9.1

Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.

Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути
На віру в міць нескорених світил.

Можливо, за високими горами
Пісні наївних білих янголят
Примирять із болючими часами.

Лягають звуки каяття у ряд.
Горять вогнем блакитним під ногами
Щоденники неактуальних свят.

9.2

Щоденники неактуальних свят…
На їхніх сторінках – пожовкла радість.
Думки колишніх хлопчиків, дівчат
Сьогодні - заримований анапест.

Освідчення дитячих оченят…
Все справжнє, без отого слова «замість».
У запаху п’янких меліс та м’ят
Упевненість: іще далеко старість.

З тих пір знецінились усі слова.
Чаклун встромляє голку в ляльку вуду.
Порядна жінка – відтепер вдова.

Що зараз може душу сколихнути?
Лист календарний знову відрива
Наївний мрійник, совістю здобутий.

9.3

Наївний мрійник, совістю здобутий,
Подалі йде крізь луки та поля.
Сторінку хочеться перегорнути!
Слабких колись собою затуляв…

Для нього Всесвіт – беззмістовний, здутий,
Зло нескінченне. Хтозна, звідкіля.
Бажання є ланцюг цей розімкнути,
А потім подивитися здаля.

Але ж пішов він тихо, без скандалу,
Не так, як тільки вирвався з-за ґрат
Чи втік від купленого трибуналу.

Мов камінь діамант у сто карат,
Захмарного якогось номіналу,
Обрав найважчу серед інших страт.

9.4

Обрав найважчу серед інших страт
Поет, що безперервно душу різав.
Тепер йому туман – одвічний сват,
Відвертого обличчя плавні риси

Загострилися. Підлий супостат
Поцілити бажає довгим списом.
До чого зараз це биття в набат,
Коли бажання – зверху, пекло – знизу.

А все ж таки єдине – тільки те…
Бодай, полежить термін не відбутий
На цій землі. Та снігом замете.

Можливо, хоч сьогодні ризикнути,
Щоб віднайти освідчення прості?
Впиваються у тіло гострі пута.

9.5

Впиваються у тіло гострі пута,
Стає нестерпним навіть кожний рух.
Сталевий стрижень віри вже погнутий,
Підступний ворог каже: «Я – твій друг!»

Хотілося б без зайвих слів заснути,
Виховувати волю, сильний дух.
Хто просить щастя – знову не почутий
Під владою насильства і наруг.

Питання: чи завжди приємна сталість,
Беззмінно-чорна, ніби той агат?
А, може, це й насправді досконалість?

Суспільство – надшкідливий хімікат.
Давно пора приміряти зухвалість –
Та заважає камінь власних вад.

9.6

Та заважає камінь власних вад
Підкорювати відстані безмежні.
І втратив актуальність постулат,
Що радить зберігати незалежність.

Гірчить, неначе магнію сульфат,
Лишається без відгуків бентежність.
Успішним був байдужості парад,
Спростовую до нього приналежність.

Поете! В почуттях палких гори!
Кого захочеш – зможеш оминути!
Єдиний ти у павутинні гри!

Не поспішай читати вирок суду!
Свій шлях на схилі чорної гори
Якби ж було можливо розвернути!..

9.7

Якби ж було можливо розвернути
Дорогу у майбутнє хоч на мить!
Туди, де серце поки не закуте,
Від споминів сумних душа болить.

Немає сили в білий сніг пірнути,
Проґавивши омріяну блакить
Небес холодних. Хмарка білогруда
Сказати хоче щось, але мовчить.

Складаючи життю суворий іспит,
Побачивши без стрілок циферблат,
Навіщо знов розпочинати диспут?

Любов сучасна – тільки плагіат.
З великим задоволенням я зніс би
Слова недооцінені назад!

9.8

Слова недооцінені назад
Уперто тягнуть, кличуть до прозріння.
Завзято перетягують канат
Світанок весняний і дощ осінній.

А хтось стоїть смиренно, мов солдат,
Не слухає сльозливі голосіння,
Неначе стриманості концентрат,
В очах – цілеспрямованість, сумління.

Зненацька верх емоції беруть
Під музику самотнього органу,
Самі собі обравши довгу путь.

Почувши цю мелодію жадану,
Проступить крізь буденну каламуть,
Обличчя незрадливості постане.

9.9

Обличчя незрадливості постане,
Освітлюючи темні вечори.
Воно так схоже на фата-моргану
У візерунках літньої пори.

Що буде джерелом такого стану,
Піднесеного, зовсім без жури?
Сьогодні серпень хоче бути паном,
Мені сказав: «Живи або помри!»

А я мовчу, бо величезна зала
Давно порожня. Натовп – за поріг!
Безбарвної юрби мені замало!

Забракло погляду очей живих,
Які б так переконливо сказали:
«Не відчувати радість – справжній гріх!»

9.10

Не відчувати радість – справжній гріх,
Злочинно зневажати запах хліба.
Сприймає, мов латину, світ бариг
Прості слова «будь ласка» та «спасибі».

Для Всесвіту важливий кожний штрих,
Лиш у воді живеться зручно рибі.
Чутливі до образи, слів різких
Зелені сосни, темно-жовті липи.

Понищує реальність, наче ніж,
Всі нереальні, фантастичні плани.
Ціна рожевим замкам – мідний гріш.

Наснився сон про долю бездоганну.
В оточенні захмарних дивовиж
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»

9.11

Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
Та осторонь стоїть палкий Амур.
Погрожують весь час нові догани,
Душа боїться болісних тортур.

З-під маски нерозгаданого пана
Вже вкотре прозвучить пусте «bonjour!»
Якісь робити висновки – зарано,
Коли навколо – безліч амбразур.

Лише єдине незрівнянне сяйво
Почне ланцюг освідчень. Кожний вдих
Додасть натхнення, і розквітнуть мальви.

Останній потяг – шлях для душ тонких…
Завжди незрозумілий, вічно зайвий,
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»

9.12

Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Відповідав усім занадто часто.
Покинув без жалю цей світ інтриг –
Новий шукаю, де панує щастя.

Для інших залишив смачний пиріг,
Мені найголовніше – це не впасти!
О, скільки чув від гуру видатних
Розхожу приказку: «Життя смугасте!»

Хіба чекав, що буду на коні?
Було так просто скинути кайдани
Та виграти у тій страшній війні!

В барвисті почуття сьогодні вбраний,
Почувши безсумнівне слово «ні»,
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани.

9.13

Прийшов до тями. Свіжі рвані рани
Давно не помічає вже ніхто.
Бо так простіше. Мудрі ветерани
Від істини ховаються в пальто.

Кому поклони, реверанси, шана
У сутінках байдужості та втом?
Зненацька знову робиться погано…
Відчув свій вік. Приблизно, років сто…

Відвертий дотик тілом і душею
Під акомпанемент пісень старих
Врятує. Опинюся за межею.

Чому ж я розгубився, збився з ніг?
Як подивлюся – паркові алеї
Покриє, наче саван, білий сніг.

9.14

Покриє, наче саван, білий сніг
Усі мої рукописи у січні.
Промоклий слід від літер нечітких –
Колишній бенефіс, відмінок кличний.

Завершити б цей болісний забіг,
Відлуння мук моральних та фізичних,
Прибрати слід стосунків руйнівних
І друзів, ні до чого не дотичних.

Це все – лише фантазій звабний плід,
Штамповані слова – для мене суто,
Але притягує, немов магніт.

Добро всесильне! Виграй цю війну ти!
Ранковий після сну холодний піт –
Забуті чи порушені статути.

МАГІСТРАЛ 9

Забуті чи порушені статути –
Щоденники неактуальних свят.
Наївний мрійник, совістю здобутий,
Обрав найважчу серед інших страт.

Впиваються у тіло гострі пута,
Та заважає камінь власних вад.
Якби було можливо розвернути
Слова недооцінені назад!

Обличчя незрадливості постане…
Не відчувати радість – справжній гріх!
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»

Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани
Покриє, наче саван, білий сніг.