Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже п
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже п
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Із Угорщини рішили нас трохи повчити,
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
