
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
Ода конформізму
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода конформізму
Пам’ятаєте 7 листопада 1967 року? Для тих, хто не пам’ятає - це дата одного з багатьох пережитих нами кінців світу. Його причиною був намір американського імперіалізму згубити атомною бомбою в день п’ятдесятої річниці Великого Жовтня непереможний СРСР разом зі всією планетою Земля. Наш колгосп не попередили про марність побудови нового Будинку культури. У двоповерховій споруді з колонами, вимуруваній мулярами з Закарпаття і розмальованій малярами з Вірменії, на Жовтневі свята мав відбутися перший самодіяльний концерт.
Хтось із місцевих віщунів на додачу до атомного полум’я над Землею провидів ще й вибух бомби, закладеної імперіалістами під наш Будинок культури. Перед такою загрозою найзаповзятливіші про всяк випадок заглибили свої погреба на пару метрів та зробили в них двоспальні та індивідуальні міни для всіх членів сім”ї. Ще далекоглядніші укріпили стіни погребів бетоном, який не вгризе ні всесвітній землетрус, ні найжорсткіша радіація.
Мій батько дуже любив свою сім'ю, тому терміново обновив на колодязі у дворі трухлявенькі цямрину та корбу і почав прокладати з поглибленого і відбетонованогго погреба підземний хід до колодязя. Бо хоч і безпечно та в достатку мало житися нам під землею, але без води ніяк. Великомасштабні приготування до кінця світу виявилися йому не по плечу – в день Х підземний хід залишався недоритим.
Його далекоглядність і діяльна рішучість передалася у спадок ще й онукам. Одного літнього ранку вони започаткували прокладення шестикілометрової лінії метро від дідівського подвір'я аж до залізничної станції. Бабуся голосним лементом і замашною хворостиною зупинила будівництво Покровського метро тільки на другий день будівельних робіт, коли вгледіла три голови, які стирчали за квітучими флоксами з трьох тунелів серед двору.
Хто з нас, дорослих, не намагався захистити свою сім'ю від життєвих незгод у власноруч вимурованому закутку чи збудувати своє метро засобами, подібними до дитячого совочка? І ще раз... і ще раз....
Та цур йому й пек тому метро. Повернімося до обіцяного кінця світу. Отого сьомого листопада хто готувався до вибуху бомби під Будинком культури, хто до кінця світу, а найобізнаніші і до першого, і до другого. Як годиться, старенькі дістали приготоване на смерть і, помившись у бані, вклалися надвечір останнього дня на Землі у постелі, звідки мала відбутися телепортація до чертогів Всевишнього. Закохана молодь парами розсілася в останньому ряду актової залі Будинку культури, щоб разом зустріти смерть під руїнами (не приведи Господи вижити у світі, де немає кохання). Цілувалися, слухали концерт... після півночі сміялися і лаяли тих, хто нагло дурить народ.
Десь в іншому селі, місті чи державі за таких обставин лідери згуртували б добровольців у Комітет протидії кінцю світу чи Рух Опору американському імперіалізму і виписали б Карацупу з Інгусом чи їх нащадків винюхувати місце закладання бомби та сховок терориста (Карацупа – легендарний прикордонник, Інгус – легендарний пес легендарного прикордонника). Коли немає Карацупи, що під силу пересічній людині в обставинах непереборної сили? Наші хитромудрі селяни зробили, що змогли: закопалися, забетонувалися, помилися, обрядилися, обнялися та розцілувалися. Отут самий час задатися запитанням, чи всі люди однаково розумні, чи український розум однаковіший від інших.
Не будемо утішатися улесливими для себе висновками. Такі ж розумахи, як ми з вами, вже відповідали на це питання дещо раніше і дуже ґрунтовно. Вони вже давно допетрали, що навіть копаючи погріб для сховку від радіації чи будуючи дитячим совочком метро, щоб дременути на ньому у Харків, розум демонструє свою головну властивість – активне ставлення до умов життя, пристосування їх до своїх потреб.
Спробуймо не осуджувати не менш важливу властивість розуму – добровільне, усвідомлене, пасивне пристосування, як характеристику життєздатності людини. Здавалось би, ліквідація зовнішнього примусу є необхідною і достатньою умовою свободи людини. Але ми на кожному кроці у нашому Бандостані бачимо, як активні, мислячі, творчі люди відмовляються від свободи. Це що, знову український розум виявляється однаковішим від інших?
Зробімо серйозні обличчя і налаштуймося на серйозний лад.
Перша світова війна зруйнувала світову колоніальну систему. Демократичний устрій витісняє монархії. Здається випадковістю утворення в центрі Європі авторитарних систем, в яких невелика група людей отримує безконтрольну владу над життям і свободою співгромадян. Одні перемогу авторитарних систем пояснювали божевіллям лідерів і прогнозували їм швидкий крах. Інші доводили, що еволюція політичної свідомості народу сама по собі прибере авторитарні режими. Були й такі, хто прихід до влади людей типу Гітлера пояснювали фальшуваннями і шахрайством, а народ вважали жертвою терору. Впізнавано?
Дійсність спростувала всі ці теорії авторитаризму і змусила звернути увагу на здатність людини до пристосування, підпорядкування. Довелося визнати конформність універсальною людською рисою, а конформізм – універсальною складовою суспільного буття, яка творить і підтримує суспільну стабільність, але одночасно є основою тоталітаризму і авторитаризму.
Тоталітаризм - система підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, обов'язкової для громадян офіційної державної ідеології, терору таємних служб, монопартійної системи, підконтрольних правлячій партії масових організаціях. http://uk.wikipedia.org/wiki/Тоталітаризм
Які особливості національного характеру німців зробили можливим виникнення в Німеччині такої форми тоталітаризму, яка стала загрозою існуванню людської цивілізації? Здавалось би, знайшовши відповідь на це запитання, людство зможе упереджувальними діями запобігти ще одній такій катастрофі.
Психолог Йєльського університету (США) Стенлі Мілгрем у 1963 році провів експериментальне дослідження поведінки людей, в коло обов'язків яких входило причинення болю іншим людям. В експерименті були задіяні піддослідний (Учитель), найнятий актор (Учень) і експериментатор (Начальник), який слідкував за виконанням завдання. Піддослідним пояснили, що експеримент має визначити, як біль впливає на пам'ять. Учень повинен був заучувати пари слів зі списку, які надиктовував Учитель. Учитель перевіряв правильність запам'ятовування і карав за помилки електричним розрядом. Після кожної помилки напруга розряду збільшувалася на 15 В. Написи на панелі електрогенератора не залишали місця сумнівам: „Слабкий удар”, „Помірний удар”, „Сильний удар”, „Дуже сильний удар”, „Інтенсивний удар”, „Надзвичайно сильний удар”, „Небезпечний важковитримуваний удар”. Вмикання напруги супроводжувалося загорянням лампочки, гудінням і клацанням реле – це надавало переконливої достовірності експерименту.
Учитель читав слова, Учень їх повторював. За помилки Учитель карав Учня розрядом від 15 В на початку до 450 В в кінці експерименту. Учень відповідав так, щоб на кожну правильну відповідь припадало три неправильні. Після кожного електричного удару Учень імітував больові відчуття. Після 300 В Учень починав кричати, стукати в стінку, яка розмежовувала Учня й Учителя, благав припинити експеримент, зрештою переставав відповідати на запитання. Начальник незмінно вимагав продовження експерименту. Лише 5 із 40 піддослідних Учителів відмовилися продовжувати експеримент на напрузі 300 В..Четверо зупинилися на 315 В, двоє - на 330 В, 26 (65 %) дійшли до 450 В!!!
Одержаний результат приголомшив – про національні особливості німців було забуто. Дослід повторили чи не у всіх країнах світу у самих різних модифікаціях.
Піддослідні були звичайними людьми без психічних відхилень, жалісливі жінки демонстрували такі ж показники, як і холоднокровні чоловіки, за гроші так само як і безоплатно, в університеті як і поза його стінами, німці як американці чи датчани, До 450 В доходять від 60 % до 65 % досліджуваних незалежно від часу і місця проведення експерименту. У всіх різновидах експерименту вирішальну роль відігравала нездатність піддослідних відкрито протистояти Начальнику, який наказував не зважати на біль, яку піддослідний причиняє Учневі, і продовжувати експеримент.
Мілгрем дійшов до висновку, що глибоко в людській свідомості сидить потреба підкорятися авторитетам. „Це дослідження показало надзвичайно сильно виявлену готовність нормальних людей йти невідомо як далеко, виконуючи вказівки авторитета” (Мілгрем).
Хтось із місцевих віщунів на додачу до атомного полум’я над Землею провидів ще й вибух бомби, закладеної імперіалістами під наш Будинок культури. Перед такою загрозою найзаповзятливіші про всяк випадок заглибили свої погреба на пару метрів та зробили в них двоспальні та індивідуальні міни для всіх членів сім”ї. Ще далекоглядніші укріпили стіни погребів бетоном, який не вгризе ні всесвітній землетрус, ні найжорсткіша радіація.
Мій батько дуже любив свою сім'ю, тому терміново обновив на колодязі у дворі трухлявенькі цямрину та корбу і почав прокладати з поглибленого і відбетонованогго погреба підземний хід до колодязя. Бо хоч і безпечно та в достатку мало житися нам під землею, але без води ніяк. Великомасштабні приготування до кінця світу виявилися йому не по плечу – в день Х підземний хід залишався недоритим.
Його далекоглядність і діяльна рішучість передалася у спадок ще й онукам. Одного літнього ранку вони започаткували прокладення шестикілометрової лінії метро від дідівського подвір'я аж до залізничної станції. Бабуся голосним лементом і замашною хворостиною зупинила будівництво Покровського метро тільки на другий день будівельних робіт, коли вгледіла три голови, які стирчали за квітучими флоксами з трьох тунелів серед двору.
Хто з нас, дорослих, не намагався захистити свою сім'ю від життєвих незгод у власноруч вимурованому закутку чи збудувати своє метро засобами, подібними до дитячого совочка? І ще раз... і ще раз....
Та цур йому й пек тому метро. Повернімося до обіцяного кінця світу. Отого сьомого листопада хто готувався до вибуху бомби під Будинком культури, хто до кінця світу, а найобізнаніші і до першого, і до другого. Як годиться, старенькі дістали приготоване на смерть і, помившись у бані, вклалися надвечір останнього дня на Землі у постелі, звідки мала відбутися телепортація до чертогів Всевишнього. Закохана молодь парами розсілася в останньому ряду актової залі Будинку культури, щоб разом зустріти смерть під руїнами (не приведи Господи вижити у світі, де немає кохання). Цілувалися, слухали концерт... після півночі сміялися і лаяли тих, хто нагло дурить народ.
Десь в іншому селі, місті чи державі за таких обставин лідери згуртували б добровольців у Комітет протидії кінцю світу чи Рух Опору американському імперіалізму і виписали б Карацупу з Інгусом чи їх нащадків винюхувати місце закладання бомби та сховок терориста (Карацупа – легендарний прикордонник, Інгус – легендарний пес легендарного прикордонника). Коли немає Карацупи, що під силу пересічній людині в обставинах непереборної сили? Наші хитромудрі селяни зробили, що змогли: закопалися, забетонувалися, помилися, обрядилися, обнялися та розцілувалися. Отут самий час задатися запитанням, чи всі люди однаково розумні, чи український розум однаковіший від інших.
Не будемо утішатися улесливими для себе висновками. Такі ж розумахи, як ми з вами, вже відповідали на це питання дещо раніше і дуже ґрунтовно. Вони вже давно допетрали, що навіть копаючи погріб для сховку від радіації чи будуючи дитячим совочком метро, щоб дременути на ньому у Харків, розум демонструє свою головну властивість – активне ставлення до умов життя, пристосування їх до своїх потреб.
Спробуймо не осуджувати не менш важливу властивість розуму – добровільне, усвідомлене, пасивне пристосування, як характеристику життєздатності людини. Здавалось би, ліквідація зовнішнього примусу є необхідною і достатньою умовою свободи людини. Але ми на кожному кроці у нашому Бандостані бачимо, як активні, мислячі, творчі люди відмовляються від свободи. Це що, знову український розум виявляється однаковішим від інших?
Зробімо серйозні обличчя і налаштуймося на серйозний лад.
Перша світова війна зруйнувала світову колоніальну систему. Демократичний устрій витісняє монархії. Здається випадковістю утворення в центрі Європі авторитарних систем, в яких невелика група людей отримує безконтрольну владу над життям і свободою співгромадян. Одні перемогу авторитарних систем пояснювали божевіллям лідерів і прогнозували їм швидкий крах. Інші доводили, що еволюція політичної свідомості народу сама по собі прибере авторитарні режими. Були й такі, хто прихід до влади людей типу Гітлера пояснювали фальшуваннями і шахрайством, а народ вважали жертвою терору. Впізнавано?
Дійсність спростувала всі ці теорії авторитаризму і змусила звернути увагу на здатність людини до пристосування, підпорядкування. Довелося визнати конформність універсальною людською рисою, а конформізм – універсальною складовою суспільного буття, яка творить і підтримує суспільну стабільність, але одночасно є основою тоталітаризму і авторитаризму.
Тоталітаризм - система підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, обов'язкової для громадян офіційної державної ідеології, терору таємних служб, монопартійної системи, підконтрольних правлячій партії масових організаціях. http://uk.wikipedia.org/wiki/Тоталітаризм
Які особливості національного характеру німців зробили можливим виникнення в Німеччині такої форми тоталітаризму, яка стала загрозою існуванню людської цивілізації? Здавалось би, знайшовши відповідь на це запитання, людство зможе упереджувальними діями запобігти ще одній такій катастрофі.
Психолог Йєльського університету (США) Стенлі Мілгрем у 1963 році провів експериментальне дослідження поведінки людей, в коло обов'язків яких входило причинення болю іншим людям. В експерименті були задіяні піддослідний (Учитель), найнятий актор (Учень) і експериментатор (Начальник), який слідкував за виконанням завдання. Піддослідним пояснили, що експеримент має визначити, як біль впливає на пам'ять. Учень повинен був заучувати пари слів зі списку, які надиктовував Учитель. Учитель перевіряв правильність запам'ятовування і карав за помилки електричним розрядом. Після кожної помилки напруга розряду збільшувалася на 15 В. Написи на панелі електрогенератора не залишали місця сумнівам: „Слабкий удар”, „Помірний удар”, „Сильний удар”, „Дуже сильний удар”, „Інтенсивний удар”, „Надзвичайно сильний удар”, „Небезпечний важковитримуваний удар”. Вмикання напруги супроводжувалося загорянням лампочки, гудінням і клацанням реле – це надавало переконливої достовірності експерименту.
Учитель читав слова, Учень їх повторював. За помилки Учитель карав Учня розрядом від 15 В на початку до 450 В в кінці експерименту. Учень відповідав так, щоб на кожну правильну відповідь припадало три неправильні. Після кожного електричного удару Учень імітував больові відчуття. Після 300 В Учень починав кричати, стукати в стінку, яка розмежовувала Учня й Учителя, благав припинити експеримент, зрештою переставав відповідати на запитання. Начальник незмінно вимагав продовження експерименту. Лише 5 із 40 піддослідних Учителів відмовилися продовжувати експеримент на напрузі 300 В..Четверо зупинилися на 315 В, двоє - на 330 В, 26 (65 %) дійшли до 450 В!!!
Одержаний результат приголомшив – про національні особливості німців було забуто. Дослід повторили чи не у всіх країнах світу у самих різних модифікаціях.
Піддослідні були звичайними людьми без психічних відхилень, жалісливі жінки демонстрували такі ж показники, як і холоднокровні чоловіки, за гроші так само як і безоплатно, в університеті як і поза його стінами, німці як американці чи датчани, До 450 В доходять від 60 % до 65 % досліджуваних незалежно від часу і місця проведення експерименту. У всіх різновидах експерименту вирішальну роль відігравала нездатність піддослідних відкрито протистояти Начальнику, який наказував не зважати на біль, яку піддослідний причиняє Учневі, і продовжувати експеримент.
Мілгрем дійшов до висновку, що глибоко в людській свідомості сидить потреба підкорятися авторитетам. „Це дослідження показало надзвичайно сильно виявлену готовність нормальних людей йти невідомо як далеко, виконуючи вказівки авторитета” (Мілгрем).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію