
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.12
15:48
День 39-й. Останній бенкет)
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
2025.02.12
13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
2025.02.12
13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
2025.02.12
09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
2025.02.12
08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
2025.02.12
05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
2025.02.11
22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
2025.02.11
21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
2025.02.11
21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
2025.02.11
15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
2025.02.11
15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
2025.02.11
13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
2025.02.11
11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
2025.02.11
10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
2025.02.11
10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
2025.02.11
05:47
Наче сталось довгождане чудо
Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.08
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
В очікуванні карго
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В очікуванні карго
На Новий рік і малі, і великі чекають чуда. Малі пишуть листи Діду Морозу в Лапландію і просять у нього іграшок. Дорослі проголошують тости, які тут же на місці приймає і виконує чарівна істота з умовним іменем Бог Пляшки. Дорослі вигадливіші за дітей і такі ж наївні. Вони просять, щоб дав Бог хоч якогось чоловіка (жінку) - щоб забрав Чорт цього чоловіка (жінку), щасливого кохання – успішного бізнесу, щоб наші діти жили краще, ніж їхні батьки (чомусь не рівнозначного – щоб батькам жилося гірше, ніж дітям), щоб всі були здорові і щасливі, щоб у Старому році залишилося все погане – в Новому році знайшлося все хороше, щоб остання чарка була не останньою… Сидить демократичний Бог Пляшки у хмарі алкогольного туману і вираховує статистику застільних бажань, бо в душі він затятий популіст і злегка бюрократ. З людьми інакше не можна, слід знати, що обіцяти зараз, а що потім, і до того ж двічі не вставати. У статистичному підсумку в нього незмінно виходить нуль. Почухає потилицю та й залишить усіх без джекпотів, але з не останньою чаркою.
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
Наш завбачливий народ для надійності дублює надважливі речі: у нас двічі народжується Христос, двічі закінчується Старий рік, двічі приходить Новий рік. Якийсь далекий від грошей буквоїд тут же вкаже на помилку – Старий рік закінчується тільки один раз 31 грудня. В бухгалтерії Старий рік закінчується, коли Казначейство назве дату закінчення фінансового року, тобто коли з розрахункових рахунків повинно бути використано все до останньої копійки. Що не використане, те повертається в державний бюджет. Ви тільки вдумайтеся: свої гроші треба віддати в державний бюджет!
Останні два тижні перед 31 грудня бюджетні установи лихоманить. Раптом гроші звідусюди починають падати на рахунки. Недофінансоване, недоплачене, недоодержане впродовж року раптом фінансується, оплачується і одержується, як за щучим велінням. Кошти терміново треба засвоїти, бо заберуть, а нових не дадуть. Купуються непотрібні речі, оплачуються які завгодно послуги, вигадуються і гасяться неіснуючі заборгованості. Вихор платіжних документів підхоплює і носить коридорами та поверхами очманілих виконавців, замовників, розпорядників.
Важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Комунальники, постачальники, ремонтники з пакунками алкоголю, солодощів, делікатесів, грошовими конвертами і неоплаченими рахунками стукають у двері, за якими вирішується доля їхніх грошей. Це останній шанс перед Новим роком одержати зароблене і закласти фундамент продуктивного співробітництва на наступний рік. Дід Мороз ще встигає виконати їхні бажання. Шафа Діда Мороза вже наповнена доверху і подарунки складаються купою в кутку під стінкою, щоб ніхто не наступив. В кінці дня службові авто і таксі завантажуються і везуть все це… Куди? Кому? Якому Гаргантюа під силу стільки з’їсти й випити?!
Наступного дня знову те ж саме – пакунки, пакунки, пакунки… Це не корупція, ніхто не запам’ятовує і не записує хто, кому і скільки заніс. Здається, це божевільне дійство без мети і без користі. Помиляєтеся, свято – це серце нашої економіки, яке гонить кров у її жилах.
Усі втягнуті в шалений святковий вир, розвозять подарунки до Нового року в Казначейство, податкову, соціальні фонди, управління статистики, районну раду, міську раду… Хтось з них задовольняється тим, що дадуть, інші самі кують своє щастя, надиктовуючи в телефон списки замовлень. Вже після Нового року поїдуть на Київ ящики алкоголю, короби делікатесів, пакунки зі стандартними шампанським, горілкою, коньяком і коробками харківських “Ассорті” і, нашою візитною карткою – екзотичними запеченими поросятами, начиненими гречаною кашею з грибами. Гуляти так гуляти.
Звідки ця благодать? Хто ці доброчинці, які несуть радість тим, від чиєї прихильності залежать? Звідки, Зіно, гроші? Невже крадуть? Можливо, що колись крали. Наприклад, двадцять років тому головний бухгалтер однієї лікарні потрапила за грати за присвоєні “хлібні”. Коли грабіжницький капіталізм підкрадався на м’яких кошачих лапках, була така компенсація громадянам за подорожчання хліба. У платіжній відомості вона розписувалася за всіх співробітників і гроші клала в свою кишеню. Зараз жодне КРУ не виявить таких зловживань. Всі платежі йдуть через банк на платіжні картки. Ніяких підписів. Гроші безликі. Банк не розголошує таємниці своїх клієнтів. Зручно і банку, і клієнтам.
У кожного керівника, який зобов’язаний робити подарунки, крім його зарплатної картки є дві – три картки двірника, прибиральниці, слюсаря чи будь-кого ще, облагодіяного офіціальною зарплатою “для пенсії” і працюючого “в тіні”. Це неконтрольований подарунковий фонд. Крім цього є така приємна річ, як премія, завбачена трудовим договором, але небачена рядовими працівниками. Щоб подолати корупцію, керівники установ можуть одержувати премії тільки за наказами Міністерства, якому підпорядкована установа. Але керівник установи може дозволити виплату премії своїм підлеглим. Уявіть себе зі своїм голодним начальником за багатим святковим столом. Вам можна їсти-пити, а начальнику не можна. Невже не стиснеться від співчуття до нього Ваше серце? Невже крадькома не почастуєте його, щоб ніхто не бачив? Невже не заслужите його вдячність? Ще й як заслужите! Ще й як почастуєте! Він Вам премію, а Ви йому його частку за домовленістю. Бо він же теж людина, він теж хоче зустріти гарно Новий рік, тільки не так, як Ви в хрущовці чи сталінці, а у власній хатинці в Іспанії чи Швейцарії. Бо не тільки Ви жалієте свого обділеного преміями шефа, а скільки треба, стільки й жаліють і радіють, що він не гордий, згоден на взаємовигідний симбіоз зі своїми підлеглими, які вміють тримати язик за зубами. І на взаємовигідний симбіоз з постачальниками, ремонтниками, банкірами – у договорах з якими закладається 20 % відкатів за право на симбіоз з платоспроможним клієнтом. Та то таке… Не будемо заздрити…
І настав Новий рік. На столі розставлені салати і випічка, у мікрохвильовій печі розігріті м’ясиво й гарніри, в тісному колі однодумців і подільників піднімаються чарки. Перший тост – За Премію. Другий тост – За Премію. Третій тост – За Премію.
А й справді, за що ще пити? Буде премія, буде все.
Під час Другої Світової війни на островах Меланезії виник релігійний карго-культ (cargo-cult – поклоніння вантажу). На американські військові бази вантажі часто доставлялися літаками. Островитяни були вражені кількістю корисних речей, які падали з неба. Щоб їх одержувати, не треба було працювати, достатньо збудувати злітну смугу, ходити по ній в навушниках і світити ліхтариками літакам з карго. Білі щедро ділилися з аборигенами. На островах почалося щасливе життя. Війна закінчилася, білі з літаками зникли, карго перестало падати з неба. Щоб повернути карго, аборигени робили просіки зі злітними смугами, літаки з бамбуку, вишки з антенами, огорожі з натягнутими мотузками, навушники з половинок кокосів. Щодня вони розмальовували свої тіла орденами і буквами USA, марширували з плетеними гвинтівками на плечах, розпалювали сигнальні вогні, кричали в бамбукові мікрофони і махали прапорцями з рогожок. Карго не прилітало! Жерці удосконалювали ритуали і карали тих, хто їх виконував без натхнення.
Через кілька років антропологи знайшли голодних, нещасних людей, які не мали часу ловити рибу і обробляти землю. Племена вимирали від голоду. Для їхнього порятунку на острови направили гуманітарну допомогу. Хто щиро вірить і виконує правильно ритуали, тому неодмінно карго буде падати з неба.
З наступаючим старим Новим роком, дорогі співвітчизники. За премію! За мир! За фінансову допомогу США і ЄС! За транш МВФ!
За що п’ятий тост? Полковник чотири рази піднімав тост за здоров’я. Його попросили випити хоча б раз за удачу. Він відповів: “Вчора була удача, але здоров’я підвело. Так що все таки – за здоров’я!”
Чи може все ж за транш? Бо яке там здоров’я без грошей?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію