П'ятсот літ зо двоє пар
І століття ще чотири
Заходився перський цар
Скіфів змушувать до миру.
Завойовникам завжди
Світу цілого замало.
Линуть всі вони туди
Щоб без них, бува, не вкрали...
"Аз єсьм цар - бундючивсь Дарій -
З Ахемена роду арій.
Я від заходу до сходу
Окультурюю народи.
Ви ж бо також є арійці
Тілько трохи не такі,
Дикі, не зороастрійці
На слова не говіркі.
Не працюєте на мене,
А гасаєте степами...
Ледацюги... Ще й геленам
Збіжжя, жито з пирогами
Продаєте... Ворогам!
Ні, цього, напевно
Не дозволю уже вам!
Воюватиму я ревно,
І відтак - на сотні літ -
Ні, таки назавжди краще,
Насаджу я перський світ
Все у ньому буде наше."
І, прийшовши в край фракійський,
В дельту синьої ріки,
Він тиранам іонійськими
Видав "цінні вказівки ":
"Мільтіаде з Херсонесу і мілетський Гістіею
Завтра вранці із зорею
Вирушаю я на схід
Вам наказую, як слід,
Пильнувати міст на Істрі,
Повертаю списів вістря
Проти дикого народу,
Вам ще буде нагорода...
Ось, тримайте, цей батіг,
Він зав'язаний вузлами.
Як ідете на нічліг,
То своїми ви руками
Один вузол розв'яжіте
Себто значить - день пройшов,
І щовечора так, діти,
Учиняйте знов і знов...
Як на шворці цій, зміїнній,
Не залишиться загати
Обертайте міст в руїну:
Я лишився зимувати."

В сподіванні зиску й слави,
Військо перської держави
Рушило крізь Істр* мостом
Не видати його хвосту...
Берег скіфський ніби рай,
О, який чудовий край.
Скільки птаства
Тут над рястом -
Той бугай* - немов сурма.
Добре все! Людей чортма
Га! Ця штука є весела:
Скіфи палять власні села
І тікають повсякчас
Та не дінуться від нас...
Ось і Тирас* вже позаду
Тільки от чого заради?
Вітер в очі попіл стеле -
Тьху! Випалена пустеля
Настогидла персам так!
Синя лента Бористену*
Промайнула як в імлі.
Кожна ніч тепер вогненна
Трясця цій страшній землі!!!
Всі криниці отруїли,
Устеляють шлях могили,
Голод, стріли, акінаки...
Гинуть перси, мов собаки.
Нападають із нізвідки
І зникають в нікуди.
Слуха цар ці оповідки
Цар в передчутті біди:
"Що за варварська країна!
Ані міст, ані ланів
Не обернеш на руїну,
Не дістанеш тут хлібів
Боягузи скіфи кляті,
Хто навчив так воювати?"
Не згадав цар до цих пір
Як великий дядько Кір*
Звоювать хтів масагетів,
Однак щось там не догледів
І позбувся голови.
" Гей, гінця сюди позви"
"Поскачи хоч за моря
Й того клятого царя
Що всякчас від нас тікає
Віднайди. Нехай він знає,
Що не личить так тікати.
Як захоче воювати
То нехай стає пріч мене,
В полі тім
(Іще зеленім).
Як не схоче - землю й воду
У тарелі золотій
Най несе. І від імені народу
Поцілує чобіт мій".
Поскакав гінець в імлу
І знайшов там царя скіфів
І почув там похвальбу
(Себто значить буде лихо).

"Моє царство - степ широкий,
Ви дарма в нього прийшли
Ми по-справжньому нівроку
Воювать не почали.
Мій народ, хоча і темний,
Має свій духовний шлях.
Нам у небі достеменно
Мерехтить Залізний Цвях*.
Заратуштра ваш учений,
Що на півдні був пророком
Піднімався Бористеном
Аж до кам'яних порогів.
І, не змігши далі плисти,
Рушив степом пішки сам
І на кручах кам'янистих
Уклонивсь нашим богам*.
Тож і цар твій нехай знає
Наші боги чималі!
Дикістю не дорікає:
Ми на своїй бо землі
Славних прадідів могили
Ми шануєм над усе.
З них черпаєм свою силу
І вони це наше все.
Розшукайте їх ви певно
Розграбуйте. І тоді.
Станем битися ми ревно,
Наче кельти ті, руді.
Ну а поки не дійшло ще
До борні і до пори,
Вирушаєм в степ на прощу
Вам лишаємо дари:
Перший - птаха, що літає
Високо у небесах
І тому вона не знає
Що таке у степу страх.
Другий - жаба, що плигає
З суходолу в синю воду
І життя їй зберігає
Єрик, річка чи болото.
Третій - миша, що зникає
В темній та сирій ріллі
І кота перечекає
В нірці, в тихій ковилі
Бідні перси, ви не птахи,
Не поринете у небо
Крил бракує, бідолахи
(І воно було вам треба?)
Вдерлись в степ, немов нахаби,
І зустрілися з бідою,
Кепсько буде: ви не жаби,
Захлинетесь під водою.
Не сховаєтесь у норах
Бо ви також і не миші
Начувайтесь: буде горе
Незважайте що ще тиша.
Коли ви в найближчім часі
Не позбудетесь цих вад
Тоді вам в такому разі
Один шлях - крізь міст Чінвад*.
Хоч тікайте щоєсили
Всюди знайдуть наші стріли".

За сплюндрованим Гелоном,
В сороковий день погоні
Стояв цар великий Дарій,
Син Віштаспи, з роду арій.
Військо утрачає сили
Полишаючи могили,
Скроні вкрились сивиною
Думи жалять трутизною:
"Непереливки мені,
Швидко як минають дні...
Тії бовдури гелени
Як дослухаються мене
І зруйнують клятий міст..."
Роз'їдає царя злість.
Подолавши лють і сказ,
Дарій віддає наказ
Через випалений град
Розвертатися назад.
Утікають байраками
Пересохлими річками...
Щоб не стрілись інде скіфи,
Бо інакше буде лихо.
Понад жовтим очеретом
Сунуть привиди-скелети.
Диво що іще живі.
Ноги в ранах, у крові.
Де вона істрянська дельта?
Не напади б іще кельти
Що живуть вгорі Порати*
Відсіч їм не зможуть дати.

А на Істрі поміж тим,
Літо переходить в осінь
Тихо в'ється вогнищ дим
У високу неба просинь.
На сторожі коло мосту
Грають іонійці в кості
Буде щось. Чогось чекають
Все на обрій позирають
Десь там їхній володар
Богорівний перський цар
Що у краї розробляє?
Залишивсь чи повертає?
Вже недовго їм лишилось
На фракійській стороні
Бо на шворці залишилось
Лиш два вузлики - два дні
Як розв'яжуть їх... Потому
Розберуть дощатий міст
І вертатимусь додому
До своїх гелленських міст.
Сполошились дрібні птахи
Щось на них нагнало страху
Б'ють на сполох на бекеті
Бо шурхочуть очерети.
З боку степу лунко плинуть
Вої скіфської країни.
Першим, на коні баскому,
Вершник весь у золотому.
Враз до мосту під'їзджає
Й іонійців викликає:
"Гей гелени,
Чи ви чуєте там мене?
Я Скопасис-володар*
Наймолодший скіфський цар.
Мою слухайте пораду,
Не вважайте це за зраду,
Розберіть міст на колоди
Так здобудете свободу.
Дарію гаплик настане
Підневільний люд повстане
І вся Персія, ваш ворог,
Геть розсиплеться на порох."
Зникли скіфи десь у плавнях
(Заховались недалечко)
На тім боці мужі славні
Розпочали суперечку.
Мільтіад любив Афіни
Місто юності й навчання,
Туди подумки він линув.
Там зустрів перше кохання.
Надвечір'я біля моря,
Личко милої дівчини
Очі ніжнії і зорі...
Спогад чистий і донині.
Академії* тінисті крони,
Де збирались мудреці,
І Акрополь з Партеноном,
Подих вітру на щоці...
Коли це зазна удару
Все покриє перський морок.
Лютий цар великий Дарій
Супостат він. Варвар. Ворог.
" Слід дослухатись поради,
Цар Скопасис мовив діло,
Дарій ворог для Геллади
Най би там його схопили.
Для Іонії то воля,
Спокій буде Херсонесу,
Островам щаслива доля -
Метрополіям і кресам."
Жах в обличчі Гістіея:
"Мільтіад! Ти розум втратив!
Довіряєш цим бореям...
Згуба то, а не порада!
Цар обійде їх зі Сходу
І повернеться додому.
Смерть нам буде. Не свобода.
Знищить поліси потому.
Зробить городян рабами,
А жінок всіх поґвалтують...
Що учинить він над нами!
Скіфи нас не порятують...
Добре. Сталось як ти хочеш,
Втратимо свої посади.
Встане чернь - не перескочиш
Виженуть нас демократи!"
"Боягуз ти Гістіею,
Був рабом і ним лишився
Не бував ти у Піреї
І стратегії не вчився.
Ми не зречемось присяги:
Залишилося два дні
Не замріють перські стяги,
Бо ще Дарій вдалині.
Хай би біг сюди щосили,
Хай би мусив ноги стерти,
Та не виростуть же крила
За плечима у Безсмертних*.
Лиш минуть ці дві доби,
Зачекаємо як смеркне
І без галасу й журби
Ми колоди в Понт* повернем
Та і рушим їм услід ".
Поволі Гістіей дав згоду
Однак замислив власний хід
Своєму наказав народу
Потроху розбирати міст,
Але не весь, а лиш частину
(Най Мільтіад вечерю з'їсть
І в Понт на кораблі полине)
Гістіей любив бенкети,
Владу, гроші і визнання,
Тісно було у Мілеті,
Мріяв він про царювання
Над фракійськими краями
Повними і срібла й лісу,
Щоб гелени кораблями
Везли хліб, рабів, залізо.
Щоб була нова столиця
Гістіополь, місто-мати.
Друзі, вірнопідданії лиця,
І ніяких демократів.
Більша щоб була держава
Хоч під владою Персиди*...
Перешкодить він розправі
Дарій же віддячить слідом.

Останній день минув
Уже завечоріло
І мільтіадів люд напнув
На кораблях вітрила.
Уже давно він ліг
Щоб завтра встати рано
За ним всі на нічліг
Пішли собі тирани.
Уранці табір зник
Над синьою рікою.
Істрянський бог відвик
Від тихого спокою
Нема людей нема
Над цими берегами
І птахів теж катма
Не чути їхні гамми.
Збезлюднені мовчать
Ліси очеретяні
Пропала перська рать...
Ба ні... Лишились мілетяни.
Догорають іскри літа,
Підкрадається зима...
Ластівки вже у Кеміті*
Дарія усе нема...
Тривало так аж до тих пір
Коли настала страшна річ
Сказився лагідний зефір
Навіяв горобину ніч.
Шалений вітер вив щосили
Мигтіли в небі блискавиці
Крутилися Істром буйні хвилі
Серед страшної громовиці.
Хилилися додолу верби
І люто лютувала злива
Псувала мілетянам нерви,
Ті проклинали долю нещасливу.
Та міст устояв. Скіфські боги
Не зрушили із місця кораблі
Лишили цілою дорогу
Для втечі персів з їх землі.
До моря відійшла гроза
І навкруги запанувала тиша
Завмерла вербова лоза
Вже чутно як пробігла миша.
Останній грім затих
Як темно перед ранком
І вогкість лихо всіх:
Вже б швидше до світанку.
Де лівий берег ген
Бредуть якісь примари
З далеких скіфських фем*
Прилинули кошмари,
Та ні, то Дарій йде
Ви швидше всі до мосту!
Наводьте, час не жде
Бо скіфи виб'ють просто.
Була це грізна рать,
А нині - половина,
Втікає ніби тать
Сумная то картина
Заморені, худі
Плетуться серед ночі
В них воші в бороді
І навіжені очі
Всі диким стадом пруть
І не дають проходу
Аж міст розхитують
І гинуть, впавши в воду.
Та не руйнуйте міст
(Ото вже навіжені)
Де ваш військовий хист?
Ну цитьте ви скажені!
До берега діставшись, завелись трубадури:
"Здобув цар Дарій перемогу
Приніс він в степ релігію й культуру
І ворогів здолав премного".
Що? Брешуть? То дарма,
Перечить хто посміє...
Дурних же в нас отут нема.
Віки зітруть подію
Нащадок знатиме лиш те,
Що царедворці пишуть
Де він там правду віднайде?
Її ніхто не лишить.

На тім боці на зорі
Ген зібрались три царі
Як не гналися щосили
Дарія таки впустили
Люду тут пройшло премного:
Лози зломленої тьма,
В ній проторено дорогу
Та тепер їх тут нема!
Дивляться на Істр скіфи:
Пусто так що вкруг аж гей
Шаленіють дикі скіфи
Ошукав їх Гістіей!
Розлютивсь Таксак пресильно
Гнів заступив все йому
Кілька днів він стежив пильно,
А прогавив крізь пітьму:
"Підлі геллени двурушні
Най поглине їх земля!
Пригадаймо це їм слушно
Всі поглинуть наче тля
Улаштуємо їм лихо!"
Відповів Ідантирс тихо:
"Лихо в них вже є, не наше,
Більшого ми не дамо.
Геллени - раби найкращі
Самі вибрали ярмо.
Ми ж здобули перемогу
Бо прогнали військо враже
В степ забуде перс дорогу
Та і правнукам закаже
Відсвяткуєм бучно теє
Понад річкою отам
І покличем єнареїв* -
Жертви принесем богам!"
Так і зникли в очеретах
Розчинились у віках,
Успіх їх не був секретом:
Скіф не відав що є страх.
Мільтіад домігся слави
Хоч на Істрі і програв.
Він всі гелленські держави
Проти персів об'єднав
В Марафонськім полі славно
Вщент Мардонія розбив
І пошану там державну
В битві чесно заслужив.
Гістіей тиран Мілету
Опинився серед парій
Так буває: замість злету
Злом йому віддячив Дарій
Зрештою і він поволі
Все ж відважився на бунт,
Та не було йому долі
Втратив під ногами ґрунт
І наклав він головою
Цим скінчилась його пря.
Землю також згубив свою
В ім'я перського царя.
Та не буду я вже доти
Вести оповідь свою...
Ви читайте Геродота*
Гелленську історію.
8 вересня 2014 - 14 березня 2015 рр.

* Істр - давньогрецька назва Дунаю.
* Бугай - птах із сильним голосом, що живе на болотах та в плавнях.
* Тирас - давньогрецька назва Дністра.
* Бористен (Борисфен) - давньогрецька назва Дніпра.
* Кір ІІ - перський цар засновник держави Ахеменідів. Загинув у поході на плем'я масагетів, що мешкало на терені сучасних Туркменістану і Узбекистану. За легендою масагетська цариця Томіріс кинула відрубану царську голову в бурдюк з кров'ю.
* Залізний Цвях - так у давніх іранських народів називалась Полярна Зірка.
*Існує легенда що пророк Заратустра ходив у Скіфію до святилища на Монастирському острові на Дніпрі (нині в межах міста Дніпро).

* Чінвад - у зороастрійців міст, що веде у світ померлих.
* Гелон - стародавнє місто - святилище. Центр племені гелонів. Археологи ідентифікують його руїни із Більським городищем у Полтавській області.
* Пората - давньогрецька назва річки Прут.
* За книгою Історія Геродота Скіфією тоді правили три царі Ідантирс (головний), Таксак і Скопасис.
* Академія - гай біля міської стіни Афін, де був похований міфічний герой Академ. Місце філософських бесід Сократа і Платона, а також місцезнаходження першого наукового середовища. Вирубаний за наказом римського полководця Марія у І столітті до нашої ери. Нині на його місці розташований міський район Афін Академія Платона.
*Безсмертні - гвардія перського царя.
* Понт або Понт Евксінський (Гостинне море) - давньогрецька назва Чорного моря.
* Персида - метрополія Персії із столицею Персеполіс. Тут вжито у значенні Персії.
* Кеміт - давня назва Єгипту.
* Фема - округ у полісах Давньої Греції.
* Єнарей - скіфський жрець.
* Геродот - родоначальник історії.