ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.12.17 14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.

Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім

Борис Костиря
2025.12.17 12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає

Юрко Бужанин
2025.12.17 10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно


Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати

Кока Черкаський
2025.12.17 00:04
Привіт! Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр

Борис Костиря
2025.12.16 17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,

Сергій Губерначук
2025.12.16 13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.

Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові

Юлія Щербатюк
2025.12.16 13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".

Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.

Юрко Бужанин
2025.12.16 12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,

Артур Курдіновський
2025.12.16 12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.

Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,

Олександр Сушко
2025.12.16 10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.

МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги

Тетяна Левицька
2025.12.16 09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.

Віктор Кучерук
2025.12.16 06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.

Володимир Бойко
2025.12.15 23:52
Недобре добро називати добром недобре. Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою. Ворожка ворогам ворожила вороже. Генії на гени не нарікають. Світило у світі недовго світило. Пан Баняк до банку поклав грошей банку. Одержимі своє о

Ярослав Чорногуз
2025.12.15 21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.

Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...

Тетяна Левицька
2025.12.15 20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.

За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть

Сергій СергійКо
2025.12.15 20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.

Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Перший комуняцький голодомор 1921-22 років
Скільки горя і нещастя комуняки принесли –
Ледь не шосту частку світу до голоду довели.
Доки вони воювали, аби владу укріпить,
Селян бідних обдирали, не давали людям жить.
Лютували продзагони. Як же їм не лютувать,
Як навчились комуняки лиш одного – відбирать.
Щоб країну годувати, треба розум в голові,
А в них звивини у мозку лише по дві і ледь криві.
Вперлися в свої ідеї, що отак і має буть
І рішили всю країну одним махом навернуть.
Комунізм побудувати. Але як ото робить,
Звідки довбням було знати? Чорне узялись творить.
Убивали, грабували, відбирали геть усе.
Думали: народ усе їм на тарілці піднесе.
А народ теж хоче їсти. А народ теж хоче жить.
Поки іще воювали, думав то перетерпіть.
Але ворогів розбили, закінчилася війна
Та політика грабіжна чомусь досі не мина.
Як селянам працювати, знаючи, що відберуть?
Чим їм сім‘ї годувати? Вони ж з голоду помруть.
Скільки люду перебили у проклятій тій війні,
Тож в селі робочі руки стали в чималій ціні.
Але ті, що залишились не спішили працювать.
Скільки б хліба не вродило – прийдуть «зайве» забирать.
Щось залишать, щоб не вмерли, а чим сіять по весні?
Тож наділи і стояли по країні в бур‘яні.
Виростив, аби для себе, щось, можливо приховав,
Як вдалось пробитись в місто, то за грошики продав.
Хоч ловили на дорогах, відбирали їх «мішки».
А у містах з голодухи пухли вже робітники.
Жила добре лише влада та солдати і ЧеКа.
В них одних лише рум’янці грали на товстих щоках.
Тож народ став бунтувати, села кругом піднялись,
У містах з пролетар’ְятом також страйки почались.
Армію кидали всюди, вирізали до ноги
Та кричали, що то «воду мутять кляті вороги».
Та, коли уже в Кронштадті піднялися моряки,
То до тих тупоголових, врешті і дійшло-таки.
Троцький – самий мозковитий, Леніну пропонував
Продрозверстку замінити, щоби кожен в селі знав,
Скільки має зерна здати, скільки собі залишить.
Але ж тоді доведеться і торгівлю розрішить.
Тупий Ленін від «ідеї» не захотів відступать.
Тоді Троцький пропонує в трудармії всіх загнать.
Щоб нікого не питати – йди, роби, як є наказ.
Хто не виконав наказу, розстріляти того враз.
Поки думали-гадали, що б таке їм ще зробить,
Щоб народ «загнати в стійло» і спокійно далі жить,
Тамбовщина запалала, спалахнув слідом Сибір.
Комуняк скрізь вирізали, хоч терпіли до цих пір.
Дійшло все ж тупоголовим, що потрібно щось мінять,
Аби врешті господарство із страшних руїн піднять.
Ленін згодився, нарешті: таки був той Троцький прав,
Хоч політику він нову своїм дітищем назвав.
Вкрав у Троцького ідею, видав, начебто своє.
Видавалось: комунякам крах , нарешті настає.
Бо ж народ, як збагатіє, чи ж захоче слухать їх.
Проженуть бігом від влади і не пустять на поріг.
Та, поки ще комуняки від ідей до справ дійшли,
В багатьох краях країни голодати почали:
У Поволжі, в Україні, дісталося й у Сибір.
Вимирали цілі села, не якийсь там один двір.
Бо ж селяни не схотіли засівать усі поля.
Особливо у Росії в бурְ’янах стоїть земля.
Тут ще й засуха додалась – дощів майже не було.
Що посіяли – засохло або зовсім не зійшло.
Що селянам було їсти? Чим державу годувать?
Залишалося селянам або з голоду вмирать,
Або чимскоріш втікати з голодаючих країв.
Але як? Бо ж залізниця майже знищена стоїть.
А голодному і з дітьми? Чи далеко стачить сил?
З голодухи люди їли все, що бачили навкіл:
Горобців, щурів поїли, всіх собак і всіх котів,
Кору із дерев і шкіру, яку добре проварив,
Де травою харчувались, де смажили кінський гній,
Де худобу, яка здохла, хоч зараза була в ній.
Дійшло і до людоїдства… А що влада? Та мовчить!
Сама кашу заварила і не знає, що робить.
Збиралися та рішали і звернення прийняли:
Винні в голоді отому «папєрєднікі» були
Та іще й самі селяни, бо ж робить не до снаги.
Ну і, звісно (як без того) – ще й «народу вороги».
Тисячами вже вмирали. Комуняки ж до цих пір
Продподаток ще збирали, що мав здати кожен двір.
Села цілі вимирали та тим було наплювать,
Їм же хліб було потрібно, щоб армію годувать.
Хто ж їх буде захищати, як охляне і солдат?
Скажу більше: щоб по світу розповсюдити свій лад,
Гроші слали комунякам, що по світу розвелись.
В Туреччину передали, коли турки піднялись
Проти Заходу. На гроші ті би хліба закупить.
Може б тоді сотням тисяч удалось і далі жить.
Та у Леніна ідеї все такі ж дурні були:
Хай би, каже ті голодні в армію гуртом пішли.
Там їх будуть годувати, в Україну їх пошлють,
Де у куркулів багатих для країни хліб знайдуть.
Це при тім, що в Україні голод також лютував.
Та на те уваги уряд більшовицький не звертав.
Більше того, відбирали хліб, в міста свої везли,
Щоб робітники голодні часом бунт не підняли.
Кинулись інтелігенти, щоб народ порятувать.
І «Помголод» утворили, стали грошики збирать
Аби хліба закупити, кинули по світу клич.
А голодним помагати в світі то звичайна річ.
Узялись американці, Нансен власний фонд створив.
Кораблями, поїздами до Росії хліб поплив.
Та все чомусь до Поволжя, Україну оминав.
Наче, голод в Україні зовсім і не лютував.
Церква також підключилась, частку скарбів віддала,
Закликала, помагала, годувала, як могла.
А що ж самі комуняки? Ті на хвилі на своїй.
Бачать кляті, що той голод «конкурентів» творить їм.
Ні, країну рятувати – за старе вони взялись.
На отих інтелігентів враз гоніння почались.
Розігнали їх «Помголод», сотворили свій бігом,
Посадили всіх «завзятих», щоб не вийшло там чого.
І за церкву узялися: мовляв, люд кругом вмира,
Відібрати всі багатства в церкви вже, мабуть, пора.
Народ, звісно, намагався свої церкви захищать,
«Довелось» судить, «затятих», навіть бігом розстрілять.
Церкви швидко обібрали, все, що бачили, взяли.
Хоч ніхто й досі не знає – куди гроші ті пішли.
Як вже голод став минати, удалось його здолать,
Стали і на іноземців комуняки нападать.
Ті, мовляв, якусь заразу у харчах своїх везуть,
Треба отих іноземців із Московії турнуть.
Розігнали «конкурентів», що так людям помогли.
Зрозуміло, що заслуги всі на себе узяли.
Себе стали вихваляти: які, мовляв, молодці.
Та Росію всю тримати у жорсткій своїй руці.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-04-17 21:51:45
Переглядів сторінки твору 89
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм
Автор востаннє на сайті 2025.12.14 11:50
Автор у цю хвилину відсутній