ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.01.20
14:14
Час від часу автори і читачі не лише Майстерень, а загалом соцмереж наштовхуються на образливі, дещо замасковані, чи неприхованої чорноти пасквілі на дійсно талановитих митців. І лють й інші нормальні початкові реакції тоді пронизують нас. Але чи таке не
2025.01.20
12:26
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший
(День 1-й. Ітака)
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший
(День 1-й. Ітака)
2025.01.20
08:49
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
2025.01.20
08:17
Розмальовані мріями сни,
Затуманені дійсністю мрії, -
Не згасає пожежа війни
І смертей течія не маліє.
Затамовую біль у собі,
А сльозу затаїти не можу, -
Багатьох проводжав я на бій,
Повернувся додому - не кожен.
Затуманені дійсністю мрії, -
Не згасає пожежа війни
І смертей течія не маліє.
Затамовую біль у собі,
А сльозу затаїти не можу, -
Багатьох проводжав я на бій,
Повернувся додому - не кожен.
2025.01.19
22:20
реклама пкла поруч суто
її минаєш флегматично
мов одкровення іоанна
в індустріальній забудові
о ця приреченість блюзнірська
лиха святковість карантинна
стезя якої непорушна
її минаєш флегматично
мов одкровення іоанна
в індустріальній забудові
о ця приреченість блюзнірська
лиха святковість карантинна
стезя якої непорушна
2025.01.19
20:01
Хлюпотить, хлюпотить, хлюпотить,
Ніби вічність незрима кипить,
Мов стікає по краплях з дощем
Невідчутний зворушливий щем.
Наче струм протікає по них,
Невідступних, холодних, струнких.
Продиктовує ритміку Бог
У посланні до багатьох.
Ніби вічність незрима кипить,
Мов стікає по краплях з дощем
Невідчутний зворушливий щем.
Наче струм протікає по них,
Невідступних, холодних, струнких.
Продиктовує ритміку Бог
У посланні до багатьох.
2025.01.19
17:56
Було то в часи далекі по створенню світу.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждал
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждал
2025.01.19
10:34
Я у пошуках тепла
заплела журу у коси
і до тебе в дім пішла.
Увійшла до тебе боса…
Ти канапу застелив,
напоїв духмяним чаєм,
вийняв душу із імли
і згадала, що жива я!
заплела журу у коси
і до тебе в дім пішла.
Увійшла до тебе боса…
Ти канапу застелив,
напоїв духмяним чаєм,
вийняв душу із імли
і згадала, що жива я!
2025.01.19
09:03
Зима у хутрі білім красувалась.
Новий округлим оком зиркав місяць.
Зірок, як пагонів, зійшло чимало,
І кожна з них таїну наче містить.
Одна, яскрава, саме нам мигтіла.
Долоні у долонях любо грілись.
Своє сніжинки розсипали мливо,
Новий округлим оком зиркав місяць.
Зірок, як пагонів, зійшло чимало,
І кожна з них таїну наче містить.
Одна, яскрава, саме нам мигтіла.
Долоні у долонях любо грілись.
Своє сніжинки розсипали мливо,
2025.01.19
05:03
Мене отам шукати треба,
Де світу вічні образи, –
Я – вітру рух, я – голос неба,
Я – блиск недовгої грози.
Але немає запоруки,
Що принесе вам пошук зиск
І доторкнуться ваші руки
До мене десь, на мить, колись.
Де світу вічні образи, –
Я – вітру рух, я – голос неба,
Я – блиск недовгої грози.
Але немає запоруки,
Що принесе вам пошук зиск
І доторкнуться ваші руки
До мене десь, на мить, колись.
2025.01.19
03:00
Коли душа, набравши віку,
не відпускає час гіркий,
у краплі серця – море крику,
у сріблі місячнім – думки
скидають лебедине пір’я
і зодягаються в луску.
В тобі, забутий до сих пір я,
не відпускає час гіркий,
у краплі серця – море крику,
у сріблі місячнім – думки
скидають лебедине пір’я
і зодягаються в луску.
В тобі, забутий до сих пір я,
2025.01.18
23:11
Здається, тільки вчора зустрічались...
А серце знову плаче і щемить.
Побачень цих нам завжди буде мало --
Молю, Богів: даруйте ще хоч мить...
Ще мить, ще мить життя і вічність цілу...
Так швидко час минає насолод.
Буяє вічно хай любові сила,
А серце знову плаче і щемить.
Побачень цих нам завжди буде мало --
Молю, Богів: даруйте ще хоч мить...
Ще мить, ще мить життя і вічність цілу...
Так швидко час минає насолод.
Буяє вічно хай любові сила,
2025.01.18
21:55
нема в цій хаті млинка
для любителів унаочнень
є швидкорозчинна бурда
але чим її розвести
шукати пояснень тут
необов’язково— не конче
тління за кошт життя
для любителів унаочнень
є швидкорозчинна бурда
але чим її розвести
шукати пояснень тут
необов’язково— не конче
тління за кошт життя
2025.01.18
21:08
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
...Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Зд
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
...Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Зд
2025.01.18
19:58
Сергія розчарованість штовхала
В пияцтва невимовну простоту,
У ті відомі рятівні лекала,
Де кожен знайде відповідь просту.
І друзі розбігались полохливо,
Почувши про якусь його біду.
Були вони не друзями, можливо,
В пияцтва невимовну простоту,
У ті відомі рятівні лекала,
Де кожен знайде відповідь просту.
І друзі розбігались полохливо,
Почувши про якусь його біду.
Були вони не друзями, можливо,
2025.01.18
11:23
Це не у твоєму вимірі,
І не у твоєму виборі,
В жодному фільмі,
Витворі,
І немає таких очей
Яким би приснилися обрії
Любові настільки великої,
Що обрії за повіками
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не у твоєму виборі,
В жодному фільмі,
Витворі,
І немає таких очей
Яким би приснилися обрії
Любові настільки великої,
Що обрії за повіками
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.01.18
2025.01.02
2025.01.02
2024.12.30
2024.12.25
2024.12.24
2024.12.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Вірші
Федеріко Ґарсіа Лорка Оплакування смерті
Метеори жовті.
Прийшов я в цей світ з очима,
а покидаю сліпим.
Владико найбільших печалей!
А далі,
свічка і земляне
покривало.
Як я хотів предстати
сповненим благодаті,
Ось я прийшов, Владико!..
А маю
свічку і земляне
покривало.
Лимончики жовті
на вітах.
Жбурляє лимончики
вітер.
Зараз знаю!.. А далі,
далі,
свічка і земляне
покривало.
Небо вгорі чорне,
Метеори жовті.
Federico García Lorca Lamentación de la muerte
A Miguel Benítez
Sobre el cielo negro,
culebrinas amarillas.
Vine a este mundo con ojos
y me voy sin ellos.
¡Señor del mayor dolor!
Y luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Quise llegar adonde
llegaron los buenos,
¡Y he llegado, Dios mío!...
Pero luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Limoncito amarillo
limonero.
Echad los limoncitos
al viento.
¡Ya lo!... Porque luego,
luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Sobre el cielo negro,
culebrinas amarillas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Федеріко Ґарсіа Лорка Оплакування смерті
Мігелю Бенітесу
Небо вгорі чорне,
Метеори жовті.
Прийшов я в цей світ з очима,
а покидаю сліпим.
Владико найбільших печалей!
А далі,
свічка і земляне
покривало.
Як я хотів предстати
сповненим благодаті,
Ось я прийшов, Владико!..
А маю
свічку і земляне
покривало.
Лимончики жовті
на вітах.
Жбурляє лимончики
вітер.
Зараз знаю!.. А далі,
далі,
свічка і земляне
покривало.
Небо вгорі чорне,
Метеори жовті.
Federico García Lorca Lamentación de la muerte
A Miguel Benítez
Sobre el cielo negro,
culebrinas amarillas.
Vine a este mundo con ojos
y me voy sin ellos.
¡Señor del mayor dolor!
Y luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Quise llegar adonde
llegaron los buenos,
¡Y he llegado, Dios mío!...
Pero luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Limoncito amarillo
limonero.
Echad los limoncitos
al viento.
¡Ya lo!... Porque luego,
luego,
un velón y una manta
en el suelo.
Sobre el cielo negro,
culebrinas amarillas.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1054 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1054 seconds