Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка На могилі Сосекі
Для Фернандо і Наоко
Сосекі (1), наш маленький тигр, пішов,
з квитком в один кінець відвідати Аїд
і білі луки, де розцвітають асфоделі,
де навіть королі сумні й вважають,
що краще бути слугами вгорі. ніж королями
унизу (2), де владарює забуття, і тіні
висять над світом, й ніколи не світає.
І Замок Холоду з його жуками скарабеями
з повадками драконів, з його погруддями Сіддхартхи(3)
і тисячами книг без нього лишились самотніми.
Бажає Бастет(4), богиня-кішка древнього Єгипту,
Сосекі захищати в домі темряви
і дарувати вічну пам'ять його господарям,
які живим його любили і люблять досі
мертвим, і скільки житимуть, любитимуть його.
(1) Епітафія котові написана на смерть кота Фернандо Санчеса Драго, друга Луїса Альберто де Куенка, за зразком епітафії на смерть горобця Лесбії, коханої Катулла.
(2) В Аїді Одіссей намагається втішити Ахілла, нагадуючи його славу героя в житті і його царювання зараз у країні мертвих: "Від тебе, Ахілле, немає щасливішого серед смертних: живого шанували ми тебе як бога, і тут ти владарюєш над всіми тінями, тобі на смерть не варто нарікати, Ахілле богорівний." І син Пелея відповів йому: "Не намагайся, Одіссею, утішити мене, я краще хотів би бути наймитом у бідного оратая, але живим, ніж царювати тут над всіми тінями" (Гомер "Одіссея", Пісня 11)
(3) Сіддха́ртха - роман Германа Гессе вперше виданий 1922 року. Дія книги відбувається в стародавній Індії. Роман описує життя брахмана Сіддхартхи з дитинства до смерті, його пошук себе і духовне зростання.
(4) Ба́стет - єгипетська богиня, уособлення світла (сонячного або місячного), дочка Ісіди й Осіріса. Священною твариною Бастет була кішка, тому богиню зображували жінкою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом
Luis Alberto de Cuenca En la tumba de Soseki
Para Fernando y Naoko
Soseki, nuestro tigre minúsculo, se ha ido,
sin billete de vuelta, a visitar el Hades
y las blancas praderas tachonadas de asfódelos,
donde incluso los reyes están tristes y hubiesen
preferido ser siervos arriba que monarcas
abajo, donde habita el olvido, y las sombras
se ciernen sobre el mundo, y no amanece nunca.
Y el Castillo del Frío, con sus escarabajos
de cara de dragón, sus bustos de Siddharta
y sus miles de libros, se ha quedado muy solo.
Quiera Bastet, la diosa gata del viejo Egipto,
proteger a Soseki en su hogar de tinieblas
y llevarle el perenne recuerdo de sus dueños,
que lo amaron en vida, y lo siguen amando.
en muerte, y lo amarán mientras duren sus vidas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка Берлін, осінь 1938 року"
