Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
2026.06.11
05:55
Лисуватий, крутолобий,
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
2026.06.10
23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
2026.06.10
21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
2026.06.10
19:47
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
2026.06.10
19:19
Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Єфремова (1978) /
Проза
Фантасмагоричний сюрреалізм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фантасмагоричний сюрреалізм
Лише в Україні можливий такий фантасмагоричний сюрреалізм. За небажання чути язик на тебе влаштують травлю, як на скаженого звіра.
В країні, в якій знову тебе знищують за самоідентифікацію українцем і бажанням бути таким у всьому, тебе «вбиватимуть» свої ж.
В країні, де толерантність до язика знищувалася з кожним вбитим, зґвалтованим, закатованим, кожною ракетою, шахедом, кожною думкою на вдих «хто сьогодні?» та видихом «не моя черга»…
За прямо сказане — «я не хочу чути язик» — тебе заігнорують свої ж.
В країні, де мова закута в кайданки обмежень, де вона приймається своїми ж лише у вигляді осучасненої, модернізованої, максимально штучно наближеної до язика двоголового стімфалійського птаха. В країні, де суржик вважається нормою, а наріччя з його діалектами та говірками, що по факту є тим тлом, з якого народилася сама загальна мова, — ганьбою й приводом для знущання.
І це в ХХІ ст.
Саме в тому й трагізм: ми бачимо це «тут і тепер», під час війни, коли мала б працювати елементарна логіка виживання нації. росія нищить нас фізично, а всередині країни досі звучать голоси, що наче намагаються «пробачити» чи «захистити» російське — навіть у мові.
Це не просто дивина — це абсурд, який ранить глибше за кулю. Бо мова — не прикраса, а нерв держави.
І якщо під час прямого знищення України комусь здається, що українська «перебирає на себе забагато», то це і є той самий фантасмагоричний сюрреалізм, коли дійсність перекручена настільки, що схожа на кошмарний сон.
Замість того, щоб мова була зброєю єдності, її намагаються поставити під сумнів.
Це, по суті, внутрішній фронт. Виявляється, для нас немає значення те, що по факту є ключовим тезисом для ката — язик, церква. Це є першим пунктом чергового поневолення.
В Україні мова — не просто засіб спілкування, а лінія фронту, на якій вирішується, чи збережемо ми себе як народ. І поки хтось вважає нормою її приниження або відчуження, доти ми будемо втрачати не лише слова, а й частину душі. Бо фантасмагорія — це не мистецтво, а попередження: якщо не захистимо своє слово, завтра воно може стати останнім, що залишиться від нас.
В країні, в якій знову тебе знищують за самоідентифікацію українцем і бажанням бути таким у всьому, тебе «вбиватимуть» свої ж.
В країні, де толерантність до язика знищувалася з кожним вбитим, зґвалтованим, закатованим, кожною ракетою, шахедом, кожною думкою на вдих «хто сьогодні?» та видихом «не моя черга»…
За прямо сказане — «я не хочу чути язик» — тебе заігнорують свої ж.
В країні, де мова закута в кайданки обмежень, де вона приймається своїми ж лише у вигляді осучасненої, модернізованої, максимально штучно наближеної до язика двоголового стімфалійського птаха. В країні, де суржик вважається нормою, а наріччя з його діалектами та говірками, що по факту є тим тлом, з якого народилася сама загальна мова, — ганьбою й приводом для знущання.
І це в ХХІ ст.
Саме в тому й трагізм: ми бачимо це «тут і тепер», під час війни, коли мала б працювати елементарна логіка виживання нації. росія нищить нас фізично, а всередині країни досі звучать голоси, що наче намагаються «пробачити» чи «захистити» російське — навіть у мові.
Це не просто дивина — це абсурд, який ранить глибше за кулю. Бо мова — не прикраса, а нерв держави.
І якщо під час прямого знищення України комусь здається, що українська «перебирає на себе забагато», то це і є той самий фантасмагоричний сюрреалізм, коли дійсність перекручена настільки, що схожа на кошмарний сон.
Замість того, щоб мова була зброєю єдності, її намагаються поставити під сумнів.
Це, по суті, внутрішній фронт. Виявляється, для нас немає значення те, що по факту є ключовим тезисом для ката — язик, церква. Це є першим пунктом чергового поневолення.
В Україні мова — не просто засіб спілкування, а лінія фронту, на якій вирішується, чи збережемо ми себе як народ. І поки хтось вважає нормою її приниження або відчуження, доти ми будемо втрачати не лише слова, а й частину душі. Бо фантасмагорія — це не мистецтво, а попередження: якщо не захистимо своє слово, завтра воно може стати останнім, що залишиться від нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
