Ми дружим давно, чи лиш просто знайомі
Ти можеш любить мене, чи зневажати,
Ти можеш робити все, що бажаєш.
Я прошу лише мене не ображати.


Не ображай мене, бо я наче сонячне небо –
Я раде усім і мені всі радіють,
Якщо хтось погане, щось скаже про мене
Мене назавжди темні хмари закриють.


Не ображай, бо я теплий вітер весняний –
Я добрий, я ніжний цілую повіки,
Якщо поважать хтось мене перестане
То я прохолону назавжди, навіки.


Не ображай, бо я наче місяць вечірній.
Закохані мріють про зірку єдину.
Якщо я піддамся ганьбі недовірній
Я просто погасну і небо покину.


Не ображай мене, бо я наче квітка у полі.
Щороку я квітну і сонцю радію,
Та якщо зірвати й тримати в неволі
Я просто засохну – від горя зомлію.


Не ображай, бо я пташка, що в небі літає.
Я маю усе, в мене друзі веселі,
Але якщо хтось зла мені побажає
Я безсила впаду й розіб’юся об скелі.


Не ображай, бо я річка, що в море впадає.
Дарую я всім прохолоду жадану,
Але якщо хтось в мене брудом кидає
Вода забрудниться й болотом я стану.



Не ображай мене прошу, бо я немовля,
Бо хочу я пить молоко материне.
Не ображай мене – я плодородна земля
Врожай від образ в’яне тільки і гине.


Не ображай мене квітку, не ображай мене небо,
Не ображай мене ким би я зараз не був,
Не ображай я не бачу в цьому потреби.
Навіщо? Я це до сих пір не збагнув.


Не ображай мене, бо попереду ціле життя,
Не ображай, бо станеш схожа на свічку.
І воском тектиме сльоза каяття,
Якщо ти образиш мене – пташку, річку...


Навіщо слова злі? Без них обійдемось.
Навіщо когось ображати? Не треба.
Давай все забудемо і посміхнемось,
Повір я постояти зможу за себе!