* * *
Щораз, коли з нiрки вибiгає мишка,
дiвчина, що малює на власному колiнi
вiкно, у яке стукають вiршi,
котрi сходяться пiсля заходу сонця
i приносять жарини обрiю
та усi барви неба
божевiльного художника,
втiкає зi своєї кiмнати
i стукає до мене.
Я, затинаючись, говорю про кохання,
щось банальне i до оскоми обридле
(чула бо вiд багатьох i багато разiв),
а дiвчина вивчає вчорашню газету.
Я боюся самотностi,
а вона боїться мишей.
Однак те, що вона завiтала до мене,
а не пiшла шукати кота,
я розцiнюю, як взаємнiсть.

* * *
Три квiтки,
для яких ще не вигадав барви,
але зримо уявляю форму пелюсток,
i вирiзняю аромат
з-помiж тисячi iнших запахiв,
схованi у твоєму рукавi.
У другому рукавi живе пташка,
котра посмiхається очима
i тримає в дзьобику
два гнiздечка,
наче терези.
В якому рукавi схованi квiти?
В якому рукавi живе пташка?
Зав’яжи рукави на моїй шиї,
аж поки не навчуся розрiзняти,
де лiвий рукав, а де правий.

* * *
На сьомому листочковi
четвертого дерева,
якщо йти вiд мене до тебе,
наче на долонi
можна прочитати
наше майбутнє.
Якби ми вмiли...
Ми ж не знаємо,
як читаються
нашi власнi iмена,
ми щойно навчилися
вимовляти їх
i кликати на iм’я
одне одного.

Радість
Лежу горiлиць.
Ти, перебiгши луг,
одягаєшся в домашнє
i на кухнi п’єш сiльське молоко
з хлiбом,
а надi мною
жайворонки розбирають
дах i стелю,
на долiвцi виросла конюшина,
намальованi квiти пахнуть,
а рiй бджiл
приносить золоту грушку
в дарунок нашiй домiвцi
вiд їхнього вулика.

* * *
Ходiм.
Ми вже зняли взуття,
щоб жити навпаки.
Ми залишаємо ключi,
але берем з собою дверi.
Ми збережемо ритуал
приходу в дiм.
Ми вже прийшли.
Ходiмо далi
разом.

* * *
Усе – з нiчого,
хоча болить, як справжнє.
Не знаю, де любов,
де гiлка яблунi.
Не вмiю вiдрiзнити
себе вiд тебе.
Я тiльки й вiдаю,
що грiх – це кара,
а кара – грiх.
I вiрю у нiщо.

* * *
Я так i зробив.
Кровi було небагато,
але цiлком достатньо,
щоб вимазати
не тiльки пальцi,
але й обличчя.
Зате битого скла
було всюди.
Душа ходила боса,
а я вiдчув потяг до малювання,
Сюжети висмоктував
iз мiзинця,
видивляючись
у розбите вiкно.
Ти думаєш, щось змiнилось?

* * *
Це був не я.
Я ще не був.
Чавив мiж пальцiв вишнi,
як чавлять пальцi в дверях,
i дякував усiм,
хто шарпав клямку.
В обiйми падав
дощ зi стелi,
вiрнiше, дощ iшов,
а падав я
i повз
повз нього.

* * *
Допоможи зiбратися з думками,
згорни слова холодними руками,
збери i викинь
пiд черевики,
як злу личину,
нехай спочинуть.


Годинник спить,
йому наснилась гамiвна сорочка.
Я долiлиць рахую пульс
старiй зозулi.
Повiсив серце в дверях
замiсть дзвоника,
воно мовчить.

* * *
час для кохання
час для справ
час вибору
можливiсть вибору
передбачає
його вiдсутнiсть
а отже
вибiр зроблено
завчасу

* * *
Це ангел сумнiвiв,
це ангел розпачу,
це...
цей ангел мiй.
З зимовим прiзвищем,
з iм’ям, подiбним на ромашку,
i з синiм вiршем
п’є чорну каву.

* * *
На кожен дотик
ти реагуєш, мов їжак,
бо ти i є їжак,
маленький їжачок,
колючками
всередину.
На кожен дотик,
ба навiть
на саме бажання
дотику.

1997