Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка На могилі Сосекі
Для Фернандо і Наоко
Сосекі (1), наш маленький тигр, пішов,
з квитком в один кінець відвідати Аїд
і білі луки, де розцвітають асфоделі,
де навіть королі сумні й вважають,
що краще бути слугами вгорі. ніж королями
унизу (2), де владарює забуття, і тіні
висять над світом, й ніколи не світає.
І Замок Холоду з його жуками скарабеями
з повадками драконів, з його погруддями Сіддхартхи(3)
і тисячами книг без нього лишились самотніми.
Бажає Бастет(4), богиня-кішка древнього Єгипту,
Сосекі захищати в домі темряви
і дарувати вічну пам'ять його господарям,
які живим його любили і люблять досі
мертвим, і скільки житимуть, любитимуть його.
(1) Епітафія котові написана на смерть кота Фернандо Санчеса Драго, друга Луїса Альберто де Куенка, за зразком епітафії на смерть горобця Лесбії, коханої Катулла.
(2) В Аїді Одіссей намагається втішити Ахілла, нагадуючи його славу героя в житті і його царювання зараз у країні мертвих: "Від тебе, Ахілле, немає щасливішого серед смертних: живого шанували ми тебе як бога, і тут ти владарюєш над всіми тінями, тобі на смерть не варто нарікати, Ахілле богорівний." І син Пелея відповів йому: "Не намагайся, Одіссею, утішити мене, я краще хотів би бути наймитом у бідного оратая, але живим, ніж царювати тут над всіми тінями" (Гомер "Одіссея", Пісня 11)
(3) Сіддха́ртха - роман Германа Гессе вперше виданий 1922 року. Дія книги відбувається в стародавній Індії. Роман описує життя брахмана Сіддхартхи з дитинства до смерті, його пошук себе і духовне зростання.
(4) Ба́стет - єгипетська богиня, уособлення світла (сонячного або місячного), дочка Ісіди й Осіріса. Священною твариною Бастет була кішка, тому богиню зображували жінкою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом
Luis Alberto de Cuenca En la tumba de Soseki
Para Fernando y Naoko
Soseki, nuestro tigre minúsculo, se ha ido,
sin billete de vuelta, a visitar el Hades
y las blancas praderas tachonadas de asfódelos,
donde incluso los reyes están tristes y hubiesen
preferido ser siervos arriba que monarcas
abajo, donde habita el olvido, y las sombras
se ciernen sobre el mundo, y no amanece nunca.
Y el Castillo del Frío, con sus escarabajos
de cara de dragón, sus bustos de Siddharta
y sus miles de libros, se ha quedado muy solo.
Quiera Bastet, la diosa gata del viejo Egipto,
proteger a Soseki en su hogar de tinieblas
y llevarle el perenne recuerdo de sus dueños,
que lo amaron en vida, y lo siguen amando.
en muerte, y lo amarán mientras duren sus vidas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка Берлін, осінь 1938 року"
