Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Перший комуняцький голодомор 1921-22 років
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший комуняцький голодомор 1921-22 років
Скільки горя і нещастя комуняки принесли –
Ледь не шосту частку світу до голоду довели.
Доки вони воювали, аби владу укріпить,
Селян бідних обдирали, не давали людям жить.
Лютували продзагони. Як же їм не лютувать,
Як навчились комуняки лиш одного – відбирать.
Щоб країну годувати, треба розум в голові,
А в них звивини у мозку лише по дві і ледь криві.
Вперлися в свої ідеї, що отак і має буть
І рішили всю країну одним махом навернуть.
Комунізм побудувати. Але як ото робить,
Звідки довбням було знати? Чорне узялись творить.
Убивали, грабували, відбирали геть усе.
Думали: народ усе їм на тарілці піднесе.
А народ теж хоче їсти. А народ теж хоче жить.
Поки іще воювали, думав то перетерпіть.
Але ворогів розбили, закінчилася війна
Та політика грабіжна чомусь досі не мина.
Як селянам працювати, знаючи, що відберуть?
Чим їм сім‘ї годувати? Вони ж з голоду помруть.
Скільки люду перебили у проклятій тій війні,
Тож в селі робочі руки стали в чималій ціні.
Але ті, що залишились не спішили працювать.
Скільки б хліба не вродило – прийдуть «зайве» забирать.
Щось залишать, щоб не вмерли, а чим сіять по весні?
Тож наділи і стояли по країні в бур‘яні.
Виростив, аби для себе, щось, можливо приховав,
Як вдалось пробитись в місто, то за грошики продав.
Хоч ловили на дорогах, відбирали їх «мішки».
А у містах з голодухи пухли вже робітники.
Жила добре лише влада та солдати і ЧеКа.
В них одних лише рум’янці грали на товстих щоках.
Тож народ став бунтувати, села кругом піднялись,
У містах з пролетар’ְятом також страйки почались.
Армію кидали всюди, вирізали до ноги
Та кричали, що то «воду мутять кляті вороги».
Та, коли уже в Кронштадті піднялися моряки,
То до тих тупоголових, врешті і дійшло-таки.
Троцький – самий мозковитий, Леніну пропонував
Продрозверстку замінити, щоби кожен в селі знав,
Скільки має зерна здати, скільки собі залишить.
Але ж тоді доведеться і торгівлю розрішить.
Тупий Ленін від «ідеї» не захотів відступать.
Тоді Троцький пропонує в трудармії всіх загнать.
Щоб нікого не питати – йди, роби, як є наказ.
Хто не виконав наказу, розстріляти того враз.
Поки думали-гадали, що б таке їм ще зробить,
Щоб народ «загнати в стійло» і спокійно далі жить,
Тамбовщина запалала, спалахнув слідом Сибір.
Комуняк скрізь вирізали, хоч терпіли до цих пір.
Дійшло все ж тупоголовим, що потрібно щось мінять,
Аби врешті господарство із страшних руїн піднять.
Ленін згодився, нарешті: таки був той Троцький прав,
Хоч політику він нову своїм дітищем назвав.
Вкрав у Троцького ідею, видав, начебто своє.
Видавалось: комунякам крах , нарешті настає.
Бо ж народ, як збагатіє, чи ж захоче слухать їх.
Проженуть бігом від влади і не пустять на поріг.
Та, поки ще комуняки від ідей до справ дійшли,
В багатьох краях країни голодати почали:
У Поволжі, в Україні, дісталося й у Сибір.
Вимирали цілі села, не якийсь там один двір.
Бо ж селяни не схотіли засівать усі поля.
Особливо у Росії в бурְ’янах стоїть земля.
Тут ще й засуха додалась – дощів майже не було.
Що посіяли – засохло або зовсім не зійшло.
Що селянам було їсти? Чим державу годувать?
Залишалося селянам або з голоду вмирать,
Або чимскоріш втікати з голодаючих країв.
Але як? Бо ж залізниця майже знищена стоїть.
А голодному і з дітьми? Чи далеко стачить сил?
З голодухи люди їли все, що бачили навкіл:
Горобців, щурів поїли, всіх собак і всіх котів,
Кору із дерев і шкіру, яку добре проварив,
Де травою харчувались, де смажили кінський гній,
Де худобу, яка здохла, хоч зараза була в ній.
Дійшло і до людоїдства… А що влада? Та мовчить!
Сама кашу заварила і не знає, що робить.
Збиралися та рішали і звернення прийняли:
Винні в голоді отому «папєрєднікі» були
Та іще й самі селяни, бо ж робить не до снаги.
Ну і, звісно (як без того) – ще й «народу вороги».
Тисячами вже вмирали. Комуняки ж до цих пір
Продподаток ще збирали, що мав здати кожен двір.
Села цілі вимирали та тим було наплювать,
Їм же хліб було потрібно, щоб армію годувать.
Хто ж їх буде захищати, як охляне і солдат?
Скажу більше: щоб по світу розповсюдити свій лад,
Гроші слали комунякам, що по світу розвелись.
В Туреччину передали, коли турки піднялись
Проти Заходу. На гроші ті би хліба закупить.
Може б тоді сотням тисяч удалось і далі жить.
Та у Леніна ідеї все такі ж дурні були:
Хай би, каже ті голодні в армію гуртом пішли.
Там їх будуть годувати, в Україну їх пошлють,
Де у куркулів багатих для країни хліб знайдуть.
Це при тім, що в Україні голод також лютував.
Та на те уваги уряд більшовицький не звертав.
Більше того, відбирали хліб, в міста свої везли,
Щоб робітники голодні часом бунт не підняли.
Кинулись інтелігенти, щоб народ порятувать.
І «Помголод» утворили, стали грошики збирать
Аби хліба закупити, кинули по світу клич.
А голодним помагати в світі то звичайна річ.
Узялись американці, Нансен власний фонд створив.
Кораблями, поїздами до Росії хліб поплив.
Та все чомусь до Поволжя, Україну оминав.
Наче, голод в Україні зовсім і не лютував.
Церква також підключилась, частку скарбів віддала,
Закликала, помагала, годувала, як могла.
А що ж самі комуняки? Ті на хвилі на своїй.
Бачать кляті, що той голод «конкурентів» творить їм.
Ні, країну рятувати – за старе вони взялись.
На отих інтелігентів враз гоніння почались.
Розігнали їх «Помголод», сотворили свій бігом,
Посадили всіх «завзятих», щоб не вийшло там чого.
І за церкву узялися: мовляв, люд кругом вмира,
Відібрати всі багатства в церкви вже, мабуть, пора.
Народ, звісно, намагався свої церкви захищать,
«Довелось» судить, «затятих», навіть бігом розстрілять.
Церкви швидко обібрали, все, що бачили, взяли.
Хоч ніхто й досі не знає – куди гроші ті пішли.
Як вже голод став минати, удалось його здолать,
Стали і на іноземців комуняки нападать.
Ті, мовляв, якусь заразу у харчах своїх везуть,
Треба отих іноземців із Московії турнуть.
Розігнали «конкурентів», що так людям помогли.
Зрозуміло, що заслуги всі на себе узяли.
Себе стали вихваляти: які, мовляв, молодці.
Та Росію всю тримати у жорсткій своїй руці.
Ледь не шосту частку світу до голоду довели.
Доки вони воювали, аби владу укріпить,
Селян бідних обдирали, не давали людям жить.
Лютували продзагони. Як же їм не лютувать,
Як навчились комуняки лиш одного – відбирать.
Щоб країну годувати, треба розум в голові,
А в них звивини у мозку лише по дві і ледь криві.
Вперлися в свої ідеї, що отак і має буть
І рішили всю країну одним махом навернуть.
Комунізм побудувати. Але як ото робить,
Звідки довбням було знати? Чорне узялись творить.
Убивали, грабували, відбирали геть усе.
Думали: народ усе їм на тарілці піднесе.
А народ теж хоче їсти. А народ теж хоче жить.
Поки іще воювали, думав то перетерпіть.
Але ворогів розбили, закінчилася війна
Та політика грабіжна чомусь досі не мина.
Як селянам працювати, знаючи, що відберуть?
Чим їм сім‘ї годувати? Вони ж з голоду помруть.
Скільки люду перебили у проклятій тій війні,
Тож в селі робочі руки стали в чималій ціні.
Але ті, що залишились не спішили працювать.
Скільки б хліба не вродило – прийдуть «зайве» забирать.
Щось залишать, щоб не вмерли, а чим сіять по весні?
Тож наділи і стояли по країні в бур‘яні.
Виростив, аби для себе, щось, можливо приховав,
Як вдалось пробитись в місто, то за грошики продав.
Хоч ловили на дорогах, відбирали їх «мішки».
А у містах з голодухи пухли вже робітники.
Жила добре лише влада та солдати і ЧеКа.
В них одних лише рум’янці грали на товстих щоках.
Тож народ став бунтувати, села кругом піднялись,
У містах з пролетар’ְятом також страйки почались.
Армію кидали всюди, вирізали до ноги
Та кричали, що то «воду мутять кляті вороги».
Та, коли уже в Кронштадті піднялися моряки,
То до тих тупоголових, врешті і дійшло-таки.
Троцький – самий мозковитий, Леніну пропонував
Продрозверстку замінити, щоби кожен в селі знав,
Скільки має зерна здати, скільки собі залишить.
Але ж тоді доведеться і торгівлю розрішить.
Тупий Ленін від «ідеї» не захотів відступать.
Тоді Троцький пропонує в трудармії всіх загнать.
Щоб нікого не питати – йди, роби, як є наказ.
Хто не виконав наказу, розстріляти того враз.
Поки думали-гадали, що б таке їм ще зробить,
Щоб народ «загнати в стійло» і спокійно далі жить,
Тамбовщина запалала, спалахнув слідом Сибір.
Комуняк скрізь вирізали, хоч терпіли до цих пір.
Дійшло все ж тупоголовим, що потрібно щось мінять,
Аби врешті господарство із страшних руїн піднять.
Ленін згодився, нарешті: таки був той Троцький прав,
Хоч політику він нову своїм дітищем назвав.
Вкрав у Троцького ідею, видав, начебто своє.
Видавалось: комунякам крах , нарешті настає.
Бо ж народ, як збагатіє, чи ж захоче слухать їх.
Проженуть бігом від влади і не пустять на поріг.
Та, поки ще комуняки від ідей до справ дійшли,
В багатьох краях країни голодати почали:
У Поволжі, в Україні, дісталося й у Сибір.
Вимирали цілі села, не якийсь там один двір.
Бо ж селяни не схотіли засівать усі поля.
Особливо у Росії в бурְ’янах стоїть земля.
Тут ще й засуха додалась – дощів майже не було.
Що посіяли – засохло або зовсім не зійшло.
Що селянам було їсти? Чим державу годувать?
Залишалося селянам або з голоду вмирать,
Або чимскоріш втікати з голодаючих країв.
Але як? Бо ж залізниця майже знищена стоїть.
А голодному і з дітьми? Чи далеко стачить сил?
З голодухи люди їли все, що бачили навкіл:
Горобців, щурів поїли, всіх собак і всіх котів,
Кору із дерев і шкіру, яку добре проварив,
Де травою харчувались, де смажили кінський гній,
Де худобу, яка здохла, хоч зараза була в ній.
Дійшло і до людоїдства… А що влада? Та мовчить!
Сама кашу заварила і не знає, що робить.
Збиралися та рішали і звернення прийняли:
Винні в голоді отому «папєрєднікі» були
Та іще й самі селяни, бо ж робить не до снаги.
Ну і, звісно (як без того) – ще й «народу вороги».
Тисячами вже вмирали. Комуняки ж до цих пір
Продподаток ще збирали, що мав здати кожен двір.
Села цілі вимирали та тим було наплювать,
Їм же хліб було потрібно, щоб армію годувать.
Хто ж їх буде захищати, як охляне і солдат?
Скажу більше: щоб по світу розповсюдити свій лад,
Гроші слали комунякам, що по світу розвелись.
В Туреччину передали, коли турки піднялись
Проти Заходу. На гроші ті би хліба закупить.
Може б тоді сотням тисяч удалось і далі жить.
Та у Леніна ідеї все такі ж дурні були:
Хай би, каже ті голодні в армію гуртом пішли.
Там їх будуть годувати, в Україну їх пошлють,
Де у куркулів багатих для країни хліб знайдуть.
Це при тім, що в Україні голод також лютував.
Та на те уваги уряд більшовицький не звертав.
Більше того, відбирали хліб, в міста свої везли,
Щоб робітники голодні часом бунт не підняли.
Кинулись інтелігенти, щоб народ порятувать.
І «Помголод» утворили, стали грошики збирать
Аби хліба закупити, кинули по світу клич.
А голодним помагати в світі то звичайна річ.
Узялись американці, Нансен власний фонд створив.
Кораблями, поїздами до Росії хліб поплив.
Та все чомусь до Поволжя, Україну оминав.
Наче, голод в Україні зовсім і не лютував.
Церква також підключилась, частку скарбів віддала,
Закликала, помагала, годувала, як могла.
А що ж самі комуняки? Ті на хвилі на своїй.
Бачать кляті, що той голод «конкурентів» творить їм.
Ні, країну рятувати – за старе вони взялись.
На отих інтелігентів враз гоніння почались.
Розігнали їх «Помголод», сотворили свій бігом,
Посадили всіх «завзятих», щоб не вийшло там чого.
І за церкву узялися: мовляв, люд кругом вмира,
Відібрати всі багатства в церкви вже, мабуть, пора.
Народ, звісно, намагався свої церкви захищать,
«Довелось» судить, «затятих», навіть бігом розстрілять.
Церкви швидко обібрали, все, що бачили, взяли.
Хоч ніхто й досі не знає – куди гроші ті пішли.
Як вже голод став минати, удалось його здолать,
Стали і на іноземців комуняки нападать.
Ті, мовляв, якусь заразу у харчах своїх везуть,
Треба отих іноземців із Московії турнуть.
Розігнали «конкурентів», що так людям помогли.
Зрозуміло, що заслуги всі на себе узяли.
Себе стали вихваляти: які, мовляв, молодці.
Та Росію всю тримати у жорсткій своїй руці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
