Сам собі вкорочую тривалість
Вкрай скороминущого життя, –
П’ю, курю, безклопітно валяюсь,
Тішачись незношеним взуттям.
Гав ловлю, плюю, буває, в стелю, –
Можу дулю ткнути горобцям,
Чуючи за стінами оселі
Їхній щасний і нестримний гам.

Біжать бруньки у небо сонні, мляві.
Сорочить люд, плете думки ліниві.
Бентежить вітер сни беріз біляві,
А дітки гублять сміх ясний щасливі.

Мудрує день, тепла хильнувши трохи,
Бо хитрий марець дурить, наче циган.
Танцюють голуби, як скоморохи.

Не читайте мене по складах —
ще торую стежину до раю.
Недолугі роки зносять дах? —
В темні жмурки* з Альцгеймером** граю.

А можливо, мудріша за тих,
хто плюндрує життя ненароком?
За грудиною видих і вдих,

Скоро і слова від Вас не отримаю.
В лютому сніг не випав. Не холодно.
Той голий пейзаж за тонкою шибою –
Писати не стану, не хочу, не здужаю,
В манері поетів Озерної школи.
Що ви…

Скороминучі страждання Вертера.

Французька історична драма «Фаворитка» із Джонні Деппом у ролі Людовіка XV відкрила 76-й Каннський кінофестиваль.
До речі, славетний голлівудський актор та музикант потужно підтримує Україну. Так, під час концерту гурту, з яким він виступає, на великому

Серія листівок художника-гумориста Василя Гулака

Будь меткий, не дуже п’яний,
стримуй звісний потяг,
й не плети дарма романи
в мазаних чоботях.

Не шукай дружину в хату

Хтось казав що
все нагадує зоопарк
Я правда вірю
Я правда вірю, так

Є легка стрімка дорога
Від Істсайду через парк
Щоб чарівно прогулятися

повертається камінь на місце падіння
повертається злодій на місце злочину
і сновида вертається за сновидіннями
а у тебе поете які збочення?


© Вікторія Осташ, Поетаріум, 2025

Я хочу поїхати
із цієї місцевості,
щоб відокремитися від минулого.
Минуле женеться за мною,
як навіжений привид.
У кросворді минулого
закодовані шифри
від прозрінь, медитацій,

Дорогі друзі!
Цей вірш написано 1998 року. Трохи редагував Павличко. Я співав сам цю пісню, бо і музика моя. Але нині пепреозвучив.Яка ваша думка?
https://youtu.be/gLMGkDrnh4s
Є ще інший варіант. У роковому стилі.

У трясовинні ханжеських боліт
Куди не йди – етичні перешкоди.
А тяга до найвищої свободи
Мене веде за мріями услід
У той нецензурований політ,
Де я прославлю плотські насолоди,
А не земний сезонний пустоцвіт –
Про літо і літа щемливі оди.

Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в

Немов знаряддям гострим тесля
Різьбить мереживом бруски, –
Пишу, учитуюся, креслю
Пером піддатливі рядки.
І очі сяють гарячково,
Й душа звучить, немов орган,
Коли рідниться слово з словом,
Коли нема в рядках оман…

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ Пригадалося: Сенека радив звертати «свій дух до того, що вічне!» А вічним філософ вважав мистецтво: Ars longa, vita brevis. Так, життя коротке, але мистецтво вічне. Передусім мистецтво поетичне. Франческо Петрарка –

Сніг наступає звідусюди,
оточуючи будинок,
як агресивна армія.
Сніг насувається
монголо-татарською ордою.
Він пускає свої списи
у саме серце.
Колючки снігу

Якщо померти молодим,
Якщо скінчитися зарано,
Якщо розвіюсь, наче дим,

То пожалію за одним:
Не втілю грандіозні плани,
Якщо померти молодим.