Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка Жахливий Капелюшок
і вкладається в ліжко з вовком
- одягненим в бабусину нічну сорочку -
ми всі думаємо, що в глибині душі вона хоче,
щоб звір проковтнув жертву,
тому що ніхто, маючи очі на лобі,
не міг прийняти злого вовка
за стару бабцю, а менше за все
Капелюшок, яка була онукою
старої бабці, про яку мова. І за формою, і за змістом
вам вже слід прпинити нести дурниці
і прийти до такого ж висновку,
як Бруно Беттельхейм у Психоаналізі
доленосних казок, а саме,
що лягаючи в ліжко motu proprio
і не намагаючись втекти,
дівчина хоче саме лягти
зі звіром, запропонувати йому те, що має
- це не тільки пиріг і горщик масла -
і нарешті перетворитися на жінку.
Proprio motu (лат.) - за власною ініціативою. Ця формула використовувалася в практиці папських рескриптів у стосунках з іноземними державами, коли папа римський не відповідав на пропозицію, а вирішував справу з нуля, ніби до цього часу ніяких проектів і пропозицій не отримував.
Luis Alberto de Cuenca CAPERUCITA FEROZ
Cuando la dulce niña se desnuda
y se mete en la cama con el lobo
—que lleva el camisón de la abuelita—,
todos pensamos que en el fondo quiere
que el animal consume el sacrificio,
porque nadie con ojos en la cara
podría confundir a un lobo fiero
con una vieja chocha, y menos alguien
como Caperucita, que es la nieta
de la vieja en cuestión. De forma y modo
que hay que dejarse ya de tonterías
y llegar a la misma conclusión
que Bruno Bettelheim en Psicoanálisis
de los cuentos de hadas, a saber,
que, al meterse en la cama motu proprio
y no hacer movimiento para huir,
lo que quiere la niña es acostarse
con la bestia, ofrecerle lo que tiene
—que no es solo la roja caperuza,
el pastel y el tarrito de manteca—
y acabar convirtiéndose en mujer.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
