Пустка на пустці пустотою всипана.
Руки рукою моєю роз’єднані.
На території нашої повісті
Болі свої від усіх зашифровую.
Скандую останнє собі над вухами,
Шепочу на повний голос криками.
Мене не стримати маршрутами лівими,
Мені не знайомі банальні втоми.
Тобою зіграна моя мелодія.
Навіщо фарби, якщо все чорне?
Я хочу іскрами на небі всіяти
Тобі шляхи сплести у колію.
На смуток створена у квітні місяці,
З журбою змішана, така з гірчинкою.
Тобою зчитана, напам’ять вивчена;
Тобою дихаю і так продовжую.
Немов розбита скраю середини.
Мені лишаються хвилині лічені.
Тобі всміхаюся вустами-лезами.
Тебе немає поруч, ти далеко ще.
Надовго в відчаї топлюся хвилями,
Назавжди вірна своєму горю.
Така жорстока, така наївна я,
Що пам’ятати тебе не зможу.
Уся в апатії, тремчу в істериці,
Учусь поєднувати оксиморони.
Тобі присвячую, тобі написано.
Ти знаєш сам, хто я -
Твоя стара знайома.
Ти краще вслухайся собі всередину
І, якщо смикне щось, тоді я поруч,
Де обіцяла колись лишитися.
Для інших я всього лиш
Нікому Невідома.


2012 р.