Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
2025.11.02
18:46
Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики.
І ось серед інших видатних майстрів сициліанського захисту я натрапи
2025.11.02
15:21
Прочитав Василько книжку про Лєвшу Лєскова.
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
2025.11.02
08:48
Звучить дочасно і потужно…
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
2025.11.01
22:04
Ми дивимось на світло,
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
2025.11.01
20:33
Усе на ліпше хоч би як
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
2025.11.01
20:10
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
2025.11.01
19:34
До подиху останнього збережи для мене, Боже,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
2025.11.01
13:17
Піврічне немовля з матусею і татком…
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
2025.11.01
12:28
Братам по крові і братам по духу
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на хату.
Довго там вона лежала та ж пора приспіла
І ту хату перекрити людям повеліли.
Скинули ту свиту з хати, вона й розлетілась,
А із неї кругом гроші раптом покотились.
Викликали люди пана: - Що тепер робити?
Знайшлось грошенят чимало у старцевій свиті.
Пан потилицю почухав та й людей питає:
- Що ж, по вашому, робити із грошима маєм?
- Може, роздамо убогим?! – хтось дає пораду.
Пан на те: - Давати вбогим я би вам не радив.
Бо ті гроші від жадоби. Він же прикидався
Жебраком, ходив по людях та все побирався.
Тож не можна їх на добре діло повернути.
Задумалися тоді люди – як же далі бути.
Та й надумались - на гроші порося придбати,
Та, на скільки грошей стачить, його годувати.
От, купили порося те й годувати стали.
А воно, немов на дріждях росло-виростало.
Спершу підсвинок, а потім виріс кабанюка.
Бігає собі по хліву та голосно хрюка.
Годували його доти, доки й грошей стало.
А, як гроші скінчилися, громаду зібрали.
Стали думати, що далі з кабаном робити.
Пан і каже: - Тепер треба його відпустити.
Нехай іде, куди схоче…А ми за ним слідом.
Хочу знати, куди саме кабанюка піде.
Осідлали десять коней, їдуть, приглядають.
Кабан іде без поспіху, стає, спочиває.
Вони також спиняються та його чекають.
Врешті-решт на кладовище кабан повертає.
Дійшов до тії могили, де сховали старця.
Тут могилу кабанюка раптом рити взявся.
Пан говорить: - Нехай риє! Напевно, щось знає?!
А той усе своїм рилом землю розгортає.
Рився, рився і дорився аж до домовини.
Упав зверху, розпластався, бісова скотина
Та і здох… А усі люди хреститися стали…
Отакі старцеві гроші. Так вони й пропали.
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на хату.
Довго там вона лежала та ж пора приспіла
І ту хату перекрити людям повеліли.
Скинули ту свиту з хати, вона й розлетілась,
А із неї кругом гроші раптом покотились.
Викликали люди пана: - Що тепер робити?
Знайшлось грошенят чимало у старцевій свиті.
Пан потилицю почухав та й людей питає:
- Що ж, по вашому, робити із грошима маєм?
- Може, роздамо убогим?! – хтось дає пораду.
Пан на те: - Давати вбогим я би вам не радив.
Бо ті гроші від жадоби. Він же прикидався
Жебраком, ходив по людях та все побирався.
Тож не можна їх на добре діло повернути.
Задумалися тоді люди – як же далі бути.
Та й надумались - на гроші порося придбати,
Та, на скільки грошей стачить, його годувати.
От, купили порося те й годувати стали.
А воно, немов на дріждях росло-виростало.
Спершу підсвинок, а потім виріс кабанюка.
Бігає собі по хліву та голосно хрюка.
Годували його доти, доки й грошей стало.
А, як гроші скінчилися, громаду зібрали.
Стали думати, що далі з кабаном робити.
Пан і каже: - Тепер треба його відпустити.
Нехай іде, куди схоче…А ми за ним слідом.
Хочу знати, куди саме кабанюка піде.
Осідлали десять коней, їдуть, приглядають.
Кабан іде без поспіху, стає, спочиває.
Вони також спиняються та його чекають.
Врешті-решт на кладовище кабан повертає.
Дійшов до тії могили, де сховали старця.
Тут могилу кабанюка раптом рити взявся.
Пан говорить: - Нехай риє! Напевно, щось знає?!
А той усе своїм рилом землю розгортає.
Рився, рився і дорився аж до домовини.
Упав зверху, розпластався, бісова скотина
Та і здох… А усі люди хреститися стали…
Отакі старцеві гроші. Так вони й пропали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
