Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Знову на ті ж самі граблі?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знову на ті ж самі граблі?
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов москалі напали,
Питання це трагічне у Польщі знов підняли.
Приймаються закони, з трибуни виступають
І поміж українців знов ворогів шукають.
Забувши, очевидно, що ворог в нас єдиний –
Московія, що прагне здолати Україну
Й за Польщу потім взятись і знов її скорити,
Примусити поляків «па-русскі» говорити.
То ж все було… забули історію, напевно.
Супроти українців знов «ворогують» ревно.
Мені ж чомусь здається, що ті страшні події
Не нами починались. Як то імперці вміють:
Стравили два народи, знайшли, на що «давити»,
Щоб потім було легше і тих, і тих скорити.
Нацисти чи «совєти»? Чи то одні та другі.
Були між патріотів їх несвідомі «слуги».
Про давню ворожнечу доволі нагадати,
Аби ті патріоти взялися убивати.
А перша кров проли́лась, то вже не зупинити.
Імперцям зоставалось чекати та радіти.
Отож, я про уроки хотів би нагадати,
Аби нам ворогами з поляками не стати.
Коли Річ Посполита ще тільки утворилась,
Поляки в Україну, немов кліщі вчепились.
Забрали собі землі, у католицтво гнали,
А українців просто за бидло уважали.
Те українці, звісно, терпіти не бажали
Та раз за разом шаблі і вила в руки брали.
Аж доки і Хмельницький узявся був за справу,
Створивши українську урешті-решт державу.
Хотів він лише того, щоб рівними ми стали
З поляками, в державі єдиній існували.
Та гонор не дозволив полякам поступитись.
Вони були готові всім на погибель битись.
А москалі тим часом за тим спостерігали,
Своїх дровець в пожежу велику підкладали.
Як вороги ослабли, тоді москаль з‘явився
Та «рятувати» бідну Вкраїну заходився.
Від того «порятунку» життя зовсім не стало.
Тож гетьмани полякам не раз пропонували
Нарешті замиритись, нас рівними признати.
Та не дозволив того той польський гонор клятий.
І, замість того, щоби із нами замиритись,
Поляки з москалями взялись тоді ділитись.
Нас зовсім не спитали, в Андрусові засіли
І навпіл Україну, нарешті розділили.
А що від того мали? Самі лиш одурились,
Як в Україні добре ті москалі вкріпились
Своє імперське військо зміцнили козаками,
Тоді уже й за Польщу вони взялися прямо.
З сусідами, такими ж імперцями зладнали
І розділили Польщу, що й геть її не стало.
Була колись могутня, в Європі найсильніша.
Тепер лише минулим могла себе потішить.
Не раз хоч повставала та що могла зробити,
Як гонор її силу таки зумів зломити.
Хто зна, якби не вперлись, нас рівними признали,
То та Річ Посполита і досі би стояла.
Була б така ж могутня, бо у єднанні сила.
Та вивчити уроки ті Польща не зуміла.
Коли війна Велика, нарешті закінчилась,
То кроїти Європу Антанта заходилась.
Бо ж була переможцем, Німеччину здолала.
Імперія Австрійська «Прощай!» усім сказала,
Розпалась на частини. В Московії палало,
Там Ленін й комуняки у руки владу взяли.
Європу захистити щоб від тії зарази,
Кордон свій «санітарний» побудувать одразу
Антанта забажала. Так Польща відновилась.
Річ Посполита друга на карті появилась.
Чого б іще бажати? Державу власну мають,
Нехай її будують. Та гонор не бажає
Миритися, щоб «креси» (ті самі володіння,
Що мала колись Польща на землях України)
Їм знов не повернулись. В Антанти вимагали.
Та дозволу Антанта на теє їм не дала.
Не встигла ще на ноги Річ Посполита стати,
А вже на чужі землі взялася зазіхати.
Але на те уваги поляки не звертали,
Оружно оті земля приєднувати стали.
А Україна сили протистоять не мала.
Московія, тим більше, зі сходу напирала.
А та орда страшніша і перла сараною.
Нещасна Україна охоплена війною.
Антанта не бажала державу визнавати,
А сил своїх не мала з Москвою воювати.
Звернулись до поляків, щоб об‘єднати сили
І договір в двадцятім в Варшаві заключили.
Домовилися спільно Вкраїну визволяти,
За оту поміч Польща Волинь могла забрати.
А що було робити? Поляки й так забрали
Волинь уже під себе. «Ординці» ж напирали.
Урешті-решт «ординців» над Віслою розбили.
Та далі воювати поляки не схотіли.
Із москалями врешті у Ризі замирились.
Андрусове те кляте вже вдруге повторилось.
Знов продали поляки нещасну Україну.
Не розуміли того, що і самі загинуть.
В союзі би ми спільно всіх ворогів здолали
Та гонористість польська їм виходу не дала.
Знов землю українську надвоє поділили.
Волинь з Галичиною поляки захопили.
А москалям дісталась вся інша Україна,
Яку старався Сталін поставить на коліна.
Європа на усе те спокійно поглядала.
Від Польщі лиш одного, урешті вимагала,
Щоб дала автономність тим землям українським.
Вимогу ту поляки ігнорували, звісно.
Поляками взялися ці землі заселяти,
Аби міцну опору на «східних кресах» мати.
Незгодних українців в концтабори садили
І тим хотіли, мабуть, щоб ми їх полюбили.
На заході тим часом Німеччина зростала.
Вже Гітлер був при владі. Тож сили набирала.
На армію нацисти дойч-марок не жаліли.
Тим часом «миротворці» спокійненько сиділи.
Не бачили загрози чи то не відчували,
Що жертвами нацизму вже скоро бути мали.
Поляки в них під боком теж руки потирали,
Бо на сусідські землі ще апетити мали.
На Чехію дивились, на Тешин зазіхали.
Хоч в меншості, поляки усе ж там проживали.
Взяв Гітлер в тридцять восьмім всю Австрію під руку,
На чеські вже Судети дивилися, мов круки.
Поляки їм у тому також підігравали,
Бо про свою підтримку відкрито заявляли.
Гадали, як поможуть у Чехії нацистам,
То й той жаданий Тешин «обломиться» їм, звісно.
А німці лиш раділи: хай Тешин забирають,
З союзниками добре горшки порозбивають.
Їх потім буде легше Німеччині здолати.
Отож, недовго Тешин поляки будуть мати.
А ті ж усе старались нацистам догодити.
Коли судетських німців взялися чехи бити,
Бо ті взялись за зброю, проти держави встали,
Поляки своє військо під Чехію пригнали.
Ще й «добровольчий корпус» із німців утворили.
Бойовики ті в рейди до Чехії ходили.
Політики відкрито в часи ті заявляли:
«Де є лишень поляки, там Польща бути мала!»
Це часом вам нічого іще не нагадало?
Здається, щось подібне й в Московії казали.
«Де лише москаль ступить, то там уже й Росія!» -
Так говорив, здається їх нинішній месія.
Казали ще, що «штучна» є Чехія держава,
Отож, на існування вона не має права.
І це ми також чули та й не одного разу
Від їх «пересидента», що з бункера вилазить.
Від Чехії, нарешті, нічого не зосталось,
Полякам теж шматочка від «пирога» дісталось.
Раділи у Варшаві та руки потирали,
На східні українські вже землі позирали.
Збирались воювати із німцями в союзі,
Себе ж бо записали до Гітлера у друзі.
Вже плани готували, як будуть воювати,
«Від моря і до моря» щоб Польщі їхній стати.
А німці насміхались з наївності такої,
Бо планували мати всю Польщу під собою.
Як «жадібна гієна» велась Річ Посполита,
В Європі спромоглася всі «горщики побити».
Збиралася і далі на «здобич» полювати
Із «левом», але здобиччю самій прийшлося стати.
Наситилась Німеччина, набралась вдосталь сили,
Тоді уже претензії до Польща заявила.
Щоб землі прибалтійські всі негайно та віддала.
Тоді би Польща виходу до моря вже не мала.
Та, звісно, не погодилась, за поміччю звернулась.
Та від «гієни» на той час Європа відвернулась.
Пообіцяла поміч та не надто поспішала.
Свою загибель Польща так сама підготувала.
На здобич сподівалася із Гітлером в союзі
Та за спиною змовились уже «закляті друзі».
Вже Польщу між собою ту заочно розділили.
Так знов поляки довели державу до могили.
Задуматись потрібно вже найбільше гоноровим,
Бо можуть скоро довести її до краху знову.
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов москалі напали,
Питання це трагічне у Польщі знов підняли.
Приймаються закони, з трибуни виступають
І поміж українців знов ворогів шукають.
Забувши, очевидно, що ворог в нас єдиний –
Московія, що прагне здолати Україну
Й за Польщу потім взятись і знов її скорити,
Примусити поляків «па-русскі» говорити.
То ж все було… забули історію, напевно.
Супроти українців знов «ворогують» ревно.
Мені ж чомусь здається, що ті страшні події
Не нами починались. Як то імперці вміють:
Стравили два народи, знайшли, на що «давити»,
Щоб потім було легше і тих, і тих скорити.
Нацисти чи «совєти»? Чи то одні та другі.
Були між патріотів їх несвідомі «слуги».
Про давню ворожнечу доволі нагадати,
Аби ті патріоти взялися убивати.
А перша кров проли́лась, то вже не зупинити.
Імперцям зоставалось чекати та радіти.
Отож, я про уроки хотів би нагадати,
Аби нам ворогами з поляками не стати.
Коли Річ Посполита ще тільки утворилась,
Поляки в Україну, немов кліщі вчепились.
Забрали собі землі, у католицтво гнали,
А українців просто за бидло уважали.
Те українці, звісно, терпіти не бажали
Та раз за разом шаблі і вила в руки брали.
Аж доки і Хмельницький узявся був за справу,
Створивши українську урешті-решт державу.
Хотів він лише того, щоб рівними ми стали
З поляками, в державі єдиній існували.
Та гонор не дозволив полякам поступитись.
Вони були готові всім на погибель битись.
А москалі тим часом за тим спостерігали,
Своїх дровець в пожежу велику підкладали.
Як вороги ослабли, тоді москаль з‘явився
Та «рятувати» бідну Вкраїну заходився.
Від того «порятунку» життя зовсім не стало.
Тож гетьмани полякам не раз пропонували
Нарешті замиритись, нас рівними признати.
Та не дозволив того той польський гонор клятий.
І, замість того, щоби із нами замиритись,
Поляки з москалями взялись тоді ділитись.
Нас зовсім не спитали, в Андрусові засіли
І навпіл Україну, нарешті розділили.
А що від того мали? Самі лиш одурились,
Як в Україні добре ті москалі вкріпились
Своє імперське військо зміцнили козаками,
Тоді уже й за Польщу вони взялися прямо.
З сусідами, такими ж імперцями зладнали
І розділили Польщу, що й геть її не стало.
Була колись могутня, в Європі найсильніша.
Тепер лише минулим могла себе потішить.
Не раз хоч повставала та що могла зробити,
Як гонор її силу таки зумів зломити.
Хто зна, якби не вперлись, нас рівними признали,
То та Річ Посполита і досі би стояла.
Була б така ж могутня, бо у єднанні сила.
Та вивчити уроки ті Польща не зуміла.
Коли війна Велика, нарешті закінчилась,
То кроїти Європу Антанта заходилась.
Бо ж була переможцем, Німеччину здолала.
Імперія Австрійська «Прощай!» усім сказала,
Розпалась на частини. В Московії палало,
Там Ленін й комуняки у руки владу взяли.
Європу захистити щоб від тії зарази,
Кордон свій «санітарний» побудувать одразу
Антанта забажала. Так Польща відновилась.
Річ Посполита друга на карті появилась.
Чого б іще бажати? Державу власну мають,
Нехай її будують. Та гонор не бажає
Миритися, щоб «креси» (ті самі володіння,
Що мала колись Польща на землях України)
Їм знов не повернулись. В Антанти вимагали.
Та дозволу Антанта на теє їм не дала.
Не встигла ще на ноги Річ Посполита стати,
А вже на чужі землі взялася зазіхати.
Але на те уваги поляки не звертали,
Оружно оті земля приєднувати стали.
А Україна сили протистоять не мала.
Московія, тим більше, зі сходу напирала.
А та орда страшніша і перла сараною.
Нещасна Україна охоплена війною.
Антанта не бажала державу визнавати,
А сил своїх не мала з Москвою воювати.
Звернулись до поляків, щоб об‘єднати сили
І договір в двадцятім в Варшаві заключили.
Домовилися спільно Вкраїну визволяти,
За оту поміч Польща Волинь могла забрати.
А що було робити? Поляки й так забрали
Волинь уже під себе. «Ординці» ж напирали.
Урешті-решт «ординців» над Віслою розбили.
Та далі воювати поляки не схотіли.
Із москалями врешті у Ризі замирились.
Андрусове те кляте вже вдруге повторилось.
Знов продали поляки нещасну Україну.
Не розуміли того, що і самі загинуть.
В союзі би ми спільно всіх ворогів здолали
Та гонористість польська їм виходу не дала.
Знов землю українську надвоє поділили.
Волинь з Галичиною поляки захопили.
А москалям дісталась вся інша Україна,
Яку старався Сталін поставить на коліна.
Європа на усе те спокійно поглядала.
Від Польщі лиш одного, урешті вимагала,
Щоб дала автономність тим землям українським.
Вимогу ту поляки ігнорували, звісно.
Поляками взялися ці землі заселяти,
Аби міцну опору на «східних кресах» мати.
Незгодних українців в концтабори садили
І тим хотіли, мабуть, щоб ми їх полюбили.
На заході тим часом Німеччина зростала.
Вже Гітлер був при владі. Тож сили набирала.
На армію нацисти дойч-марок не жаліли.
Тим часом «миротворці» спокійненько сиділи.
Не бачили загрози чи то не відчували,
Що жертвами нацизму вже скоро бути мали.
Поляки в них під боком теж руки потирали,
Бо на сусідські землі ще апетити мали.
На Чехію дивились, на Тешин зазіхали.
Хоч в меншості, поляки усе ж там проживали.
Взяв Гітлер в тридцять восьмім всю Австрію під руку,
На чеські вже Судети дивилися, мов круки.
Поляки їм у тому також підігравали,
Бо про свою підтримку відкрито заявляли.
Гадали, як поможуть у Чехії нацистам,
То й той жаданий Тешин «обломиться» їм, звісно.
А німці лиш раділи: хай Тешин забирають,
З союзниками добре горшки порозбивають.
Їх потім буде легше Німеччині здолати.
Отож, недовго Тешин поляки будуть мати.
А ті ж усе старались нацистам догодити.
Коли судетських німців взялися чехи бити,
Бо ті взялись за зброю, проти держави встали,
Поляки своє військо під Чехію пригнали.
Ще й «добровольчий корпус» із німців утворили.
Бойовики ті в рейди до Чехії ходили.
Політики відкрито в часи ті заявляли:
«Де є лишень поляки, там Польща бути мала!»
Це часом вам нічого іще не нагадало?
Здається, щось подібне й в Московії казали.
«Де лише москаль ступить, то там уже й Росія!» -
Так говорив, здається їх нинішній месія.
Казали ще, що «штучна» є Чехія держава,
Отож, на існування вона не має права.
І це ми також чули та й не одного разу
Від їх «пересидента», що з бункера вилазить.
Від Чехії, нарешті, нічого не зосталось,
Полякам теж шматочка від «пирога» дісталось.
Раділи у Варшаві та руки потирали,
На східні українські вже землі позирали.
Збирались воювати із німцями в союзі,
Себе ж бо записали до Гітлера у друзі.
Вже плани готували, як будуть воювати,
«Від моря і до моря» щоб Польщі їхній стати.
А німці насміхались з наївності такої,
Бо планували мати всю Польщу під собою.
Як «жадібна гієна» велась Річ Посполита,
В Європі спромоглася всі «горщики побити».
Збиралася і далі на «здобич» полювати
Із «левом», але здобиччю самій прийшлося стати.
Наситилась Німеччина, набралась вдосталь сили,
Тоді уже претензії до Польща заявила.
Щоб землі прибалтійські всі негайно та віддала.
Тоді би Польща виходу до моря вже не мала.
Та, звісно, не погодилась, за поміччю звернулась.
Та від «гієни» на той час Європа відвернулась.
Пообіцяла поміч та не надто поспішала.
Свою загибель Польща так сама підготувала.
На здобич сподівалася із Гітлером в союзі
Та за спиною змовились уже «закляті друзі».
Вже Польщу між собою ту заочно розділили.
Так знов поляки довели державу до могили.
Задуматись потрібно вже найбільше гоноровим,
Бо можуть скоро довести її до краху знову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
