Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеїний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеїний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Єфремова (1978) /
Проза
Фантасмагоричний сюрреалізм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фантасмагоричний сюрреалізм
Лише в Україні можливий такий фантасмагоричний сюрреалізм. За небажання чути язик на тебе влаштують травлю, як на скаженого звіра.
В країні, в якій знову тебе знищують за самоідентифікацію українцем і бажанням бути таким у всьому, тебе «вбиватимуть» свої ж.
В країні, де толерантність до язика знищувалася з кожним вбитим, зґвалтованим, закатованим, кожною ракетою, шахедом, кожною думкою на вдих «хто сьогодні?» та видихом «не моя черга»…
За прямо сказане — «я не хочу чути язик» — тебе заігнорують свої ж.
В країні, де мова закута в кайданки обмежень, де вона приймається своїми ж лише у вигляді осучасненої, модернізованої, максимально штучно наближеної до язика двоголового стімфалійського птаха. В країні, де суржик вважається нормою, а наріччя з його діалектами та говірками, що по факту є тим тлом, з якого народилася сама загальна мова, — ганьбою й приводом для знущання.
І це в ХХІ ст.
Саме в тому й трагізм: ми бачимо це «тут і тепер», під час війни, коли мала б працювати елементарна логіка виживання нації. росія нищить нас фізично, а всередині країни досі звучать голоси, що наче намагаються «пробачити» чи «захистити» російське — навіть у мові.
Це не просто дивина — це абсурд, який ранить глибше за кулю. Бо мова — не прикраса, а нерв держави.
І якщо під час прямого знищення України комусь здається, що українська «перебирає на себе забагато», то це і є той самий фантасмагоричний сюрреалізм, коли дійсність перекручена настільки, що схожа на кошмарний сон.
Замість того, щоб мова була зброєю єдності, її намагаються поставити під сумнів.
Це, по суті, внутрішній фронт. Виявляється, для нас немає значення те, що по факту є ключовим тезисом для ката — язик, церква. Це є першим пунктом чергового поневолення.
В Україні мова — не просто засіб спілкування, а лінія фронту, на якій вирішується, чи збережемо ми себе як народ. І поки хтось вважає нормою її приниження або відчуження, доти ми будемо втрачати не лише слова, а й частину душі. Бо фантасмагорія — це не мистецтво, а попередження: якщо не захистимо своє слово, завтра воно може стати останнім, що залишиться від нас.
В країні, в якій знову тебе знищують за самоідентифікацію українцем і бажанням бути таким у всьому, тебе «вбиватимуть» свої ж.
В країні, де толерантність до язика знищувалася з кожним вбитим, зґвалтованим, закатованим, кожною ракетою, шахедом, кожною думкою на вдих «хто сьогодні?» та видихом «не моя черга»…
За прямо сказане — «я не хочу чути язик» — тебе заігнорують свої ж.
В країні, де мова закута в кайданки обмежень, де вона приймається своїми ж лише у вигляді осучасненої, модернізованої, максимально штучно наближеної до язика двоголового стімфалійського птаха. В країні, де суржик вважається нормою, а наріччя з його діалектами та говірками, що по факту є тим тлом, з якого народилася сама загальна мова, — ганьбою й приводом для знущання.
І це в ХХІ ст.
Саме в тому й трагізм: ми бачимо це «тут і тепер», під час війни, коли мала б працювати елементарна логіка виживання нації. росія нищить нас фізично, а всередині країни досі звучать голоси, що наче намагаються «пробачити» чи «захистити» російське — навіть у мові.
Це не просто дивина — це абсурд, який ранить глибше за кулю. Бо мова — не прикраса, а нерв держави.
І якщо під час прямого знищення України комусь здається, що українська «перебирає на себе забагато», то це і є той самий фантасмагоричний сюрреалізм, коли дійсність перекручена настільки, що схожа на кошмарний сон.
Замість того, щоб мова була зброєю єдності, її намагаються поставити під сумнів.
Це, по суті, внутрішній фронт. Виявляється, для нас немає значення те, що по факту є ключовим тезисом для ката — язик, церква. Це є першим пунктом чергового поневолення.
В Україні мова — не просто засіб спілкування, а лінія фронту, на якій вирішується, чи збережемо ми себе як народ. І поки хтось вважає нормою її приниження або відчуження, доти ми будемо втрачати не лише слова, а й частину душі. Бо фантасмагорія — це не мистецтво, а попередження: якщо не захистимо своє слово, завтра воно може стати останнім, що залишиться від нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
