Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Курдіновський (1989) /
Поеми
Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок дев'ятий. "Щоденники неактуальних свят"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок дев'ятий. "Щоденники неактуальних свят"
9.1
Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.
Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути
На віру в міць нескорених світил.
Можливо, за високими горами
Пісні наївних білих янголят
Примирять із болючими часами.
Лягають звуки каяття у ряд.
Горять вогнем блакитним під ногами
Щоденники неактуальних свят.
9.2
Щоденники неактуальних свят…
На їхніх сторінках – пожовкла радість.
Думки колишніх хлопчиків, дівчат
Сьогодні - заримований анапест.
Освідчення дитячих оченят…
Все справжнє, без отого слова «замість».
У запаху п’янких меліс та м’ят
Упевненість: іще далеко старість.
З тих пір знецінились усі слова.
Чаклун встромляє голку в ляльку вуду.
Порядна жінка – відтепер вдова.
Що зараз може душу сколихнути?
Лист календарний знову відрива
Наївний мрійник, совістю здобутий.
9.3
Наївний мрійник, совістю здобутий,
Подалі йде крізь луки та поля.
Сторінку хочеться перегорнути!
Слабких колись собою затуляв…
Для нього Всесвіт – беззмістовний, здутий,
Зло нескінченне. Хтозна, звідкіля.
Бажання є ланцюг цей розімкнути,
А потім подивитися здаля.
Але ж пішов він тихо, без скандалу,
Не так, як тільки вирвався з-за ґрат
Чи втік від купленого трибуналу.
Мов камінь діамант у сто карат,
Захмарного якогось номіналу,
Обрав найважчу серед інших страт.
9.4
Обрав найважчу серед інших страт
Поет, що безперервно душу різав.
Тепер йому туман – одвічний сват,
Відвертого обличчя плавні риси
Загострилися. Підлий супостат
Поцілити бажає довгим списом.
До чого зараз це биття в набат,
Коли бажання – зверху, пекло – знизу.
А все ж таки єдине – тільки те…
Бодай, полежить термін не відбутий
На цій землі. Та снігом замете.
Можливо, хоч сьогодні ризикнути,
Щоб віднайти освідчення прості?
Впиваються у тіло гострі пута.
9.5
Впиваються у тіло гострі пута,
Стає нестерпним навіть кожний рух.
Сталевий стрижень віри вже погнутий,
Підступний ворог каже: «Я – твій друг!»
Хотілося б без зайвих слів заснути,
Виховувати волю, сильний дух.
Хто просить щастя – знову не почутий
Під владою насильства і наруг.
Питання: чи завжди приємна сталість,
Беззмінно-чорна, ніби той агат?
А, може, це й насправді досконалість?
Суспільство – надшкідливий хімікат.
Давно пора приміряти зухвалість –
Та заважає камінь власних вад.
9.6
Та заважає камінь власних вад
Підкорювати відстані безмежні.
І втратив актуальність постулат,
Що радить зберігати незалежність.
Гірчить, неначе магнію сульфат,
Лишається без відгуків бентежність.
Успішним був байдужості парад,
Спростовую до нього приналежність.
Поете! В почуттях палких гори!
Кого захочеш – зможеш оминути!
Єдиний ти у павутинні гри!
Не поспішай читати вирок суду!
Свій шлях на схилі чорної гори
Якби ж було можливо розвернути!..
9.7
Якби ж було можливо розвернути
Дорогу у майбутнє хоч на мить!
Туди, де серце поки не закуте,
Від споминів сумних душа болить.
Немає сили в білий сніг пірнути,
Проґавивши омріяну блакить
Небес холодних. Хмарка білогруда
Сказати хоче щось, але мовчить.
Складаючи життю суворий іспит,
Побачивши без стрілок циферблат,
Навіщо знов розпочинати диспут?
Любов сучасна – тільки плагіат.
З великим задоволенням я зніс би
Слова недооцінені назад!
9.8
Слова недооцінені назад
Уперто тягнуть, кличуть до прозріння.
Завзято перетягують канат
Світанок весняний і дощ осінній.
А хтось стоїть смиренно, мов солдат,
Не слухає сльозливі голосіння,
Неначе стриманості концентрат,
В очах – цілеспрямованість, сумління.
Зненацька верх емоції беруть
Під музику самотнього органу,
Самі собі обравши довгу путь.
Почувши цю мелодію жадану,
Проступить крізь буденну каламуть,
Обличчя незрадливості постане.
9.9
Обличчя незрадливості постане,
Освітлюючи темні вечори.
Воно так схоже на фата-моргану
У візерунках літньої пори.
Що буде джерелом такого стану,
Піднесеного, зовсім без жури?
Сьогодні серпень хоче бути паном,
Мені сказав: «Живи або помри!»
А я мовчу, бо величезна зала
Давно порожня. Натовп – за поріг!
Безбарвної юрби мені замало!
Забракло погляду очей живих,
Які б так переконливо сказали:
«Не відчувати радість – справжній гріх!»
9.10
Не відчувати радість – справжній гріх,
Злочинно зневажати запах хліба.
Сприймає, мов латину, світ бариг
Прості слова «будь ласка» та «спасибі».
Для Всесвіту важливий кожний штрих,
Лиш у воді живеться зручно рибі.
Чутливі до образи, слів різких
Зелені сосни, темно-жовті липи.
Понищує реальність, наче ніж,
Всі нереальні, фантастичні плани.
Ціна рожевим замкам – мідний гріш.
Наснився сон про долю бездоганну.
В оточенні захмарних дивовиж
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
9.11
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
Та осторонь стоїть палкий Амур.
Погрожують весь час нові догани,
Душа боїться болісних тортур.
З-під маски нерозгаданого пана
Вже вкотре прозвучить пусте «bonjour!»
Якісь робити висновки – зарано,
Коли навколо – безліч амбразур.
Лише єдине незрівнянне сяйво
Почне ланцюг освідчень. Кожний вдих
Додасть натхнення, і розквітнуть мальви.
Останній потяг – шлях для душ тонких…
Завжди незрозумілий, вічно зайвий,
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
9.12
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Відповідав усім занадто часто.
Покинув без жалю цей світ інтриг –
Новий шукаю, де панує щастя.
Для інших залишив смачний пиріг,
Мені найголовніше – це не впасти!
О, скільки чув від гуру видатних
Розхожу приказку: «Життя смугасте!»
Хіба чекав, що буду на коні?
Було так просто скинути кайдани
Та виграти у тій страшній війні!
В барвисті почуття сьогодні вбраний,
Почувши безсумнівне слово «ні»,
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани.
9.13
Прийшов до тями. Свіжі рвані рани
Давно не помічає вже ніхто.
Бо так простіше. Мудрі ветерани
Від істини ховаються в пальто.
Кому поклони, реверанси, шана
У сутінках байдужості та втом?
Зненацька знову робиться погано…
Відчув свій вік. Приблизно, років сто…
Відвертий дотик тілом і душею
Під акомпанемент пісень старих
Врятує. Опинюся за межею.
Чому ж я розгубився, збився з ніг?
Як подивлюся – паркові алеї
Покриє, наче саван, білий сніг.
9.14
Покриє, наче саван, білий сніг
Усі мої рукописи у січні.
Промоклий слід від літер нечітких –
Колишній бенефіс, відмінок кличний.
Завершити б цей болісний забіг,
Відлуння мук моральних та фізичних,
Прибрати слід стосунків руйнівних
І друзів, ні до чого не дотичних.
Це все – лише фантазій звабний плід,
Штамповані слова – для мене суто,
Але притягує, немов магніт.
Добро всесильне! Виграй цю війну ти!
Ранковий після сну холодний піт –
Забуті чи порушені статути.
МАГІСТРАЛ 9
Забуті чи порушені статути –
Щоденники неактуальних свят.
Наївний мрійник, совістю здобутий,
Обрав найважчу серед інших страт.
Впиваються у тіло гострі пута,
Та заважає камінь власних вад.
Якби було можливо розвернути
Слова недооцінені назад!
Обличчя незрадливості постане…
Не відчувати радість – справжній гріх!
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани
Покриє, наче саван, білий сніг.
Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.
Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути
На віру в міць нескорених світил.
Можливо, за високими горами
Пісні наївних білих янголят
Примирять із болючими часами.
Лягають звуки каяття у ряд.
Горять вогнем блакитним під ногами
Щоденники неактуальних свят.
9.2
Щоденники неактуальних свят…
На їхніх сторінках – пожовкла радість.
Думки колишніх хлопчиків, дівчат
Сьогодні - заримований анапест.
Освідчення дитячих оченят…
Все справжнє, без отого слова «замість».
У запаху п’янких меліс та м’ят
Упевненість: іще далеко старість.
З тих пір знецінились усі слова.
Чаклун встромляє голку в ляльку вуду.
Порядна жінка – відтепер вдова.
Що зараз може душу сколихнути?
Лист календарний знову відрива
Наївний мрійник, совістю здобутий.
9.3
Наївний мрійник, совістю здобутий,
Подалі йде крізь луки та поля.
Сторінку хочеться перегорнути!
Слабких колись собою затуляв…
Для нього Всесвіт – беззмістовний, здутий,
Зло нескінченне. Хтозна, звідкіля.
Бажання є ланцюг цей розімкнути,
А потім подивитися здаля.
Але ж пішов він тихо, без скандалу,
Не так, як тільки вирвався з-за ґрат
Чи втік від купленого трибуналу.
Мов камінь діамант у сто карат,
Захмарного якогось номіналу,
Обрав найважчу серед інших страт.
9.4
Обрав найважчу серед інших страт
Поет, що безперервно душу різав.
Тепер йому туман – одвічний сват,
Відвертого обличчя плавні риси
Загострилися. Підлий супостат
Поцілити бажає довгим списом.
До чого зараз це биття в набат,
Коли бажання – зверху, пекло – знизу.
А все ж таки єдине – тільки те…
Бодай, полежить термін не відбутий
На цій землі. Та снігом замете.
Можливо, хоч сьогодні ризикнути,
Щоб віднайти освідчення прості?
Впиваються у тіло гострі пута.
9.5
Впиваються у тіло гострі пута,
Стає нестерпним навіть кожний рух.
Сталевий стрижень віри вже погнутий,
Підступний ворог каже: «Я – твій друг!»
Хотілося б без зайвих слів заснути,
Виховувати волю, сильний дух.
Хто просить щастя – знову не почутий
Під владою насильства і наруг.
Питання: чи завжди приємна сталість,
Беззмінно-чорна, ніби той агат?
А, може, це й насправді досконалість?
Суспільство – надшкідливий хімікат.
Давно пора приміряти зухвалість –
Та заважає камінь власних вад.
9.6
Та заважає камінь власних вад
Підкорювати відстані безмежні.
І втратив актуальність постулат,
Що радить зберігати незалежність.
Гірчить, неначе магнію сульфат,
Лишається без відгуків бентежність.
Успішним був байдужості парад,
Спростовую до нього приналежність.
Поете! В почуттях палких гори!
Кого захочеш – зможеш оминути!
Єдиний ти у павутинні гри!
Не поспішай читати вирок суду!
Свій шлях на схилі чорної гори
Якби ж було можливо розвернути!..
9.7
Якби ж було можливо розвернути
Дорогу у майбутнє хоч на мить!
Туди, де серце поки не закуте,
Від споминів сумних душа болить.
Немає сили в білий сніг пірнути,
Проґавивши омріяну блакить
Небес холодних. Хмарка білогруда
Сказати хоче щось, але мовчить.
Складаючи життю суворий іспит,
Побачивши без стрілок циферблат,
Навіщо знов розпочинати диспут?
Любов сучасна – тільки плагіат.
З великим задоволенням я зніс би
Слова недооцінені назад!
9.8
Слова недооцінені назад
Уперто тягнуть, кличуть до прозріння.
Завзято перетягують канат
Світанок весняний і дощ осінній.
А хтось стоїть смиренно, мов солдат,
Не слухає сльозливі голосіння,
Неначе стриманості концентрат,
В очах – цілеспрямованість, сумління.
Зненацька верх емоції беруть
Під музику самотнього органу,
Самі собі обравши довгу путь.
Почувши цю мелодію жадану,
Проступить крізь буденну каламуть,
Обличчя незрадливості постане.
9.9
Обличчя незрадливості постане,
Освітлюючи темні вечори.
Воно так схоже на фата-моргану
У візерунках літньої пори.
Що буде джерелом такого стану,
Піднесеного, зовсім без жури?
Сьогодні серпень хоче бути паном,
Мені сказав: «Живи або помри!»
А я мовчу, бо величезна зала
Давно порожня. Натовп – за поріг!
Безбарвної юрби мені замало!
Забракло погляду очей живих,
Які б так переконливо сказали:
«Не відчувати радість – справжній гріх!»
9.10
Не відчувати радість – справжній гріх,
Злочинно зневажати запах хліба.
Сприймає, мов латину, світ бариг
Прості слова «будь ласка» та «спасибі».
Для Всесвіту важливий кожний штрих,
Лиш у воді живеться зручно рибі.
Чутливі до образи, слів різких
Зелені сосни, темно-жовті липи.
Понищує реальність, наче ніж,
Всі нереальні, фантастичні плани.
Ціна рожевим замкам – мідний гріш.
Наснився сон про долю бездоганну.
В оточенні захмарних дивовиж
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
9.11
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
Та осторонь стоїть палкий Амур.
Погрожують весь час нові догани,
Душа боїться болісних тортур.
З-під маски нерозгаданого пана
Вже вкотре прозвучить пусте «bonjour!»
Якісь робити висновки – зарано,
Коли навколо – безліч амбразур.
Лише єдине незрівнянне сяйво
Почне ланцюг освідчень. Кожний вдих
Додасть натхнення, і розквітнуть мальви.
Останній потяг – шлях для душ тонких…
Завжди незрозумілий, вічно зайвий,
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
9.12
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Відповідав усім занадто часто.
Покинув без жалю цей світ інтриг –
Новий шукаю, де панує щастя.
Для інших залишив смачний пиріг,
Мені найголовніше – це не впасти!
О, скільки чув від гуру видатних
Розхожу приказку: «Життя смугасте!»
Хіба чекав, що буду на коні?
Було так просто скинути кайдани
Та виграти у тій страшній війні!
В барвисті почуття сьогодні вбраний,
Почувши безсумнівне слово «ні»,
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани.
9.13
Прийшов до тями. Свіжі рвані рани
Давно не помічає вже ніхто.
Бо так простіше. Мудрі ветерани
Від істини ховаються в пальто.
Кому поклони, реверанси, шана
У сутінках байдужості та втом?
Зненацька знову робиться погано…
Відчув свій вік. Приблизно, років сто…
Відвертий дотик тілом і душею
Під акомпанемент пісень старих
Врятує. Опинюся за межею.
Чому ж я розгубився, збився з ніг?
Як подивлюся – паркові алеї
Покриє, наче саван, білий сніг.
9.14
Покриє, наче саван, білий сніг
Усі мої рукописи у січні.
Промоклий слід від літер нечітких –
Колишній бенефіс, відмінок кличний.
Завершити б цей болісний забіг,
Відлуння мук моральних та фізичних,
Прибрати слід стосунків руйнівних
І друзів, ні до чого не дотичних.
Це все – лише фантазій звабний плід,
Штамповані слова – для мене суто,
Але притягує, немов магніт.
Добро всесильне! Виграй цю війну ти!
Ранковий після сну холодний піт –
Забуті чи порушені статути.
МАГІСТРАЛ 9
Забуті чи порушені статути –
Щоденники неактуальних свят.
Наївний мрійник, совістю здобутий,
Обрав найважчу серед інших страт.
Впиваються у тіло гострі пута,
Та заважає камінь власних вад.
Якби було можливо розвернути
Слова недооцінені назад!
Обличчя незрадливості постане…
Не відчувати радість – справжній гріх!
Лунає щирий оклик: «Мій коханий!»
Я відповів: «Ну слава Богу! Встиг!»
Прийшов до тями. Свіжі, рвані рани
Покриє, наче саван, білий сніг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок десятий. "На перехресті споминів""
• Перейти на сторінку •
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок восьмий. "Одвічній правді - бути!""
• Перейти на сторінку •
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок восьмий. "Одвічній правді - бути!""
Про публікацію
