Ви живете не на внутрішньому боці кулі. І таких куль ще багато у світі, на деяких живуть значно гірше вас, а на деяких – значно краще вас. Але ніде більше не живуть дурніше.

Аркадій і Борис Стругацькі „Населений острів”

Після Вавилонського стовпотворіння люди втратили шанс звеличитися над богами. Зараз нащадкам будівельників Вавилонської вежі доступно звеличитися тільки над собі подібними. Схема перевірена – команда однодумців будує вежу скромнішу за Вавилонську і піднімає прораба на стратегічну висоту, звідки той все бачить, все чує, всім ефективно керує. У цій справі важливо знати міру. Надто високу вежу завалять хоч боги, хоч вороги. Надто низька вежа не має сенсу, бо вона не дає потрібної для ефективного керування широти огляду. Розумний прораб користується вежею і передає її в спадок. Дурний або розвалить вежу, щоб збудувати ще кращу (для цього завжди не вистачає безсмертя), або репнеться з неї на землю (сам чи з допомогою кращих друзів, які хоча й запізно, але помітять його дурість).

Щоб зібрати команду однодумців, потрібна спільна мета. Наприклад, грабувати банк чи будувати вежу хочуть зовсім різні команданти. Часто до будівельників веж пристають грабіжники банків, переконані, що грабіж є для всіх жаданою метою. На кінцевій стадії будівництва вони псують велику справу, вимагаючи використовувати вежу тільки для виявлення доступних для пограбування банків. Від цього трапляється розбрат у команді однодумців і руйнування вежі. Іноді будівельники і грабіжники утворюють компромісну коаліцію і суміщають грабежі з будівництвом.
Світ – театр, в якому кожному дістається зіграти одну єдину роль. Щоб не потрапити в статисти, слід добряче поштовхатися ліктями в черзі за ролями. Одинаки програють команді однодумців.

Оскільки в Україні зараз все перемішалося, безпечніше і не менш повчально поговорити про Зімбабве. Відрізняємося ми від зімбабвійців тільки тим, що у нас сонце ходить на півдні, а в них на півночі, та сонна хвороба в нас не від мухи цеце, а від чогось незрозумілого. Ми схожі: і землі наші родючі, і надра багаті, і дороги транзитні, і сусіди не надто мирні, і друзі заморські дуже нас люблять і за нас уболівають. О! Є одна значна відмінність, президентом у них був не якийсь там Петро Олексійович Порошенко, а сам Роберт Габріель Мугабе. На відміну від українців, усі зімбабвійці любили свого і гарантували йому перемогу на виборах у 2018 році, навіть якщо доведеться кандидатом у президенти виставляти його труп. Можливо не тільки мені цікаво, як великий, не побоїмося цього слова, Мугабе завоював таку ж велику всенародну любов.
Почнемо з того, що Мугабе – не барига, а високоосвічений професійний революціонер, який провів 11 років за ґратами і здобув там диплом про вищу освіту одного африканського університету і чотири дипломи про вищу освіту одного британського університету. Як належить революціонерові, він вивчив теорію марксизму-ленінізму і творчо її розвинув. довівши, що за відсутності пролетаріату, могильника капіталізму (з деяких пір і комунізму теж), завдання революційного перетворення Зімбабве під силу передовому селянству, і що з передовим революційним лідером будь-який клас здатен бути передовим і революційним. Взявши на озброєння вчення Мугабе, країни СРСР підтвердили, що передовим класом можуть бути дачні кооперативи, злодії, торгівці, релігійні радикали, озброєні терористи – будь-які команди однодумців. Девіз „Єдність, Свобода, Праця” кличе до боротьби не гірше ніж „До Європи з Росією”, „Україна без Кучми”, „Почую кожного”, „Жити по новому”, та ін.
Економічні здобутки Мугабе увійшли до скарбниці світової революційної думки. Йому належить розробка стратегії повстання в Родезії: вбивати всіх білих. Особливо важливо нищити білих фермерів, бо чорні батраки, залишившись без роботи, поповнюють лави повстанців. Такий же ефект дають порізані на металолом заводи і затоплені шахти.
Мугабе завжди виконував свої обіцянки. Прийшовши до влади, він пообіцяв стати другом білим фермерам. І став – дав їм пільгові кредити і підняв закупівельні ціни на їхню продукцію. Захід зрадів і полюбив Мугабе способом фінансової допомоги, яка пішла на медицину і освіту, будівництво доріг і розвиток інфраструктури. І тут Мугабе несподівано вимуштрував спецназ і винищив політичних суперників.

На черзі було виконання обіцянки провести земельну реформу і дати землю друзям-повстанцям. Земля була в білих фермерів. Її примусово викуповувала держава, доки не закінчилися гроші. З пустою казною довелося відбирати землю силою. Роздача землі безземельним селянам обернулася привласненням величезних угідь державними чиновниками. Винними в беззаконні призначили білих, їм довелося в одних трусах втікати від розгніваного народу Зімбабве. У 2002 році країна потрапила під санкції. Для верхівки Зімбабве вони не страшніші комариного укусу, а народ в цих іграх до уваги не береться.

Результатом земельної реформи стало 70 % необроблюваних гектарів. В країні, яка традиційно експортувала сільгосппродукцію, почався голод. З 2000 до 2008 року ВВП Зімбабве зменшився на 40 %. Дефіцит товарів породив шалену інфляцію, у 2008 році вона обраховувалася в мільйонах (можливо, мільярдах) відсотків. В обіг були запущені купюри в 100 трильйонів доларів, які знецінилися так само швидко, як і їхні попередники. Зімбабвійці заходилися продавати свої небачені світом гроші на сувеніри. Зрештою національною валютою були проголошені американський долар, євро, фунти стерлінгів, південноафриканський ренд, ботсванська пула і, пізніше, китайський юань.
До 2015 року інфляція змінилася дефляцією – ціни почали падати. Живи й радій! Але підстав для радощів немає – дефляція свідчить, що товари є, а грошей для купівлі товарів немає. Відсутність попиту змушує зупиняти виробництво, ринок наповнюють дешеві товари іноземного виробництва. Кількість безробітних зростає і вони покидають країну в пошуках роботи.
Невдоволення владою завжди на користь опозиції. Звичайно, зімбабвійська опозиція критикувала Мугабе і навіть змогла виставити свого кандидата Цвангіраї, який на виборах переміг Мугабе у першому турі, але через репресії проти своїх прихильників зняв свою кандидатуру перед другим туром. Мугабе переміг з результатом 85,5 %. П’ять дипломів про вищу освіту – це не кішка чхнула. Розумний Мугабе зробив свого суперника прем’єр-міністром, а решту роботи з дискредитації опозиції зробили допущені до влади опозиціонери. Свої посади вони використали для того ж, для чого і Мугабе зі своєю командою – для особистого збагачення.
В політичній перспективі Зімбабве на владу претендували або команда Грейс Мугабе, 51-річної дружини нинішнього президента, або команда Лакост, лідер якої в молодості очолював бандитське угрупування „Крокодили”. На мій погляд, у вуличних бандитів шансів більше, навряд чи вона жуватимуть шмарклі під час виборчих змагань. Підкуп більшості і насилля над меншістю – найкоротший і найнадійніший шлях до перемоги.
Зараз за вплив на Зімбабве змагаються Росія і Китай. Є за що змагатися: Зімбабве багата вугіллям, золотом, платиною, нікелем, міддю, алмазами. Експортні статті Зімбабве: 18 % золото, 17 % - феросплави, 14 % - тютюн, 10 % - цукрова тростина, 9 % - алмази.
Іноді багатство країни стає вироком для її населення. З 1980 року, коли до влади прийшов Мугабе, тривалість життя в Зімбабве зменшилася з 60 до 37 років у чоловіків і до 34 років у жінок. Проблема пенсійного забезпечення вирішилася природним шляхом.
15 листопада 2017 року в Зімбабве відбувся військовий переворот. Попри заяви військових, що це зовсім не переворот, 93-річному Мугабе довелося попрощатися з мрією посадити в президентське крісло свою 52-річну дружину. Новий президент Мнангагва дав Мугабе 5 млн. дол. і зайняв звільнену від попередника зімбабвійську вежу. Вежа - це як велосипед, його не треба вигадувати, на ньому треба їздити.