Я бачу, як ти п'єш біля кіоску тендітними
блакитними руками, ні, руки не блакитні
вони маленькі, а кіоск у Франції
звідки ти написала мені цей останній лист і
я відповів і більше ніколи не чув про тебе.
ти писала божевільні вірші про
АНГЕЛІВ І БОГА, усі верхнім регістром, і ти
знала відомих художників і більшість з них
були твоїми коханцями, і я вже писав, це нормально,
йти вперед, входити в їхнє життя, я не ревнував
тому що ми ніколи не зустрічалися. ми були близько один раз
у Новому Орлеані, за півквартала, але ніколи не зустрілися, ніколи
не доторкнулися. тож ти йшла зі знаменитими і писала
про знаменитих, і, звичайно, те, що ти дізналася
полягало в тому, що знаменитих хвилює
їхня слава - не прекрасна молода дівчина в ліжку
з ними, яка дає їм це, а потім прокидається
вранці писати великі вірші про
АНГЕЛІВ І БОГА. ми знаємо, що Бог мертвий, казали вони
нам, але слухаючи тебе я не був впевнений. чи
це був верхній регістр. ти була одним з
найкращих поетів жінок, і я казав видавцям,
редакторам, "друкуйте її, друкуйте її, вона божевільна, але вона
магічна. в її вогні немає неправди". Я тебе любив
як чоловік любить жінку, якої він ніколи не торкнеться, тільки
пише їй, зберігає кілька фотографій. Я любив би
тебе більше, якби сидів у маленькій кімнаті, розминаючи
сигарету і слухав, як ти мочишся у ванній,
але цього не сталося. твої листи стали сумнішими.
твої коханці зраджували тобі. мала, відповідав я, усі
коханці зраджують. це не допомагало. ти розповідала, що
у тебе була лавка, щоб плакати, і вона була на мосту і
міст був над річкою, і ти сиділа на лавці
плачу щовечора і плакала за коханцями, які зробили
боляче і забули тебе. Я відповів, але ніколи
не одержав відповідь. друг написав мені про твоє самогубство
через 3 чи 4 місяці після того, як це сталося. якби ми з тобою зустрілися,
я, мабуть, був би несправедливим з тобою, а ти
зі мною. Так би було краще.

Charles Bukowski an almost made up poem
I see you drinking at a fountain with tiny
blue hands, no, your hands are not tiny
they are small, and the fountain is in France
where you wrote me that last letter and
I answered and never heard from you again.
you used to write insane poems about
ANGELS AND GOD, all in upper case, and you
knew famous artists and most of them
were your lovers, and I wrote back, it’s all right,
go ahead, enter their lives, I’m not jealous
because we’ve never met. we got close once in
New Orleans, one half block, but never met, never
touched. so you went with the famous and wrote
about the famous, and, of course, what you found out
is that the famous are worried about
their fame—not the beautiful young girl in bed
with them, who gives them that, and then awakens
in the morning to write upper case poems about
ANGELS AND GOD. we know God is dead, they’ve told
us, but listening to you I wasn’t sure. maybe
it was the upper case. you were one of the
best female poets and I told the publishers,
editors, “print her, print her, she’s mad but she’s
magic. there’s no lie in her fire.” I loved you
like a man loves a woman he never touches, only
writes to, keeps little photographs of. I would have
loved you more if I had sat in a small room rolling a
cigarette and listened to you piss in the bathroom,
but that didn’t happen. your letters got sadder.
your lovers betrayed you. kid, I wrote back, all
lovers betray. it didn’t help. you said
you had a crying bench and it was by a bridge and
the bridge was over a river and you sat on the crying
bench every night and wept for the lovers who had
hurt and forgotten you. I wrote back but never
heard again. a friend wrote me of your suicide
3 or 4 months after it happened. if I had met you
I would probably have been unfair to you or you
to me. it was best like this.
from "Love is a dog from hell"