– Коханий, я вже готова до космічної мандрівки. Хочу злетіти до самих небес, – тихо прошепотіла Ліна майже на вухо Олексі, ніби це хтось міг почути. В будинку вони були тільки удвох. – Давай зробимо це разом з тобою, – уточнила вона, мило посміхнувшись.
– Не стримуй своїх почуттів, люба, – пристрасно поцілувавши Ліну, відповів чуттєво Олекса. – Я приєднаюсь до тебе під час наступного польоту. Часу в нас ще достатньо.
Вона закрила очі і, відпустивши свідомість, поринула в улюблений світ своїх ілюзій, які тепер нарешті органічно поєднувалися з приємністю фізичних відчуттів. Яскравість і багатовимірність цього польоту не могла зрівнятися ні з чим, що вона відчувала до цього.
– Я навіть не пам’ятаю, коли я так забувалася раніше, – мимоволі промайнула у неї думка. – Це просто райська насолода.
– Та чи й було тобі раніше так добре взагалі, – несподівано до її свідомості долинув голос власного Его.
Його поява була такою несподіваною і такою своєчасною, що Ліну аж кинуло в холодний піт. А чи контролювала вона себе? – пронизала її думка. – Під час польоту до зірок вона ж могла називати капітана космольоту Жорою чи ім’ям будь-кого із попередніх партнерів її непоодиноких експедицій… Прийшовши трохи до тями і, не припиняючи процесу польоту та балансуючи уже на меншій висоті, вона вирішила потихеньку прояснити ситуацію.
– Ти неперевершений, коханий, – знову Ліна лукаво прошепотіла на саме вухо Олекси. – Я тут нічого такого собі не дозволяла? – крадькома поцікавилась вона.
– Якого такого? – здивувався чоловік.
– Ну, чогось зайвого, – уже прощебетала жінка і полум’яним поцілунком знову потягла капітана зорельота за собою в круте піке.
– Все було чудово! А ти як? – в свою чергу поцікавився Олекса невдовзі.
– Я просто в захваті від тебе! – вона досить вправно звільнилась від його обіймів і енергійним рухом уклала капітана зорельота горілиць на подушку, опинившись зверху. – А тепер розслабся і не сіпайся, – якось несподівано просто і зрозуміло промовила вона, що тому не залишилось нічого іншого, як підкоритися наказу, здавалось би на перший погляд, простого члена екіпажу.
Хоча подальший політ продовжувався уже і не в режимі вищого пілотажу, але через кілька хвилин шугання просторами далекого і близького космосу капітан зрозумів, якщо так триватиме і далі, то йому теж доведеться злітати самостійно… Оскільки морально він ще не був готовий до такого формату завершення польоту, то енергійним порухом дужих рук підняв астронавтку до рівня своїх очей.
– Я уже не міг стримуватися, – дещо збентежено зізнався він.
– А навіщо… – з милою посмішкою швидше відповіла ніж запитала Ліна. – Я хочу спробувати твоє кохання на смак, – невимушено продовжувала вона.
– Вибач, люба, але до такого розвитку подій я ще не готовий, – дещо розгублено відповів Олекса, таким чином відтермінувуючи одноосібний зліт та ще й у не зовсім звичний для себе спосіб.
Але то було не надовго, бо космічні почуття обох скоро знову взяли верх над певними незвичностями адаптації новоствореної зоряної команди і невдовзі їх міжгалактичний корабель уже всім складом полинув до Альфи Центавра, яка ближче за інші сузір’я палала над головою і вабила у солодкі простори такого омріяного космосу.
Коли знетомлена зльотами-посадками Ліна під ранок все-таки заснула, поклавши свою біляву голівку прямо на плече Олекси, він ще довго не міг склепити очі. Спочатку розмірковував над тим, що між ними сталося: що, незважаючи на такий тривалий період усамітнення, він нічого не забув і залишився повноцінним мужчиною; що близькість з представницею протилежної статі знову стала приносити йому насолоду. В той же час йому не давала спокою інша думка. Те фізіологічне задоволення, яке дарувала йому Ліна як жінка, все-таки не могло зрівнятися з насолодою, яку він отримував від спілкування з нею як із людиною, схожою з ним за своєю ментальністю… Таке у його житті сталося вперше. Що це, уже вік чи щось інше – ще довго сушив голову Олекса. Зрештою, так і не змігши прийти до якогось певного висновку, він заснув майже на світанку.

16.05.2021