Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.

Маруся Чурай

За півночі, поміж гори,
Понад долиною,
Зорі падали у воду,
Чаклували вроду.
А у срібнім потічку дівча стояло,
Із-за крутого берега
Долю гукало.
Проти місяця білого
Косу розплітало.
Глянь на мене, місяченьку,
На русую косу,
У яснії очі,
У душу дівочу.
Огорни своїм ти сяйвом
Стан молоденький,
Щоб вернув коня з дороги
Козак чорнявенкий.
Не пали душі журбою,
Дай щастя напитись,
Щоб були ся ми у парі,
Щоб було нам жити.
А за горами, на шляху,
Кінь гнідий спіткнувся,
Ухопив себе за серце,
Козак озирнувся.
Запекло у грудях млосно,
Навколо зчорніло...
«Що ж ти, дівча нерозумне,
Зі мною створила?..»
Із долини тихим стогном
Вітер покотився,
Задзвеніли в срібнім дзвоні
Трави і криниця.
А дівча ще місяць кликать
Не переставало,
Русі коси понад воду
Вітрові віддало.
Ой вернися, чорнобривий,
Стань під яворочком,
Хай зійдуться наші долі
Разом у віночок.
Та здригнулася глибинно
Річка під зорею —
Впала тінь важка і чорна
Між дівочі мрії.
На шляху гнідий спинився,
Козак похилився,
І у серці жар кривавий
Смертю озвавився.
А дівча в потоці срібнім
Погляд піднімало,
Та лиш місяць, ніби свідок,
З висі обіймало.
«Не клич долі проти серця,
Бо заплачуть очі...»
І розсипавсь тихим болем
Шлях у темній ночі.
10/09/25