Пам’ятаєте 7 листопада 1967 року? Для тих, хто не пам’ятає - це дата одного з багатьох пережитих нами кінців світу. Його причиною був намір американського імперіалізму згубити атомною бомбою в день п’ятдесятої річниці Великого Жовтня непереможний СРСР разом зі всією планетою Земля. Наш колгосп не попередили про марність побудови нового Будинку культури. У двоповерховій споруді з колонами, вимуруваній мулярами з Закарпаття і розмальованій малярами з Вірменії, на Жовтневі свята мав відбутися перший самодіяльний концерт.
Хтось із місцевих віщунів на додачу до атомного полум’я над Землею провидів ще й вибух бомби, закладеної імперіалістами під наш Будинок культури. Перед такою загрозою найзаповзятливіші про всяк випадок заглибили свої погреба на пару метрів та зробили в них двоспальні та індивідуальні міни для всіх членів сім”ї. Ще далекоглядніші укріпили стіни погребів бетоном, який не вгризе ні всесвітній землетрус, ні найжорсткіша радіація.
Мій батько дуже любив свою сім'ю, тому терміново обновив на колодязі у дворі трухлявенькі цямрину та корбу і почав прокладати з поглибленого і відбетонованогго погреба підземний хід до колодязя. Бо хоч і безпечно та в достатку мало житися нам під землею, але без води ніяк. Великомасштабні приготування до кінця світу виявилися йому не по плечу – в день Х підземний хід залишався недоритим.
Його далекоглядність і діяльна рішучість передалася у спадок ще й онукам. Одного літнього ранку вони започаткували прокладення шестикілометрової лінії метро від дідівського подвір'я аж до залізничної станції. Бабуся голосним лементом і замашною хворостиною зупинила будівництво Покровського метро тільки на другий день будівельних робіт, коли вгледіла три голови, які стирчали за квітучими флоксами з трьох тунелів серед двору.
Хто з нас, дорослих, не намагався захистити свою сім'ю від життєвих незгод у власноруч вимурованому закутку чи збудувати своє метро засобами, подібними до дитячого совочка? І ще раз... і ще раз....

Та цур йому й пек тому метро. Повернімося до обіцяного кінця світу. Отого сьомого листопада хто готувався до вибуху бомби під Будинком культури, хто до кінця світу, а найобізнаніші і до першого, і до другого. Як годиться, старенькі дістали приготоване на смерть і, помившись у бані, вклалися надвечір останнього дня на Землі у постелі, звідки мала відбутися телепортація до чертогів Всевишнього. Закохана молодь парами розсілася в останньому ряду актової залі Будинку культури, щоб разом зустріти смерть під руїнами (не приведи Господи вижити у світі, де немає кохання). Цілувалися, слухали концерт... після півночі сміялися і лаяли тих, хто нагло дурить народ.

Десь в іншому селі, місті чи державі за таких обставин лідери згуртували б добровольців у Комітет протидії кінцю світу чи Рух Опору американському імперіалізму і виписали б Карацупу з Інгусом чи їх нащадків винюхувати місце закладання бомби та сховок терориста (Карацупа – легендарний прикордонник, Інгус – легендарний пес легендарного прикордонника). Коли немає Карацупи, що під силу пересічній людині в обставинах непереборної сили? Наші хитромудрі селяни зробили, що змогли: закопалися, забетонувалися, помилися, обрядилися, обнялися та розцілувалися. Отут самий час задатися запитанням, чи всі люди однаково розумні, чи український розум однаковіший від інших.

Не будемо утішатися улесливими для себе висновками. Такі ж розумахи, як ми з вами, вже відповідали на це питання дещо раніше і дуже ґрунтовно. Вони вже давно допетрали, що навіть копаючи погріб для сховку від радіації чи будуючи дитячим совочком метро, щоб дременути на ньому у Харків, розум демонструє свою головну властивість – активне ставлення до умов життя, пристосування їх до своїх потреб.
Спробуймо не осуджувати не менш важливу властивість розуму – добровільне, усвідомлене, пасивне пристосування, як характеристику життєздатності людини. Здавалось би, ліквідація зовнішнього примусу є необхідною і достатньою умовою свободи людини. Але ми на кожному кроці у нашому Бандостані бачимо, як активні, мислячі, творчі люди відмовляються від свободи. Це що, знову український розум виявляється однаковішим від інших?

Зробімо серйозні обличчя і налаштуймося на серйозний лад.

Перша світова війна зруйнувала світову колоніальну систему. Демократичний устрій витісняє монархії. Здається випадковістю утворення в центрі Європі авторитарних систем, в яких невелика група людей отримує безконтрольну владу над життям і свободою співгромадян. Одні перемогу авторитарних систем пояснювали божевіллям лідерів і прогнозували їм швидкий крах. Інші доводили, що еволюція політичної свідомості народу сама по собі прибере авторитарні режими. Були й такі, хто прихід до влади людей типу Гітлера пояснювали фальшуваннями і шахрайством, а народ вважали жертвою терору. Впізнавано?
Дійсність спростувала всі ці теорії авторитаризму і змусила звернути увагу на здатність людини до пристосування, підпорядкування. Довелося визнати конформність універсальною людською рисою, а конформізм – універсальною складовою суспільного буття, яка творить і підтримує суспільну стабільність, але одночасно є основою тоталітаризму і авторитаризму.

Тоталітаризм - система підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, обов'язкової для громадян офіційної державної ідеології, терору таємних служб, монопартійної системи, підконтрольних правлячій партії масових організаціях. http://uk.wikipedia.org/wiki/Тоталітаризм


Які особливості національного характеру німців зробили можливим виникнення в Німеччині такої форми тоталітаризму, яка стала загрозою існуванню людської цивілізації? Здавалось би, знайшовши відповідь на це запитання, людство зможе упереджувальними діями запобігти ще одній такій катастрофі.
Психолог Йєльського університету (США) Стенлі Мілгрем у 1963 році провів експериментальне дослідження поведінки людей, в коло обов'язків яких входило причинення болю іншим людям. В експерименті були задіяні піддослідний (Учитель), найнятий актор (Учень) і експериментатор (Начальник), який слідкував за виконанням завдання. Піддослідним пояснили, що експеримент має визначити, як біль впливає на пам'ять. Учень повинен був заучувати пари слів зі списку, які надиктовував Учитель. Учитель перевіряв правильність запам'ятовування і карав за помилки електричним розрядом. Після кожної помилки напруга розряду збільшувалася на 15 В. Написи на панелі електрогенератора не залишали місця сумнівам: „Слабкий удар”, „Помірний удар”, „Сильний удар”, „Дуже сильний удар”, „Інтенсивний удар”, „Надзвичайно сильний удар”, „Небезпечний важковитримуваний удар”. Вмикання напруги супроводжувалося загорянням лампочки, гудінням і клацанням реле – це надавало переконливої достовірності експерименту.
Учитель читав слова, Учень їх повторював. За помилки Учитель карав Учня розрядом від 15 В на початку до 450 В в кінці експерименту. Учень відповідав так, щоб на кожну правильну відповідь припадало три неправильні. Після кожного електричного удару Учень імітував больові відчуття. Після 300 В Учень починав кричати, стукати в стінку, яка розмежовувала Учня й Учителя, благав припинити експеримент, зрештою переставав відповідати на запитання. Начальник незмінно вимагав продовження експерименту. Лише 5 із 40 піддослідних Учителів відмовилися продовжувати експеримент на напрузі 300 В..Четверо зупинилися на 315 В, двоє - на 330 В, 26 (65 %) дійшли до 450 В!!!
Одержаний результат приголомшив – про національні особливості німців було забуто. Дослід повторили чи не у всіх країнах світу у самих різних модифікаціях.
Піддослідні були звичайними людьми без психічних відхилень, жалісливі жінки демонстрували такі ж показники, як і холоднокровні чоловіки, за гроші так само як і безоплатно, в університеті як і поза його стінами, німці як американці чи датчани, До 450 В доходять від 60 % до 65 % досліджуваних незалежно від часу і місця проведення експерименту. У всіх різновидах експерименту вирішальну роль відігравала нездатність піддослідних відкрито протистояти Начальнику, який наказував не зважати на біль, яку піддослідний причиняє Учневі, і продовжувати експеримент.

Мілгрем дійшов до висновку, що глибоко в людській свідомості сидить потреба підкорятися авторитетам. „Це дослідження показало надзвичайно сильно виявлену готовність нормальних людей йти невідомо як далеко, виконуючи вказівки авторитета” (Мілгрем).