білі луки, де розцвітають асфоделі,
де навіть королі сумні й вважають,
що краще бути слугами вгорі. ніж королями
унизу (2), де владарює забуття, і тіні
висять над світом, й ніколи не світає.
І Замок Холоду з його жуками скарабеями
з повадками драконів, з його погруддями Сіддхартхи(3)
і тисячами книг без нього лишились самотніми.
Бажає Бастет(4), богиня-кішка древнього Єгипту,
Сосекі захищати в домі темряви
і дарувати вічну пам'ять його господарям,
які живим його любили і люблять досі
мертвим, і скільки житимуть, любитимуть його.
(1) Епітафія котові написана на смерть кота Фернандо Санчеса Драго, друга Луїса Альберто де Куенка, за зразком епітафії на смерть горобця Лесбії, коханої Катулла.
(2) В Аїді Одіссей намагається втішити Ахілла, нагадуючи його славу героя в житті і його царювання зараз у країні мертвих: "Від тебе, Ахілле, немає щасливішого серед смертних: живого шанували ми тебе як бога, і тут ти владарюєш над всіми тінями, тобі на смерть не варто нарікати, Ахілле богорівний." І син Пелея відповів йому: "Не намагайся, Одіссею, утішити мене, я краще хотів би бути наймитом у бідного оратая, але живим, ніж царювати тут над всіми тінями" (Гомер "Одіссея", Пісня 11)
(3) Сіддха́ртха - роман Германа Гессе вперше виданий 1922 року. Дія книги відбувається в стародавній Індії. Роман описує життя брахмана Сіддхартхи з дитинства до смерті, його пошук себе і духовне зростання.
(4) Ба́стет - єгипетська богиня, уособлення світла (сонячного або місячного), дочка Ісіди й Осіріса. Священною твариною Бастет була кішка, тому богиню зображували жінкою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом
Luis Alberto de Cuenca En la tumba de Soseki
Para Fernando y Naoko
Soseki, nuestro tigre minúsculo, se ha ido,
sin billete de vuelta, a visitar el Hades
y las blancas praderas tachonadas de asfódelos,
donde incluso los reyes están tristes y hubiesen
preferido ser siervos arriba que monarcas
abajo, donde habita el olvido, y las sombras
se ciernen sobre el mundo, y no amanece nunca.
Y el Castillo del Frío, con sus escarabajos
de cara de dragón, sus bustos de Siddharta
y sus miles de libros, se ha quedado muy solo.
Quiera Bastet, la diosa gata del viejo Egipto,
proteger a Soseki en su hogar de tinieblas
y llevarle el perenne recuerdo de sus dueños,
que lo amaron en vida, y lo siguen amando.
en muerte, y lo amarán mientras duren sus vidas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка Берлін, осінь 1938 року"