Коли Аїд вирішив, що кохає цю дівчину,
він побудував для неї копію землі,
все таке саме, включно з лугом,
але з доданим ліжком.
Все таке саме, включаючи сонячне світло,
тому що для юної дівчини було б важко
перейти так швидко від яскравого
світла до повної темряви.
Поступово, думав він,
він запровадив би ніч,
спочатку як тіні
тремтливого листя.
То місяць і зірки.
То ні місяця, ні зірок.
Нехай Персефона звикає до цього повільно.
Врешті-решт, думав він,
її це заспокоюватиме.
Копія землі,
але тільки тут було б кохання.
Хіба не всі хочуть кохання?
Він чекав багато років,
будував світ, спостерігав
за Персефоною на лузі.
Персефона нюхає, куштує.
Якщо в тебе є апетит, думав він,
у тебе є все.
Хіба не всі хочуть
відчувати вночі
кохане тіло, обійми, провідну зорю,
слухати тихе дихання, яке говорить:
Я живу, це також означає
ти живеш, бо чуєш мене,
ти тут зі мною.
І коли один ворухнеться,
інший ворухнеться теж —
ось що відчував він,
володар темряви,
дивлячись на світ, який він
збудував для Персефони.
Йому ніколи не спадало на думку
що там більше
не буде запахів,
і не буде їжі.
Винуватість? Привід злякатись? Боязнь кохання?
Цього він не міг уявити;
жоден закоханий ніколи цього не допускає.
Він мріє, він вагається,
як назвати це місце.
Спочатку він думає: Нове Пекло.
Потім: Сад.
Зрештою вирішує його назвати так:
Невинність Персефони.
М'яке світло випромінює
рівний луг
за ліжком. Він бере її
на руки.
Він хоче їй сказати: Я кохаю тебе,
ніхто не посміє тебе скривдити,
але він розуміє
що це неправда, тому він зрештою каже:
ти померла, ніщо не зможе тобі нашкодити,
як йому здається,
це обнадійливіший початок, більш чесний.

Луїза Глюк одержала Нобелівську премію з літератури за 2020 рік
Louise Gluck A MYTH OF DEVOTION
When Hades decided he loved this girl
he built for her a duplicate of earth,
everything the same, down to the meadow,
but with a bed added.
Everything the same, including sunlight,
because it would be hard on a young girl
to go so quickly from bright
light to utter darkness
Gradually, he thought,
he’d introduce the night,
first as the shadows
of fluttering leaves.
Then moon, then stars.
Then no moon, no stars.
Let Persephone get used to it slowly.
In the end, he thought,
she’d find it comforting.
A replica of earth
except there was love here.
Doesn’t everyone want love?
He waited many years,
building a world, watching
Persephone in the meadow.
Persephone, a smeller, a taster.
If you have one appetite, he thought,
you have them all.
Doesn’t everyone want
to feel in the night
the beloved body, compass, polestar,
to hear the quiet breathing that says
I am alive, that means also
you are alive, because you hear me,
you are here with me.
And when one turns,
the other turns—
That’s what he felt,
the lord of darkness,
looking at the world he had
constructed for Persephone.
It never crossed his mind
that there’d be
no more smelling here,
certainly no more eating.
Guilt? Terror? The fear of love?
These things he couldn’t imagine;
no lover ever imagines them.
He dreams, he wonders what
to call this place.
First he thinks: The New Hell.
Then: The Garden.
In the end, he decides to name it
Persephone’s Girlhood.
A soft light rising above
the level meadow,
behind the bed. He takes her
in his arms.
He wants to say I love you,
nothing can hurt you
but he thinks
this is a lie, so he says in the end
you’re dead, nothing can hurt you
which seems to him
a more promising beginning, more true.