Було це на межі нульових і десятих, коли я працював у комунальному закладі одного районного центру. То був час коли безпритульних тварин перестали відстрілювати, не стільки через гуманізм, скільки через банальну корупцію: керівництво санітарних служб з ліквідації безпритульних тварин просто крало відпущені на відстріл гроші. Відстрілювати перестали, але що робити з тваринами так і не спромоглись вирішити. Не знаю чи навіть і зараз там є якесь комунальне підприємство, котре б займалось відливом і стерилізацією собак та кішок. Не важко здогадатись що в місті швидко розпорядилися зграї безпритульних собак, які нападали на перехожих. Міські газети стали місцем чвар між прихильниками і противниками відстрілу собак. Поміж тим, треба сказати, що в місті вже з'явились волонтерські притулки для тварин і громадські ветеринарні організації, котрі займались стерилізацією, але вони не могли самі впоратись із проблемою.

Саме в той час до нас у двір хтось підкинув собаку. Дівчинку. Вона жила у нас у дворі, а їсти бігала на смітник від сусіднього супермаркета. Поки вона жила одна ніхто на неї не звертав уваги. Однак через рік вона привела десять щенят. Бомжі люблять харчуватись собачатиною і тому з десятка вціліли дві молоді дівчинки. Які підросли і вже собак стало троє. Потім мама ще народила щенят і тоді наша директор, проходячи повз відкриті двері стала казати, що "собак повен двір". Я тоді казав у своєму кабінеті, що треба викликати волонтерів, які стерилізують собак. Втім, ініціатива карається, а сама директор чомусь не хотіла викликати стерилізаторів. Собаки поміж тим плодились і розмножувались: одна з молодих собачок завагітніла.
Одного разу, в листопаді працюючи у дворі, я побачив цуценя яке сиділо під стіною і пищало. Йдучи в далекий кінець двору, ми з іншим співробітником побачили скинуті в купу тру@и шести цуценят. Тоді я гадав, що їх хтось отруїв. Тільки чому вони лежали разом. Нам вдалось піймати собача, хоча воно тікало від нас і намагалось вкусити. Цей собака прожив у мене більше 12 років (він помер за три тижні до початку прямого вторгнення) і був дуже злим: крім нас нікого до себе не підпускав, а тих хто намагався його погладити хотів вкусити. Ще ми помітили, що Проша (так я його назвав) дуже боїться палиць: коли ми брали до рук дрючка він тікав.
Собаку цього я забрав, але інші лишились у дворі і їх вже назбиралась ціла зграя, що люто обгавкувала всіх інших псів, котрі приходили на їх територію.
Був кінець зими чи вже почався березень, не пам'ятаю. Оскільки ми часто відкривали двері на двір, ключ зберігався в нас. Забув за чим я вже збирався піднятися по сходах, котрі вели нагору з підвалу. І тут переді мною з'явилась алкоголічна бомжиха, яка пропити скрипучим голосом в наказовому порядку зажадала в мене ключа.

Від такого нахабства я ледь не подавився.

- Чого це я маю вам давати ключ? Я вас уперше бачу. І взагалі, хто вас сюди пустив? - промовив я, згадавши, що в це місце стороннім вхід заборонений.

- Прийшла красти у вас скарби.

- Які?

- Цуценят. Чи ви їх тут розводите?

- Навіщо вони вам?

- Я їх задушу. Мене прислала ваша директриса.

- Мати вас зараз покусає.

Тут згори вигулькнула наша адміністратор і ключі я був змушений віддати. Доля нещасних цуценят була вирішена.

Виявилося, що наша директор любить робити підлеглим перевірки- провокації, наподіб до навігатора ГРУ в книжці Суворова "Акваріум". Оскільки я щодня лаяв Януковича, тож потрапив під таку перевірку: віддам я ключі (що забороняли інструкції) чи ні.

Про це я дізнався на оперативці, а також про те що я обстоюю собачий розплідник у дворі і на мене ніколи не нападали собаки.

Те що собак можна було стерилізувати коли їх ще лишалось тільки троє для мого директора було не аргумент: всі волонтери говорили що відпустять їх назад. Правда, тоді собаки стають менш агресивними і поки вони у нас у дворі, чужі пси до нас не прийдуть. Та й наркомани вночі постійно лазили до нас у двір і собаки могли б відлякати непроханих гостей. Кращим було живодерство: душити цуценят або забити їх дрючками (останнє, щоправда, тільки моє припущення, але зараз я більше ніж упевнений що собак тоді просто забили).

Треба сказати, що наша директор запекла християнка і в минулому була керівником місцевого осередку однієї з християнських партій. Та гріш ціна в базарний день такому християнству. Звичайно я і себе не виправдовую, бо тоді я був гвинтиком у системі, хоч особисто нічого зробити не міг.

Настав вересень 2012 року, в місті встановили величезну скульптуру розп'ятого Христа і презентацію нового пам'ятника мер - регіонал відзначив масовим убивством безпритульних собак. Один французький фотограф у 1950 - ті роки показав шлях до моря встелений трупами приспаних собак, чиї господарі віддали їх на вбивство аби поїхати на відпочинок. Пан Станіслав встелив такими ж трупами шлях Христа на Голгофу.
Тоді були вбиті всі собаки з нашого двору, крім одного що добре вмів ховатись і потому ще довгі роки бродив по місту.