Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
В очікуванні карго
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В очікуванні карго
На Новий рік і малі, і великі чекають чуда. Малі пишуть листи Діду Морозу в Лапландію і просять у нього іграшок. Дорослі проголошують тости, які тут же на місці приймає і виконує чарівна істота з умовним іменем Бог Пляшки. Дорослі вигадливіші за дітей і такі ж наївні. Вони просять, щоб дав Бог хоч якогось чоловіка (жінку) - щоб забрав Чорт цього чоловіка (жінку), щасливого кохання – успішного бізнесу, щоб наші діти жили краще, ніж їхні батьки (чомусь не рівнозначного – щоб батькам жилося гірше, ніж дітям), щоб всі були здорові і щасливі, щоб у Старому році залишилося все погане – в Новому році знайшлося все хороше, щоб остання чарка була не останньою… Сидить демократичний Бог Пляшки у хмарі алкогольного туману і вираховує статистику застільних бажань, бо в душі він затятий популіст і злегка бюрократ. З людьми інакше не можна, слід знати, що обіцяти зараз, а що потім, і до того ж двічі не вставати. У статистичному підсумку в нього незмінно виходить нуль. Почухає потилицю та й залишить усіх без джекпотів, але з не останньою чаркою.
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
