Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.
Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…
Абеліт - вибухова суміш
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Ми бачим сутність світу первозданну.
І крізь туман у муках неземних
Народжується істина, як панна.
Удалині палахкотять вогні
Домівок в тиші чистім узбережжі.
Так прагнення щоденні та земні
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться.
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь.
Дороговказом узяв собі
Одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
Фасади домів розвернули на північ дахи.
Ти, здається, смієшся без посмішки на обличчі,
І торкаєшся без руки.
І зникає блакить відкриваючи безвість мови,
І виманюють зорі розширити власне вікно.
Там — осяяні
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь їм уввись
Кілька крапель лиши для Любові
Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах
шукає вітер схов у димарі,
а білий сніг ще неодмінно буде
і сонце червоніти на зорі,
і Божий день народиться в безденні,
впаде до ніг уже коротша тінь.
Засіється на рік новий із жмені,
в якій змішались жито і ячмінь
Ще б трішечки тепла мені в долоні.
Дерева у осінньому меду
Завмерли чарівливо на осонні.
Притихлий вітер до землі примерз...
Стоїть незвична тиша урочиста.
А ясен обгорнуся геть увесь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка На могилі Сосекі
Для Фернандо і Наоко
Сосекі (1), наш маленький тигр, пішов,
з квитком в один кінець відвідати Аїд
і білі луки, де розцвітають асфоделі,
де навіть королі сумні й вважають,
що краще бути слугами вгорі. ніж королями
унизу (2), де владарює забуття, і тіні
висять над світом, й ніколи не світає.
І Замок Холоду з його жуками скарабеями
з повадками драконів, з його погруддями Сіддхартхи(3)
і тисячами книг без нього лишились самотніми.
Бажає Бастет(4), богиня-кішка древнього Єгипту,
Сосекі захищати в домі темряви
і дарувати вічну пам'ять його господарям,
які живим його любили і люблять досі
мертвим, і скільки житимуть, любитимуть його.
(1) Епітафія котові написана на смерть кота Фернандо Санчеса Драго, друга Луїса Альберто де Куенка, за зразком епітафії на смерть горобця Лесбії, коханої Катулла.
(2) В Аїді Одіссей намагається втішити Ахілла, нагадуючи його славу героя в житті і його царювання зараз у країні мертвих: "Від тебе, Ахілле, немає щасливішого серед смертних: живого шанували ми тебе як бога, і тут ти владарюєш над всіми тінями, тобі на смерть не варто нарікати, Ахілле богорівний." І син Пелея відповів йому: "Не намагайся, Одіссею, утішити мене, я краще хотів би бути наймитом у бідного оратая, але живим, ніж царювати тут над всіми тінями" (Гомер "Одіссея", Пісня 11)
(3) Сіддха́ртха - роман Германа Гессе вперше виданий 1922 року. Дія книги відбувається в стародавній Індії. Роман описує життя брахмана Сіддхартхи з дитинства до смерті, його пошук себе і духовне зростання.
(4) Ба́стет - єгипетська богиня, уособлення світла (сонячного або місячного), дочка Ісіди й Осіріса. Священною твариною Бастет була кішка, тому богиню зображували жінкою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом
Luis Alberto de Cuenca En la tumba de Soseki
Para Fernando y Naoko
Soseki, nuestro tigre minúsculo, se ha ido,
sin billete de vuelta, a visitar el Hades
y las blancas praderas tachonadas de asfódelos,
donde incluso los reyes están tristes y hubiesen
preferido ser siervos arriba que monarcas
abajo, donde habita el olvido, y las sombras
se ciernen sobre el mundo, y no amanece nunca.
Y el Castillo del Frío, con sus escarabajos
de cara de dragón, sus bustos de Siddharta
y sus miles de libros, se ha quedado muy solo.
Quiera Bastet, la diosa gata del viejo Egipto,
proteger a Soseki en su hogar de tinieblas
y llevarle el perenne recuerdo de sus dueños,
que lo amaron en vida, y lo siguen amando.
en muerte, y lo amarán mientras duren sus vidas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка Берлін, осінь 1938 року"