Хто зітхає за Союзом, говорить ще й досі,
Як же гарно у колгоспах в ті часи жилося.
На полях і нивах люди дружно працювали
І для життя у достатку вони всього мали.
Та, коли б їм в тих колгоспах жити довелося,
То життя те їм би раєм зовсім не здалося.
Особливо у тридцятих, як людей насильно
Заганяли у колгоспи, у життя невільне.
Заганяли – не питали, худобу збирали
І вона там без догляду скоро й поздихала…
Стрілись якось у Потсдамі Трумен, Черчіль, Сталін
І про устрій повоєнний говорити стали.
А, коли наговорились в задушливих стінах,
То вирішили покататись трохи по Берліну.
Сіли в авто й подалися по вулицях міста,
Виїхали до околиць, менш розбитих, звісно.
Подивились, подихали й назад повернули
Та на вулицю вузеньку зовсім завернули.
Серед вулиці корова німецька стояла
І проїхать авто далі ніяк не давала.
Тут нема ж де розвернутись, тому зупинились.
Пішов водій до корови, щоби відступилась.
І руками махав, й криком хотів налякати.
А вона лиш ремигає та дивиться, клята.
Хотів її відіпхати, щоб зійшла з дороги.
Так вона йому одразу обкаляли ноги.
Пішли тоді Трумен й Черчіль корову вмовляти,
Щоб могла демократично їм дорогу дати.
І прохали, і вмовляли, та все обіцяли.
Але користі із того виявилось мало.
Не вступилася корова, вперлася й ні кроку.
Хто ж би думав, що то буде отака морока?
Вийшов із машини Сталін, прокашлявся глухо
І тихесенько шепнув щось корові на вухо.
Та одразу хвіст задерла та й бігом помчала,
Начебто за нею слідом вовча зграя гнала.
Трумен з Черчілем від того ледве-но не впали.
Зацікавились: - Скажіть-но, що ви їй сказали,
Що вона так дременула? – Не відійдеш, клята,
То одразу до колгоспу велю відіслати.