Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про дарунки мав би вчасно
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як київський князь з «берладниками» воював в 1159 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як київський князь з «берладниками» воював в 1159 році
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
Поривається все встати та кудись пройтися.
А діди його спиняють: - Та угомонися!
Колись ходив у дружині княжій у походи.
Та постарів, тепер тільки по Подолу й ходить.
Хоча в молодості бачив він багато чого,
Отож діди й чіпляються постійно до нього:
- Розкажи нам щось, Микито. Ти ж ходив із князем.
Певно, що всю Русь велику за свій вік облазив?
От він й згадує потроху про свої походи,
Які в житті довелося пережить пригоди.
Нині також причепились. – Що ж вам розказати? –
Задумавсь на мить Микита, щось хотів згадати,
Мабуть з того, що ще досі дідам не повідав.
А потім почав казати із серйозним видом:
- Як Ростислав з Ізяславом вчергове зчепились
Та ділити руську землю знову заходились,
Ізяслав рішив нанести удар тому в спину.
До Берладника Івана відправив людину
Із проханням – «берладників» якось натравити,
Щоби київську торгівлю трохи прищемити.
Ті «берладники» мостились десь аж під Дунаєм,
Володіли необжитим та багатим краєм.
Рибалили, полювали, розбоєм займались,
Коли якусь гарну здобич мати сподівались.
Тож підбити на розбої їх не важко було.
Зібралася їх ватага, як таке почула.
У лодії свої сіли, яких вдосталь мали
Та чи то Дністром, чи Прутом до моря помчали.
Далі морем до лиману, що Дніпро впадає.
А ми з греками торгівлю саме Дніпром маєм.
Задля того у Олешші торг побудували.
Туди купці і з півночі, й з півдня прибували.
Там можна було продати товар і купити.
Княжі вої те Олешшя мали сторожити.
От «берладники» й рішили отам поживитись,
Несподівано в Олешшя оте нагодитись.
Хто ж на таке сподівався? Місто мирно спало,
Як «берладники» зненацька на нього напали.
Стали місто грабувати, з воями схопились,
Які місто боронили. Ті, хоч вправно бились,
Але було їх замало. Полягли у битві.
Лише кільком удалося у степ відступити.
А «берладники» взялися товар вигрібати,
Бо ж купців якраз зібралось у місті багато.
Купців всіх пограбували, людей пов’язали,
Бо ж і на торгівлі людом також заробляли.
Хоч усе розграбували, але не спішили
Полишати і торгівлю всю перепинили.
Пливуть купці із півночі на лодіях в греки.
На Дніпрі одні пороги подолать нелегко.
А тут ті розбійні люди їх перестрівають
І добре, коли товар лиш у них відбирають.
Скоро вістка про тих татів Києва дісталась.
Купці дуже розлютились, як таке дізнались.
Пішли жалітись до князя свого Ростислава.
Той послухав, обіцяє вирішити справу.
Викликав бігом Якуна на Гору до себе,
Сказав: - Хутко із Олешшям вирішити треба!
Не діло, що шлях у греки таті перекрили.
Візьми собі моїх гридів та берись за діло.
Бери Юрія з собою, він ті краї знає.
І рушайте. На новини я гарні чекаю.
Тож веліли воєводи нам – гридям збиратись.
Розсілись ми на насади й почали спускатись
Униз Дніпром. Дісталися скоро до порогів.
Понад берегом човнами вибита дорога.
Бо ж нікому не охота тут судно розбити,
Отож берегом доводиться його волочити.
Обійшли ми ті пороги, крізь плавні проплили.
А там втікачів з Олешшя, нарешті зустріли.
Вої, що живі зостались у бійні кривавій,
Розказали, як в Олешші складаються справи.
Щось «берладники», напевно, про нас уже знали,
Бо лодії у дорогу швидко готували.
Тож не стали ми чекати, налягли на весла,
І вода нас до Олешшя швиденько понесла.
Біля берега в Олешші лодій було мало.
Більшість татей уже, видно, звідси повтікала.
Найбільш жадібні зостались – не все іще взяли.
Тож ми берега пристали і на них напали.
Вони стали розбігатись, а ми їх ловили.
За годину усіх татей уже й перебили.
Полонених позвільняли, від них і дізнались,
Що «берладники» з товаром на Дунай подались.
Що ж, Олешшя ми звільнили, шлях купцям відкрили.
Деякі назад вертати уже говорили.
Нестерович їх підтримав та Якун уперся:
- Не для того я у далеч отаку приперся,
Щоб тих татів відпустити і не покарати.
Треба в лодії сідати і тих доганяти.
Сперечалися не довго, затим порішили:
Нестеровича і трохи воїв залишили,
Щоб Олешшя сторожили, на насади сіли
І з Якуном вниз рікою далі полетіли.
Не так часу і багато поки проминуло,
Як «берладники» ті кляті з Олешшя гайнули.
Свої лодії товаром й полоном напхали,
Що ті лодії бортами аж воду черпали.
Тож і рухались повільно. А ми ішли легко.
Уже лиман проминули, Дунай недалеко.
Ми на весла налягаєм, вже на видноколі
Бачимо, як флот тих татів рухається кволо.
Нас помітили, у гирло стали повертати,
Намагалися у плавнях лодії сховати.
Та ми йшли за ними слідом, того не давали.
Врешті, коли міста Дциня таки наздогнали.
Їм там нікуди діватись і не заховатись.
Тоді узялись до бою вони розвертатись.
Та лодії в них повільні, товаром забиті.
Ми насадами устигли на них налетіти.
Й почалась різня кривава. Вони боронились,
Але, видно, утікали та дуже втомились.
Жадібність їх погубила – стільки б не хапали,
Тоді ми би їх, напевно і не наздогнали.
А тепер їм довелося за те заплатити.
І ми ж, звісно, не збирались нікого жаліти.
Ті з «берладників», що встигли берега пристати,
По кущах та очеретах кинулись тікати.
А всіх інших перебили і полон звільнили.
На лодіях, що зостались, на весла всадили.
Усі лодії забрали, що не потонули
І тоді уже всі разом назад повернули.
До Олешшя, потім в Київ воєвода правив.
Отак гарно закінчилась та наша виправа.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
Поривається все встати та кудись пройтися.
А діди його спиняють: - Та угомонися!
Колись ходив у дружині княжій у походи.
Та постарів, тепер тільки по Подолу й ходить.
Хоча в молодості бачив він багато чого,
Отож діди й чіпляються постійно до нього:
- Розкажи нам щось, Микито. Ти ж ходив із князем.
Певно, що всю Русь велику за свій вік облазив?
От він й згадує потроху про свої походи,
Які в житті довелося пережить пригоди.
Нині також причепились. – Що ж вам розказати? –
Задумавсь на мить Микита, щось хотів згадати,
Мабуть з того, що ще досі дідам не повідав.
А потім почав казати із серйозним видом:
- Як Ростислав з Ізяславом вчергове зчепились
Та ділити руську землю знову заходились,
Ізяслав рішив нанести удар тому в спину.
До Берладника Івана відправив людину
Із проханням – «берладників» якось натравити,
Щоби київську торгівлю трохи прищемити.
Ті «берладники» мостились десь аж під Дунаєм,
Володіли необжитим та багатим краєм.
Рибалили, полювали, розбоєм займались,
Коли якусь гарну здобич мати сподівались.
Тож підбити на розбої їх не важко було.
Зібралася їх ватага, як таке почула.
У лодії свої сіли, яких вдосталь мали
Та чи то Дністром, чи Прутом до моря помчали.
Далі морем до лиману, що Дніпро впадає.
А ми з греками торгівлю саме Дніпром маєм.
Задля того у Олешші торг побудували.
Туди купці і з півночі, й з півдня прибували.
Там можна було продати товар і купити.
Княжі вої те Олешшя мали сторожити.
От «берладники» й рішили отам поживитись,
Несподівано в Олешшя оте нагодитись.
Хто ж на таке сподівався? Місто мирно спало,
Як «берладники» зненацька на нього напали.
Стали місто грабувати, з воями схопились,
Які місто боронили. Ті, хоч вправно бились,
Але було їх замало. Полягли у битві.
Лише кільком удалося у степ відступити.
А «берладники» взялися товар вигрібати,
Бо ж купців якраз зібралось у місті багато.
Купців всіх пограбували, людей пов’язали,
Бо ж і на торгівлі людом також заробляли.
Хоч усе розграбували, але не спішили
Полишати і торгівлю всю перепинили.
Пливуть купці із півночі на лодіях в греки.
На Дніпрі одні пороги подолать нелегко.
А тут ті розбійні люди їх перестрівають
І добре, коли товар лиш у них відбирають.
Скоро вістка про тих татів Києва дісталась.
Купці дуже розлютились, як таке дізнались.
Пішли жалітись до князя свого Ростислава.
Той послухав, обіцяє вирішити справу.
Викликав бігом Якуна на Гору до себе,
Сказав: - Хутко із Олешшям вирішити треба!
Не діло, що шлях у греки таті перекрили.
Візьми собі моїх гридів та берись за діло.
Бери Юрія з собою, він ті краї знає.
І рушайте. На новини я гарні чекаю.
Тож веліли воєводи нам – гридям збиратись.
Розсілись ми на насади й почали спускатись
Униз Дніпром. Дісталися скоро до порогів.
Понад берегом човнами вибита дорога.
Бо ж нікому не охота тут судно розбити,
Отож берегом доводиться його волочити.
Обійшли ми ті пороги, крізь плавні проплили.
А там втікачів з Олешшя, нарешті зустріли.
Вої, що живі зостались у бійні кривавій,
Розказали, як в Олешші складаються справи.
Щось «берладники», напевно, про нас уже знали,
Бо лодії у дорогу швидко готували.
Тож не стали ми чекати, налягли на весла,
І вода нас до Олешшя швиденько понесла.
Біля берега в Олешші лодій було мало.
Більшість татей уже, видно, звідси повтікала.
Найбільш жадібні зостались – не все іще взяли.
Тож ми берега пристали і на них напали.
Вони стали розбігатись, а ми їх ловили.
За годину усіх татей уже й перебили.
Полонених позвільняли, від них і дізнались,
Що «берладники» з товаром на Дунай подались.
Що ж, Олешшя ми звільнили, шлях купцям відкрили.
Деякі назад вертати уже говорили.
Нестерович їх підтримав та Якун уперся:
- Не для того я у далеч отаку приперся,
Щоб тих татів відпустити і не покарати.
Треба в лодії сідати і тих доганяти.
Сперечалися не довго, затим порішили:
Нестеровича і трохи воїв залишили,
Щоб Олешшя сторожили, на насади сіли
І з Якуном вниз рікою далі полетіли.
Не так часу і багато поки проминуло,
Як «берладники» ті кляті з Олешшя гайнули.
Свої лодії товаром й полоном напхали,
Що ті лодії бортами аж воду черпали.
Тож і рухались повільно. А ми ішли легко.
Уже лиман проминули, Дунай недалеко.
Ми на весла налягаєм, вже на видноколі
Бачимо, як флот тих татів рухається кволо.
Нас помітили, у гирло стали повертати,
Намагалися у плавнях лодії сховати.
Та ми йшли за ними слідом, того не давали.
Врешті, коли міста Дциня таки наздогнали.
Їм там нікуди діватись і не заховатись.
Тоді узялись до бою вони розвертатись.
Та лодії в них повільні, товаром забиті.
Ми насадами устигли на них налетіти.
Й почалась різня кривава. Вони боронились,
Але, видно, утікали та дуже втомились.
Жадібність їх погубила – стільки б не хапали,
Тоді ми би їх, напевно і не наздогнали.
А тепер їм довелося за те заплатити.
І ми ж, звісно, не збирались нікого жаліти.
Ті з «берладників», що встигли берега пристати,
По кущах та очеретах кинулись тікати.
А всіх інших перебили і полон звільнили.
На лодіях, що зостались, на весла всадили.
Усі лодії забрали, що не потонули
І тоді уже всі разом назад повернули.
До Олешшя, потім в Київ воєвода правив.
Отак гарно закінчилась та наша виправа.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
