Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
2025.11.10
23:45
Осінній день, осінній день,
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
2025.11.10
22:37
Щоб троянди рук твоїх не зранили,
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
2025.11.10
22:14
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Із Угорщини рішили нас трохи повчити,
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
