Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
В очікуванні карго
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В очікуванні карго
На Новий рік і малі, і великі чекають чуда. Малі пишуть листи Діду Морозу в Лапландію і просять у нього іграшок. Дорослі проголошують тости, які тут же на місці приймає і виконує чарівна істота з умовним іменем Бог Пляшки. Дорослі вигадливіші за дітей і такі ж наївні. Вони просять, щоб дав Бог хоч якогось чоловіка (жінку) - щоб забрав Чорт цього чоловіка (жінку), щасливого кохання – успішного бізнесу, щоб наші діти жили краще, ніж їхні батьки (чомусь не рівнозначного – щоб батькам жилося гірше, ніж дітям), щоб всі були здорові і щасливі, щоб у Старому році залишилося все погане – в Новому році знайшлося все хороше, щоб остання чарка була не останньою… Сидить демократичний Бог Пляшки у хмарі алкогольного туману і вираховує статистику застільних бажань, бо в душі він затятий популіст і злегка бюрократ. З людьми інакше не можна, слід знати, що обіцяти зараз, а що потім, і до того ж двічі не вставати. У статистичному підсумку в нього незмінно виходить нуль. Почухає потилицю та й залишить усіх без джекпотів, але з не останньою чаркою.
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
