
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.20
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Від Мюнхена до Ер-Ріяду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Від Мюнхена до Ер-Ріяду
Три роки вже іде страшна війна.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч вже у землю вклав
Та пре і пре. Де стільки куль набрати,
Щоб зупинити ту страшну орду?
Союзники ж дискусії ведуть:
Давати зброю нам чи не давати.
Дадуть, як вкрадуть й результату ждуть,
Що ми тим можем ворога здолати.
Самі ж ніяк не хочуть воювати.
За спинами за нашими живуть
І думають, що доля їх мине,
Що ми не пустим ворога в Європу.
Тож нині в них такий з’явився клопіт.
Гадають, що той Путін ще утне.
А той заокеанський дядько Сем,
Що себе пупом на Землі вважає,
Напружуватись надто не бажає.
Мовляв, дамо і трохи підождем.
Тут люди гинуть, зброї геть нема,
А в них ідуть дискусії: давати
Чи, може іще трохи почекати.
Три роки Байден впроголодь тримав.
І от дорвався Трамп до влади знов.
Кричав: війну він здатен зупинити,
Лиш за добу все ладен він змінити.
Він зробить все, щоб не лилася кров.
І от засів він знову в Білий дім,
Найперше, взявся Путіну дзвонити.
Із ним узявся мило говорити.
Як видно, говорилось добре їм.
І вже у Трампа Путін рве за мир,
І так виходить, що то ми всі винні,
Що поступитись Путіну повинні,
Він такий «няшка», а не дикий звір.
Уже удвох політику вершать,
Ні в кого на те згоди не питають.
Час колоніалізму повертають.
Поділять світ та й будуть керувать.
Трамп чужі землі взявся роздавать,
Як в давній тій комедії, згадайте:
«Вам Кемську волость треба? Забирайте!»
Чому б «хорошим людям» не віддать?!
Себе також не хоче обділить.
Гренландію, Канаду йому дайте.
Канал йому Панамський повертайте.
По праву сили тепер будем жить.
Тож видно, що зберуться хижаки
І нашу долю візьмуться вершити:
Що в нас забрати, а що залишити.
І вибір у нас буде нелегкий.
Бо Трамп хижак, від Путіна не кращий.
Він прагне, мабуть, Бога замінить.
Указувати буде, як всім жить,
Роззявивши свою бездонну пащу.
І я про Мюнхен чомусь пригадав.
Там Чехію поставили на плаху.
Від тупості, можливо чи від страху
Світ її вільну Гітлеру віддав.
Шукали миру, а знайшли війну.
Гадали, що тим умиротворили.
Насправді, додали нацизму сили,
Забувши, мабуть, істину одну:
Що злого вовка скільки не годуй,
Він все одно до лісу поглядає,
Бо свій інстинкт хижацький пам‘ятає.
Чекали миру, але на біду
Прийшла війна (самі ж і згодували).
І море крові в світі пролилось.
Шість років воювати довелось,
Поки вовка у лігво знов загнали…
Як Гітлер став у німців на чолі,
Почав їм мізки чимскоріш вправляти,
Німеччину «Велику» будувати,
Бо ж німці – вища раса на Землі.
Арійці! Став всіх німців закликать
З’єднатись до єдиної держави.
Австрійцям дуже швидко мізки вправив,
Щоб Австрію до себе приєднать
А далі більше. Рейх почав рости.
Адже багато німців проживало
В сусідніх землях. В Чехії чимало.
Нацизм там швидко корені пустив.
Судетські німці скоро почали
Проти своєї влади бунтувати.
Повстання, навіть удалось підняти,
Хоч чехи подавити то змогли.
Німеччина тут, звісно, «ні при чім».
Бо Гітлер говорив всім: «Нас там нєту!»
Хоч зброя і бійці ішли в Судети,
Ламаючи єдиний чеський дім.
Вдалося владі заколот здолать.
Та Гітлер, навіть сльози взявся лити,
Просив «німцеязичних» пожаліти,
Що ж їм від влади чеської страждать?
Став зброєю він бряцати, мовляв,
Як не віддасть їм Чехія Судети,
То вже війни ніяк не відвернете.
У чехів ніхто дозвіл не питав.
Зібрались Чемберлен і Даладьє –
Англійський і французький «миротворці»
До Мюнхена у тридцять восьмім році.
Всяк дипломата з себе видає.
Приїхав Гітлер й Муссоліні з ним.
Оця четвірка долю і рішала,
Що Чехія робить надалі мала:
Чи поступитись Гітлеру своїм,
Чи опиратись. Чехів не пустили.
Веліли в коридорчику чекать.
Став Чемберлен у Гітлера питать,
Якби йому Судети уступили,
Він би спинився і не воював?
Той взявся клястись, що то вже останнє.
Він більш нічого вимагать не стане.
А сам же очі, як Сірко ховав.
- Ну, коли так, тоді тому і буть! -
Так сильні світу цього порішили.
А чехам результат оголосили.
Волання їх не захотіли й чуть.
Тож Гітлер і Судети відібрав,
А там усі укріплення, заводи
Військові. «Миротворцям» то не шкода.
Аби у них народ спокійно спав.
Що Чехію порвали на шматки,
Нікого то уже не хвилювало.
Поляки із угорцями напали,
Вхопили по шматку й собі таки.
Зима пройшла, хижак знов «зголоднів».
Забув про те, про що недавно клявся.
На залишки від Чехії напався
І всю її одразу захопив.
Словаки відділилися бігом,
Їх пастор Тісо з Гітлером злигався.
А закарпатський край тоді дістався
Угорцям, захопили ті його,
А потім Польща… та і понеслось.
Ті зрадники, які шукали миру,
Війну страшну отримали допіру.
Їх зраду заливати довелось
Людською кров’ю – ріками, морями.
Мільйони і мільйони полягли.
Здолати хижака таки змогли…
Тепер те ж саме, мабуть, чинять з нами.
Про нас без нас вирішувать взялись.
Хижак, що підло на наш край напався
І дядько Сем, що «мир спасти зібрався»…
Як не годуй, а вовк глядить на ліс.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч вже у землю вклав
Та пре і пре. Де стільки куль набрати,
Щоб зупинити ту страшну орду?
Союзники ж дискусії ведуть:
Давати зброю нам чи не давати.
Дадуть, як вкрадуть й результату ждуть,
Що ми тим можем ворога здолати.
Самі ж ніяк не хочуть воювати.
За спинами за нашими живуть
І думають, що доля їх мине,
Що ми не пустим ворога в Європу.
Тож нині в них такий з’явився клопіт.
Гадають, що той Путін ще утне.
А той заокеанський дядько Сем,
Що себе пупом на Землі вважає,
Напружуватись надто не бажає.
Мовляв, дамо і трохи підождем.
Тут люди гинуть, зброї геть нема,
А в них ідуть дискусії: давати
Чи, може іще трохи почекати.
Три роки Байден впроголодь тримав.
І от дорвався Трамп до влади знов.
Кричав: війну він здатен зупинити,
Лиш за добу все ладен він змінити.
Він зробить все, щоб не лилася кров.
І от засів він знову в Білий дім,
Найперше, взявся Путіну дзвонити.
Із ним узявся мило говорити.
Як видно, говорилось добре їм.
І вже у Трампа Путін рве за мир,
І так виходить, що то ми всі винні,
Що поступитись Путіну повинні,
Він такий «няшка», а не дикий звір.
Уже удвох політику вершать,
Ні в кого на те згоди не питають.
Час колоніалізму повертають.
Поділять світ та й будуть керувать.
Трамп чужі землі взявся роздавать,
Як в давній тій комедії, згадайте:
«Вам Кемську волость треба? Забирайте!»
Чому б «хорошим людям» не віддать?!
Себе також не хоче обділить.
Гренландію, Канаду йому дайте.
Канал йому Панамський повертайте.
По праву сили тепер будем жить.
Тож видно, що зберуться хижаки
І нашу долю візьмуться вершити:
Що в нас забрати, а що залишити.
І вибір у нас буде нелегкий.
Бо Трамп хижак, від Путіна не кращий.
Він прагне, мабуть, Бога замінить.
Указувати буде, як всім жить,
Роззявивши свою бездонну пащу.
І я про Мюнхен чомусь пригадав.
Там Чехію поставили на плаху.
Від тупості, можливо чи від страху
Світ її вільну Гітлеру віддав.
Шукали миру, а знайшли війну.
Гадали, що тим умиротворили.
Насправді, додали нацизму сили,
Забувши, мабуть, істину одну:
Що злого вовка скільки не годуй,
Він все одно до лісу поглядає,
Бо свій інстинкт хижацький пам‘ятає.
Чекали миру, але на біду
Прийшла війна (самі ж і згодували).
І море крові в світі пролилось.
Шість років воювати довелось,
Поки вовка у лігво знов загнали…
Як Гітлер став у німців на чолі,
Почав їм мізки чимскоріш вправляти,
Німеччину «Велику» будувати,
Бо ж німці – вища раса на Землі.
Арійці! Став всіх німців закликать
З’єднатись до єдиної держави.
Австрійцям дуже швидко мізки вправив,
Щоб Австрію до себе приєднать
А далі більше. Рейх почав рости.
Адже багато німців проживало
В сусідніх землях. В Чехії чимало.
Нацизм там швидко корені пустив.
Судетські німці скоро почали
Проти своєї влади бунтувати.
Повстання, навіть удалось підняти,
Хоч чехи подавити то змогли.
Німеччина тут, звісно, «ні при чім».
Бо Гітлер говорив всім: «Нас там нєту!»
Хоч зброя і бійці ішли в Судети,
Ламаючи єдиний чеський дім.
Вдалося владі заколот здолать.
Та Гітлер, навіть сльози взявся лити,
Просив «німцеязичних» пожаліти,
Що ж їм від влади чеської страждать?
Став зброєю він бряцати, мовляв,
Як не віддасть їм Чехія Судети,
То вже війни ніяк не відвернете.
У чехів ніхто дозвіл не питав.
Зібрались Чемберлен і Даладьє –
Англійський і французький «миротворці»
До Мюнхена у тридцять восьмім році.
Всяк дипломата з себе видає.
Приїхав Гітлер й Муссоліні з ним.
Оця четвірка долю і рішала,
Що Чехія робить надалі мала:
Чи поступитись Гітлеру своїм,
Чи опиратись. Чехів не пустили.
Веліли в коридорчику чекать.
Став Чемберлен у Гітлера питать,
Якби йому Судети уступили,
Він би спинився і не воював?
Той взявся клястись, що то вже останнє.
Він більш нічого вимагать не стане.
А сам же очі, як Сірко ховав.
- Ну, коли так, тоді тому і буть! -
Так сильні світу цього порішили.
А чехам результат оголосили.
Волання їх не захотіли й чуть.
Тож Гітлер і Судети відібрав,
А там усі укріплення, заводи
Військові. «Миротворцям» то не шкода.
Аби у них народ спокійно спав.
Що Чехію порвали на шматки,
Нікого то уже не хвилювало.
Поляки із угорцями напали,
Вхопили по шматку й собі таки.
Зима пройшла, хижак знов «зголоднів».
Забув про те, про що недавно клявся.
На залишки від Чехії напався
І всю її одразу захопив.
Словаки відділилися бігом,
Їх пастор Тісо з Гітлером злигався.
А закарпатський край тоді дістався
Угорцям, захопили ті його,
А потім Польща… та і понеслось.
Ті зрадники, які шукали миру,
Війну страшну отримали допіру.
Їх зраду заливати довелось
Людською кров’ю – ріками, морями.
Мільйони і мільйони полягли.
Здолати хижака таки змогли…
Тепер те ж саме, мабуть, чинять з нами.
Про нас без нас вирішувать взялись.
Хижак, що підло на наш край напався
І дядько Сем, що «мир спасти зібрався»…
Як не годуй, а вовк глядить на ліс.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію