Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка На могилі Сосекі
Для Фернандо і Наоко
Сосекі (1), наш маленький тигр, пішов,
з квитком в один кінець відвідати Аїд
і білі луки, де розцвітають асфоделі,
де навіть королі сумні й вважають,
що краще бути слугами вгорі. ніж королями
унизу (2), де владарює забуття, і тіні
висять над світом, й ніколи не світає.
І Замок Холоду з його жуками скарабеями
з повадками драконів, з його погруддями Сіддхартхи(3)
і тисячами книг без нього лишились самотніми.
Бажає Бастет(4), богиня-кішка древнього Єгипту,
Сосекі захищати в домі темряви
і дарувати вічну пам'ять його господарям,
які живим його любили і люблять досі
мертвим, і скільки житимуть, любитимуть його.
(1) Епітафія котові написана на смерть кота Фернандо Санчеса Драго, друга Луїса Альберто де Куенка, за зразком епітафії на смерть горобця Лесбії, коханої Катулла.
(2) В Аїді Одіссей намагається втішити Ахілла, нагадуючи його славу героя в житті і його царювання зараз у країні мертвих: "Від тебе, Ахілле, немає щасливішого серед смертних: живого шанували ми тебе як бога, і тут ти владарюєш над всіми тінями, тобі на смерть не варто нарікати, Ахілле богорівний." І син Пелея відповів йому: "Не намагайся, Одіссею, утішити мене, я краще хотів би бути наймитом у бідного оратая, але живим, ніж царювати тут над всіми тінями" (Гомер "Одіссея", Пісня 11)
(3) Сіддха́ртха - роман Германа Гессе вперше виданий 1922 року. Дія книги відбувається в стародавній Індії. Роман описує життя брахмана Сіддхартхи з дитинства до смерті, його пошук себе і духовне зростання.
(4) Ба́стет - єгипетська богиня, уособлення світла (сонячного або місячного), дочка Ісіди й Осіріса. Священною твариною Бастет була кішка, тому богиню зображували жінкою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом
Luis Alberto de Cuenca En la tumba de Soseki
Para Fernando y Naoko
Soseki, nuestro tigre minúsculo, se ha ido,
sin billete de vuelta, a visitar el Hades
y las blancas praderas tachonadas de asfódelos,
donde incluso los reyes están tristes y hubiesen
preferido ser siervos arriba que monarcas
abajo, donde habita el olvido, y las sombras
se ciernen sobre el mundo, y no amanece nunca.
Y el Castillo del Frío, con sus escarabajos
de cara de dragón, sus bustos de Siddharta
y sus miles de libros, se ha quedado muy solo.
Quiera Bastet, la diosa gata del viejo Egipto,
proteger a Soseki en su hogar de tinieblas
y llevarle el perenne recuerdo de sus dueños,
que lo amaron en vida, y lo siguen amando.
en muerte, y lo amarán mientras duren sus vidas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка Берлін, осінь 1938 року"
