Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка Жахливий Капелюшок
і вкладається в ліжко з вовком
- одягненим в бабусину нічну сорочку -
ми всі думаємо, що в глибині душі вона хоче,
щоб звір проковтнув жертву,
тому що ніхто, маючи очі на лобі,
не міг прийняти злого вовка
за стару бабцю, а менше за все
Капелюшок, яка була онукою
старої бабці, про яку мова. І за формою, і за змістом
вам вже слід прпинити нести дурниці
і прийти до такого ж висновку,
як Бруно Беттельхейм у Психоаналізі
доленосних казок, а саме,
що лягаючи в ліжко motu proprio
і не намагаючись втекти,
дівчина хоче саме лягти
зі звіром, запропонувати йому те, що має
- це не тільки пиріг і горщик масла -
і нарешті перетворитися на жінку.
Proprio motu (лат.) - за власною ініціативою. Ця формула використовувалася в практиці папських рескриптів у стосунках з іноземними державами, коли папа римський не відповідав на пропозицію, а вирішував справу з нуля, ніби до цього часу ніяких проектів і пропозицій не отримував.
Luis Alberto de Cuenca CAPERUCITA FEROZ
Cuando la dulce niña se desnuda
y se mete en la cama con el lobo
—que lleva el camisón de la abuelita—,
todos pensamos que en el fondo quiere
que el animal consume el sacrificio,
porque nadie con ojos en la cara
podría confundir a un lobo fiero
con una vieja chocha, y menos alguien
como Caperucita, que es la nieta
de la vieja en cuestión. De forma y modo
que hay que dejarse ya de tonterías
y llegar a la misma conclusión
que Bruno Bettelheim en Psicoanálisis
de los cuentos de hadas, a saber,
que, al meterse en la cama motu proprio
y no hacer movimiento para huir,
lo que quiere la niña es acostarse
con la bestia, ofrecerle lo que tiene
—que no es solo la roja caperuza,
el pastel y el tarrito de manteca—
y acabar convirtiéndose en mujer.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
