Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Від Мюнхена до Ер-Ріяду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Від Мюнхена до Ер-Ріяду
Три роки вже іде страшна війна.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч вже у землю вклав
Та пре і пре. Де стільки куль набрати,
Щоб зупинити ту страшну орду?
Союзники ж дискусії ведуть:
Давати зброю нам чи не давати.
Дадуть, як вкрадуть й результату ждуть,
Що ми тим можем ворога здолати.
Самі ж ніяк не хочуть воювати.
За спинами за нашими живуть
І думають, що доля їх мине,
Що ми не пустим ворога в Європу.
Тож нині в них такий з’явився клопіт.
Гадають, що той Путін ще утне.
А той заокеанський дядько Сем,
Що себе пупом на Землі вважає,
Напружуватись надто не бажає.
Мовляв, дамо і трохи підождем.
Тут люди гинуть, зброї геть нема,
А в них ідуть дискусії: давати
Чи, може іще трохи почекати.
Три роки Байден впроголодь тримав.
І от дорвався Трамп до влади знов.
Кричав: війну він здатен зупинити,
Лиш за добу все ладен він змінити.
Він зробить все, щоб не лилася кров.
І от засів він знову в Білий дім,
Найперше, взявся Путіну дзвонити.
Із ним узявся мило говорити.
Як видно, говорилось добре їм.
І вже у Трампа Путін рве за мир,
І так виходить, що то ми всі винні,
Що поступитись Путіну повинні,
Він такий «няшка», а не дикий звір.
Уже удвох політику вершать,
Ні в кого на те згоди не питають.
Час колоніалізму повертають.
Поділять світ та й будуть керувать.
Трамп чужі землі взявся роздавать,
Як в давній тій комедії, згадайте:
«Вам Кемську волость треба? Забирайте!»
Чому б «хорошим людям» не віддать?!
Себе також не хоче обділить.
Гренландію, Канаду йому дайте.
Канал йому Панамський повертайте.
По праву сили тепер будем жить.
Тож видно, що зберуться хижаки
І нашу долю візьмуться вершити:
Що в нас забрати, а що залишити.
І вибір у нас буде нелегкий.
Бо Трамп хижак, від Путіна не кращий.
Він прагне, мабуть, Бога замінить.
Указувати буде, як всім жить,
Роззявивши свою бездонну пащу.
І я про Мюнхен чомусь пригадав.
Там Чехію поставили на плаху.
Від тупості, можливо чи від страху
Світ її вільну Гітлеру віддав.
Шукали миру, а знайшли війну.
Гадали, що тим умиротворили.
Насправді, додали нацизму сили,
Забувши, мабуть, істину одну:
Що злого вовка скільки не годуй,
Він все одно до лісу поглядає,
Бо свій інстинкт хижацький пам‘ятає.
Чекали миру, але на біду
Прийшла війна (самі ж і згодували).
І море крові в світі пролилось.
Шість років воювати довелось,
Поки вовка у лігво знов загнали…
Як Гітлер став у німців на чолі,
Почав їм мізки чимскоріш вправляти,
Німеччину «Велику» будувати,
Бо ж німці – вища раса на Землі.
Арійці! Став всіх німців закликать
З’єднатись до єдиної держави.
Австрійцям дуже швидко мізки вправив,
Щоб Австрію до себе приєднать
А далі більше. Рейх почав рости.
Адже багато німців проживало
В сусідніх землях. В Чехії чимало.
Нацизм там швидко корені пустив.
Судетські німці скоро почали
Проти своєї влади бунтувати.
Повстання, навіть удалось підняти,
Хоч чехи подавити то змогли.
Німеччина тут, звісно, «ні при чім».
Бо Гітлер говорив всім: «Нас там нєту!»
Хоч зброя і бійці ішли в Судети,
Ламаючи єдиний чеський дім.
Вдалося владі заколот здолать.
Та Гітлер, навіть сльози взявся лити,
Просив «німцеязичних» пожаліти,
Що ж їм від влади чеської страждать?
Став зброєю він бряцати, мовляв,
Як не віддасть їм Чехія Судети,
То вже війни ніяк не відвернете.
У чехів ніхто дозвіл не питав.
Зібрались Чемберлен і Даладьє –
Англійський і французький «миротворці»
До Мюнхена у тридцять восьмім році.
Всяк дипломата з себе видає.
Приїхав Гітлер й Муссоліні з ним.
Оця четвірка долю і рішала,
Що Чехія робить надалі мала:
Чи поступитись Гітлеру своїм,
Чи опиратись. Чехів не пустили.
Веліли в коридорчику чекать.
Став Чемберлен у Гітлера питать,
Якби йому Судети уступили,
Він би спинився і не воював?
Той взявся клястись, що то вже останнє.
Він більш нічого вимагать не стане.
А сам же очі, як Сірко ховав.
- Ну, коли так, тоді тому і буть! -
Так сильні світу цього порішили.
А чехам результат оголосили.
Волання їх не захотіли й чуть.
Тож Гітлер і Судети відібрав,
А там усі укріплення, заводи
Військові. «Миротворцям» то не шкода.
Аби у них народ спокійно спав.
Що Чехію порвали на шматки,
Нікого то уже не хвилювало.
Поляки із угорцями напали,
Вхопили по шматку й собі таки.
Зима пройшла, хижак знов «зголоднів».
Забув про те, про що недавно клявся.
На залишки від Чехії напався
І всю її одразу захопив.
Словаки відділилися бігом,
Їх пастор Тісо з Гітлером злигався.
А закарпатський край тоді дістався
Угорцям, захопили ті його,
А потім Польща… та і понеслось.
Ті зрадники, які шукали миру,
Війну страшну отримали допіру.
Їх зраду заливати довелось
Людською кров’ю – ріками, морями.
Мільйони і мільйони полягли.
Здолати хижака таки змогли…
Тепер те ж саме, мабуть, чинять з нами.
Про нас без нас вирішувать взялись.
Хижак, що підло на наш край напався
І дядько Сем, що «мир спасти зібрався»…
Як не годуй, а вовк глядить на ліс.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч вже у землю вклав
Та пре і пре. Де стільки куль набрати,
Щоб зупинити ту страшну орду?
Союзники ж дискусії ведуть:
Давати зброю нам чи не давати.
Дадуть, як вкрадуть й результату ждуть,
Що ми тим можем ворога здолати.
Самі ж ніяк не хочуть воювати.
За спинами за нашими живуть
І думають, що доля їх мине,
Що ми не пустим ворога в Європу.
Тож нині в них такий з’явився клопіт.
Гадають, що той Путін ще утне.
А той заокеанський дядько Сем,
Що себе пупом на Землі вважає,
Напружуватись надто не бажає.
Мовляв, дамо і трохи підождем.
Тут люди гинуть, зброї геть нема,
А в них ідуть дискусії: давати
Чи, може іще трохи почекати.
Три роки Байден впроголодь тримав.
І от дорвався Трамп до влади знов.
Кричав: війну він здатен зупинити,
Лиш за добу все ладен він змінити.
Він зробить все, щоб не лилася кров.
І от засів він знову в Білий дім,
Найперше, взявся Путіну дзвонити.
Із ним узявся мило говорити.
Як видно, говорилось добре їм.
І вже у Трампа Путін рве за мир,
І так виходить, що то ми всі винні,
Що поступитись Путіну повинні,
Він такий «няшка», а не дикий звір.
Уже удвох політику вершать,
Ні в кого на те згоди не питають.
Час колоніалізму повертають.
Поділять світ та й будуть керувать.
Трамп чужі землі взявся роздавать,
Як в давній тій комедії, згадайте:
«Вам Кемську волость треба? Забирайте!»
Чому б «хорошим людям» не віддать?!
Себе також не хоче обділить.
Гренландію, Канаду йому дайте.
Канал йому Панамський повертайте.
По праву сили тепер будем жить.
Тож видно, що зберуться хижаки
І нашу долю візьмуться вершити:
Що в нас забрати, а що залишити.
І вибір у нас буде нелегкий.
Бо Трамп хижак, від Путіна не кращий.
Він прагне, мабуть, Бога замінить.
Указувати буде, як всім жить,
Роззявивши свою бездонну пащу.
І я про Мюнхен чомусь пригадав.
Там Чехію поставили на плаху.
Від тупості, можливо чи від страху
Світ її вільну Гітлеру віддав.
Шукали миру, а знайшли війну.
Гадали, що тим умиротворили.
Насправді, додали нацизму сили,
Забувши, мабуть, істину одну:
Що злого вовка скільки не годуй,
Він все одно до лісу поглядає,
Бо свій інстинкт хижацький пам‘ятає.
Чекали миру, але на біду
Прийшла війна (самі ж і згодували).
І море крові в світі пролилось.
Шість років воювати довелось,
Поки вовка у лігво знов загнали…
Як Гітлер став у німців на чолі,
Почав їм мізки чимскоріш вправляти,
Німеччину «Велику» будувати,
Бо ж німці – вища раса на Землі.
Арійці! Став всіх німців закликать
З’єднатись до єдиної держави.
Австрійцям дуже швидко мізки вправив,
Щоб Австрію до себе приєднать
А далі більше. Рейх почав рости.
Адже багато німців проживало
В сусідніх землях. В Чехії чимало.
Нацизм там швидко корені пустив.
Судетські німці скоро почали
Проти своєї влади бунтувати.
Повстання, навіть удалось підняти,
Хоч чехи подавити то змогли.
Німеччина тут, звісно, «ні при чім».
Бо Гітлер говорив всім: «Нас там нєту!»
Хоч зброя і бійці ішли в Судети,
Ламаючи єдиний чеський дім.
Вдалося владі заколот здолать.
Та Гітлер, навіть сльози взявся лити,
Просив «німцеязичних» пожаліти,
Що ж їм від влади чеської страждать?
Став зброєю він бряцати, мовляв,
Як не віддасть їм Чехія Судети,
То вже війни ніяк не відвернете.
У чехів ніхто дозвіл не питав.
Зібрались Чемберлен і Даладьє –
Англійський і французький «миротворці»
До Мюнхена у тридцять восьмім році.
Всяк дипломата з себе видає.
Приїхав Гітлер й Муссоліні з ним.
Оця четвірка долю і рішала,
Що Чехія робить надалі мала:
Чи поступитись Гітлеру своїм,
Чи опиратись. Чехів не пустили.
Веліли в коридорчику чекать.
Став Чемберлен у Гітлера питать,
Якби йому Судети уступили,
Він би спинився і не воював?
Той взявся клястись, що то вже останнє.
Він більш нічого вимагать не стане.
А сам же очі, як Сірко ховав.
- Ну, коли так, тоді тому і буть! -
Так сильні світу цього порішили.
А чехам результат оголосили.
Волання їх не захотіли й чуть.
Тож Гітлер і Судети відібрав,
А там усі укріплення, заводи
Військові. «Миротворцям» то не шкода.
Аби у них народ спокійно спав.
Що Чехію порвали на шматки,
Нікого то уже не хвилювало.
Поляки із угорцями напали,
Вхопили по шматку й собі таки.
Зима пройшла, хижак знов «зголоднів».
Забув про те, про що недавно клявся.
На залишки від Чехії напався
І всю її одразу захопив.
Словаки відділилися бігом,
Їх пастор Тісо з Гітлером злигався.
А закарпатський край тоді дістався
Угорцям, захопили ті його,
А потім Польща… та і понеслось.
Ті зрадники, які шукали миру,
Війну страшну отримали допіру.
Їх зраду заливати довелось
Людською кров’ю – ріками, морями.
Мільйони і мільйони полягли.
Здолати хижака таки змогли…
Тепер те ж саме, мабуть, чинять з нами.
Про нас без нас вирішувать взялись.
Хижак, що підло на наш край напався
І дядько Сем, що «мир спасти зібрався»…
Як не годуй, а вовк глядить на ліс.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
