Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Із Угорщини рішили нас трохи повчити,
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
Як ми маєм з москалями, врешті поступити.
- Ми, угорці свого часу, щоб війна скінчилась,
Землями, що були наші завжди, поступились.
Дві третини територій сусідам віддали,
Аби лише незалежні і вільні ми стали.
Чому б так не поступити тепер й Україні?
Ви Росії все, що хоче віддати повинні.
Вона й лишить вас в спокої, як нас полишили
І ми собі тихо й мирно в державі зажили…
Так і хочеться сказати на москальській мові
Куди йти їм. З москалями однієї ж крові.
І такі ж самі брехливі. Спитати б хотілось:
А коли їхня держава оця утворилась?
Вони ж з Австрією були у одній державі,
Тож яке на чужі землі вони мали право?
Ми ж так само претензії може б заявили
Москальщині – на тих землях українці жили:
Білгородщину і Курщину, Брянщину віддайте.
І Кубань – теж українські землі не чіпайте.
Мармаронщину в румунів, Холмщину в поляків,
І Підляшшя, і Лемківщину за ціну за всяку
Вимагати. Але цього не будем робити.
З сусідами треба мирно навчитися жити.
Але дещо я про інше. Як воно так стало,
Що Угорщина нарешті незалежна стала.
У Австрійській імперії угри проживали
Та за свою незалежність довго воювали.
Чубилися з австрійцями, довго не мирились
І таки рівного права із ними добились.
Тепер Австро-Угорською імперія стала
Угри так, як австрійці, у ній владу мали.
Тож, коли шукати винних – хто криваву драму –
Першу світову затіяв? Разом з москалями
Першими війну почали угри, бо ж ділили
Із австрійцями всю владу – тим і завинили.
Раз самі війну почали і її програли,
За те, звісно переможці їх і покарали.
Дали уграм незалежність, але відібрали
В них ті землі, що угорці своїми вважали.
Так, але, окрім угорців там і другі жили.
В Тріаноні на їх користь усе і рішили.
А нічого було уграм війну затівати,
Тоді б їм не довелося ті землі втрачати.
Ми ж війни не починали, то на нас напали,
То чого б ми свої землі віддавати мали?
Та ще й кому – москалякам, що забрали наші
Давні українські землі до своєї Раші.
А тепер знов руки тягнуть нові захопити.
Чому ми таке нахабство мусимо терпіти?
А тут ще брати по крові москальські рішили
Нам поради роздавати. Ми ж їм відповіли,
Нехай угри ті поради засунуть глибоко
В одне місце та припинять гавкати під боком.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
