(День 2-й. Від’їзд Телемаха)

1.
Еос² перста́ми рожевими
небо мазнула по краю –
глядь, Телемах під деревами
збори ахейців збирає.

2.
Й каже, із плачем та зло́бою:
«Вщент женихи об’їдають,
нашим вином та худобою
пельки свої набивають!..»

3.
Скочив зі стрічними пенями
пан Антіной Евпитенко,
й каже: «Пардон, але вчені ми!
Зло тут – вдови побрехеньки!

4.
Бо в Пенелопи Іка́р’ївни
хитрість – як тої Солохи:
всім усміхалася на́рівні...
Тільки дурила нас трохи!

5.
“Маю, – казала, – я виткати
саван для свекра, Лаерта;
часу недовгі тут витрати,
днями він має померти.

6.
Ви ж – почекайте, будь ласочка!..”
Й ро́ків зо три вона ткала,
бо – уявіть! – наша ясочка
тканку вночі розпуска̀ла!

7.
О̀т що: нехай вона вибере
мужа собі дуже скоро,
бо доведем вас до сидора!..»
Тим і скінчилися збори.

8.
Знову Афіна приплентала, –
є в неї маска і друга:
перетворилась на Ментора,
що Одіссею – за друга.

9.
Й каже тоді Телемахові:
«Знаєш, де Пілос та Спарта?
Сплавай, таємно від матері,
там розпитатись про тата».

10.
Потім – де й взялися сили ті? –
трансформувалась утретє:
став Телема̀х з неї, вилитий,
як на шкільному портреті!

11.
Хутко добігла до гавані,
зафрахтувала суденце;
мов та Коза, на галявині
ячне вхопила зеренце;

12.
ще Телемаха покликала,
Ментора вигляд прийнявши –
й врешті знялися із при́кола
(«у́зо»³ хильнувши, як завше).

(далі)

---

² Е́ос – у давньогрецькій міфології богиня світанку.
³ У́зо – грецька анісова горілка.