Це сяяння, це жар, що пожирає.
Це навкруги сіріє краєвид.
Це у печалі небо, час і світ.
Це біль, що розуміння вимагає.

Це крові крик, який в собі ховає
завмерла ліра, захмеліла хіть.
Це натиск моря, що мене гнітить.
Це скорпіон, що в грудях проживає.

Вони вінок кохання, ложе муки,
розбите серце посеред руїни,
де я, безсонний, падаю в розпуку.

Хоч прагну до розважності вершини,
цикуту й пристрасті гірку науку
даєш ти серцю, що живе в долині.

Federico García Lorca Llagas de amor
Esta luz, este fuego que devora.
Este paisaje gris que me rodea.
Este dolor por una sola idea.
Esta angustia de cielo, mundo y hora.

Este llanto de sangre que decora
lira sin pulso ya, lúbrica tea.
Este peso del mar que me golpea.
Este alacrán que por mi pecho mora.

Son guirnaldas de amor, cama de herido,
donde sin sueño, sueño tu presencia
entre las ruinas de mi pecho hundido.

Y aunque busco la cumbre de prudencia
me da tu corazón valle tendido
con cicuta y pasión de amarga ciencia.