Повів Ходжа віслюка на базар у місто.
Сам стояти не схотів біля нього, звісно,
А баришнику віддав, що тим годувався,
Сам спокійно в чайхану відпочить подався.
От баришник продає. Покупець зְ’явився.
Обійшов круг віслюка, добре обдивився.
Чи то часом не старий, взявсь перевіряти.
Та за морду, заходивсь пащу відкривати,
Щоби зуби поглядіть. А той клац зубами.
Так на руці й залишив глибоченькі шрами.
Розлютився покупець, з лайкою подався.
А тут скоро ще один до осла припхався.
Обійшов круг віслюка худий та цибатий,
Став із дуру віслюку під хвіст заглядати.
Віслюк того не стерпів та й дригнув ногами,
Цибатому заліпив по колінах прямо.
Той, кульгаючи, клясти осла того взявся.
Й хазаїна заодно. Із тим геть подався.
Йде баришник до Ходжі та і став казати:
- Ніхто твого віслюка не бажа купляти.
Він кусається та ще й покупців хвицає,
Я возитися із ним більше не бажаю.
А Ходжа йому на те відповів відверто:
- Я ж на базар притягнув цю скотину вперту
Не на продаж, а лишень задля того, щоби
Бачили всі, що я терплю від ції худоби.