З історії радянської мафії: тіньова економіка, рекет, кримінальні війни, складання капіталів (1970 - 1980 - ті роки)


7. Закон про кооперацію і умови в яких опинились підприємці


До початку Перебудови на волі вже не лишилось ні Монгола, ні ватажків Тяп - ляп, ні Матроса. Їх ув'язнили ще в семидесяті або під час знаменитої "андроповської чистки", а декого (як Хантимірова - Джавду) взагалі розстріляли. Втім їх знешкодження вже нічого не змінило: бо їхнє місце зайняли нові кримінальні авторитети більш спритні як колишній учасник банди Монгола В'ячеслав Іваньков (1940 - 2009) "Япончик".

Керівництво Радянського Союзу було змушене міняти ситуацію в країні тому проголосило курс на Перебудову однак слабко прораховувало наслідки своїх дій. Спершу в травні 1986 року було прийнято указ який забороняв будь - які "нетрудові доходи" і призвів до повного економічного паралічу: ті хто торгував вирощеною городиною на базарі вважали за краще згноїти врожай аби не потрапити під кримінальну відповідальність. Близько двох мільйонів осіб було засуджено за "спекуляції". Так тривало до збурень у Алма - Аті та Караганді в грудні 1986 року. Невдовзі потому указ про кримінальну відповідальність за "паралельні прибутки" було скасовано.

У травні 1987 року було прийнято закон про кооперативи, що дозволяв приватне підприємство і багато цеховиків стали легальними бізнесменами, відомими як "нові росіяни".

"За всіма ознаками, брудні гроші мафіозних номенклатурників були вже відмиті, так само як і гроші КПРС і значної частини державного бюджету. Ці перші легальні структури народжуваної ринкової економіки утвердилися завдяки ефективній участі підприємців, більшою або меншою мірою пов'язаних із КДБ" - пише Елен Блан.

Водночас простому радянському громадянинові аби відкрити власну справу доводилось долати численні бюрократичні перепони. Тільки щедрі хабарі давали змогу розв'язати "гори проблем" і надати необхідні дозвільні документи. Витрати виявлялися більшими від прибутків. Багато новозареєстрованих підприємств розпадалися, лишаючи їх власників у боргах, оскільки уявлень про банкрутство ще тоді не існувало.

Та соціально - економічна невизначеність була несподіваним щастям для партійних функціонерів. Великі чи малі директори державних підприємств у тісному союзі з місцевими керівниками органів влади, правосуддя та під прикриттям таємних служб привласнили собі народне добро, безсоромно грабуючи незмірні природні ресурси. Країну охопила запаморочлива моральна деградація. Першим пріоритетом стало нагромадження грошей за всяку ціну.

За кілька років паралельно до змертвілих державних структур виникли тисячі підприємств, названі біржами, компаніями, акціонерними товариствами або холдингами: колишні міністри стали власниками цілих секторів економіки, називаючи себе банкірами або бізнесменами. І це все - під зичливою протекцією КДБ.

Поява нових економічних структур посприяла розвиткові рекету. "Невдовзі організовані й добре навчені озброєні банди поділили між собою території й зони впливу. Кожен селянин, приїхавши до міста щоб продати свою сільськогосподарську продукцію, мав двічі платити за місце на ринку: передусім офіційним функціонерам, а потім новим. "керівникам". Тож і в цій сфері зловмисники диктували закон, визначали ціну й навіть контролювали угоди. Доходило до того, що вони купували в селян усю продукцію або її частину щоб одразу знищити її. Дрібні підприємства теж не уникли цієї долі: ставши жертвою рекету, вони були змушені платити данину, бо інакше якась прикра пожежа могла пустити з димом склад готової продукції. Рекетири були дуже переконливі: тортури, викрадення, вбивства стали повсякденною річчю. Звичайна людина усвідомила, що у великих містах щодня панує насильство. Італійське слово "мафія" було в кожного на вустах, стало узвичаєним і слово "рекет" - пише Елен Блан.

Восени 1989 р. економіст Тетяна Корягіна заявила: "Ми живемо в стані громадянської війни: війни мафії проти народу. І ніхто про це не говорить".

Менше ніж за два роки країна припинила своє існування.