Розказував дід Гарвасій на лавці в неділю,
Як вони зі своїм кумом на війну ходили.
- Було то все, люди добрі, за царя Миколи.
Якось так, мабуть, непевно повернулась доля,
Що мене і кума Гната в армію забрали.
Забрали з села та й пішки у безвість погнали.
Ішли довго в ту армію, ледве-но дістались.
А там уже по секрету від людей дізнались,
Що вже скоро війна буде. А з ким – не сказали.
Ото ми десь цілий місяць промарширували.
Коли якось вранці будять та велять збиратись,
Бо війна, говорять, встигла уже розпочатись.
Дали з кумом нам гармату, веліли тягнути,
Із гарматою тією на війну прибути.
Запрягли ми з кумом коней та й тягнути стали
На позицію. А саме куди – не сказали.
Тож шість місяців ми з нею всюди волочились,
Доки на горі високій, врешті опинились.
Отут, кажуть і копайте та ставте гармату.
Стали ми удвох із кумом яму там копати.
Викопали здоровенну, що окопом звати.
А далі уже заходились лаштувать гармату.
На словах-то нам сказали, як то має бути.
Але щось ми не дочули, щось встигли забути.
Тож взялися заряджати, як вже зрозуміли.
Насипали в неї порох, уже не жаліли.
Далі дробу насипали й стали забивати
Її дуло ганчірками, потім засипати
Туди землі. І тоді вже натовкли добряче.
Кум направив ту гармату, де ворога бачив.
Я підпалив фітіль та із кумом у окоп пірнули.
До землі бігом припали та вуха заткнули.
А гармата туди-сюди бігати взялася,
Наче в неї якась трясця раптом почалася.
А потім вона як гаркне, аж вуха заклало.
У мене штани від отого зразу мокрі стали.
Коли дим розвіявсь трохи, вилізли ми з кумом
І на те, що залишилось, подивились з сумом.
Бо ж гармату розірвало та порозкидало.
Замість неї тільки вирву чималеньку мали.
Примчалися офіцери, зайшлися від крику.
Урізали мені й куму добряче у пики.
Та веліли, щоб з очей ми скоріш забирались.
Отак ми із кумом Гнатом і відвоювались.