Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.09
03:55
Летовиська душа - наскрізний протяг,
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
II. Балада про Золото
Ранній вечір запалив золото,
моя кохана, у твоєму склі.
А я знемагаю від смертного холоду,
холоду без тебе – на всій землі.
Посідали будинки на березі вулиці,
звісили ноги, похилили голови,
один до одного від холоду туляться,
дивляться в калюжі на небесне олово.
Котиться крізь вакуум колобок планети.
Розгоряються Блокові ліхтарі.
Павуки-поети плетуть тенета.
Зупиняється серце.
Стає Гольфстрім.
Що тобі ввижається, не моя кохана,
коли оте золото, як мед, тече.
Якими словами виліковуєш рани,
і якими винами запиваєш щем?
Я рекомендую вина з Порто.
Тобто портвейни:)
А можна й – з Криму.
Хай вони течуть через всю аорту
і виповнюють вени, з словами в риму!
А ж я навчився ні за чим не жаліти,
Тобто радіти – коли один!
Дивитись назад,
вздовж власного сліду,
і хотіти ще раз по нім пройти!
Цим слідом приходили торговці хмарами,
приводили замурзаних шахтарів,
і хтиво топтались під вікнами парами –
запитатися: як там – без них – вгорі?
А вгорі безрадісно...
Космонавти
безпричасно дивляться з-під руки,
як пливуть олігархи ріками нафти
і бредуть з балонами газовики…
А вночі приходили по податки:
сварились за золото, побили скло.
А в тебе того золота – як в солдатки,
самої нещасливої
на село.
Ех!..
Отакі-то уроки, давно кохана...
Задавали кохатися вчителі.
За домашнє завдання обом – догана,
А причетним – з батьками!
За сонце в склі.
Батько намотає паска на руку
і зітхне: „Червонію за тебе, синку...
Віддати б тебе янголам на поруки,
може і навчили б вибирати жінку...”
Літаки одиноким махають крилами,
плющать космонавти об скло носи,
розстилають килими, пишуть вилами:
відчиняйте янголи – Азм єси!
А янголам що – прилетять , щасливі,
перепишуть закоханих до товстих книг,
і дадуть всім нещасним по кислій сливі,
щоби ті не просились одні до них.
Та залишать на згадку одну пір’їну –
лоскотати спогади про совок,
де впадеш на спину у сніг-перину
і у небо дивишся, як в ставок.
А в ставкові – Господи! – тоне небо!
І пухнасте латаття пливе на схід,
де зі сходу спогади не про тебе
не сюди шикуються
не в похід.
Літаки одиноким...Одиноким – хмари!
А зненацька закоханим – небо й сни!
А за що – не питайте мене – задаром!
Щоб не сталось на небі з-за них війни.
Бо коли війна – тоді не до золота.
Хто б його, вечірнє, на всіх ділив
й розсилав у відділи смертного холоду,
а із них – в підвідділи кислих слив.
Бездоганно у Господа в канцелярії:
розливається золото, гусне мед.
В ночі – брови чорнії, очі карії.
Розлітаються янголи в пед та в мед.
З того боку місяця чути гамір.
Розпочала торговище біржа снів.
Ніч затисла місто поміж ногами
і стоїть-хитається у вікні.
Задивися на небо, колись кохана,
чи достатньо на ньому дрібних зірок –
рахувати безпомічно,
щоб на ранок
опинитися далі від них на крок.
Чи тремтиться тобі від мого холоду,
а від меду-золота чи терпне смак,
і чи досить в очах чоловічого голоду,
окрім зіреняток – дрібних, як мак.
А я б з того золота десять перснів
на десять пальців собі відлив,
щоб пальці світилися, як безсмертні,
і не торкалися більше слив.
Й ховав би руки від всіх за спину,
під власного серця шалений стук,
й вправляв би коштовні жіночі кпини
у голови перснів – по кілька штук.
Котилися днини, минали б ночі,
Абстрактне Добро незлюбило б Зло
за щерблений місяць, що також хоче,
(за те що світив) в домовину-скло.
І тільки б над містом підбили зірку,
і хвиля від вибуху смертю йшла,
то я б не тікав, а знімав би мірку –
на око – для тебе –
із твого
скла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
II. Балада про Золото
Ранній вечір запалив золото, моя кохана, у твоєму склі.
А я знемагаю від смертного холоду,
холоду без тебе – на всій землі.
Посідали будинки на березі вулиці,
звісили ноги, похилили голови,
один до одного від холоду туляться,
дивляться в калюжі на небесне олово.
Котиться крізь вакуум колобок планети.
Розгоряються Блокові ліхтарі.
Павуки-поети плетуть тенета.
Зупиняється серце.
Стає Гольфстрім.
Що тобі ввижається, не моя кохана,
коли оте золото, як мед, тече.
Якими словами виліковуєш рани,
і якими винами запиваєш щем?
Я рекомендую вина з Порто.
Тобто портвейни:)
А можна й – з Криму.
Хай вони течуть через всю аорту
і виповнюють вени, з словами в риму!
А ж я навчився ні за чим не жаліти,
Тобто радіти – коли один!
Дивитись назад,
вздовж власного сліду,
і хотіти ще раз по нім пройти!
Цим слідом приходили торговці хмарами,
приводили замурзаних шахтарів,
і хтиво топтались під вікнами парами –
запитатися: як там – без них – вгорі?
А вгорі безрадісно...
Космонавти
безпричасно дивляться з-під руки,
як пливуть олігархи ріками нафти
і бредуть з балонами газовики…
А вночі приходили по податки:
сварились за золото, побили скло.
А в тебе того золота – як в солдатки,
самої нещасливої
на село.
Ех!..
Отакі-то уроки, давно кохана...
Задавали кохатися вчителі.
За домашнє завдання обом – догана,
А причетним – з батьками!
За сонце в склі.
Батько намотає паска на руку
і зітхне: „Червонію за тебе, синку...
Віддати б тебе янголам на поруки,
може і навчили б вибирати жінку...”
Літаки одиноким махають крилами,
плющать космонавти об скло носи,
розстилають килими, пишуть вилами:
відчиняйте янголи – Азм єси!
А янголам що – прилетять , щасливі,
перепишуть закоханих до товстих книг,
і дадуть всім нещасним по кислій сливі,
щоби ті не просились одні до них.
Та залишать на згадку одну пір’їну –
лоскотати спогади про совок,
де впадеш на спину у сніг-перину
і у небо дивишся, як в ставок.
А в ставкові – Господи! – тоне небо!
І пухнасте латаття пливе на схід,
де зі сходу спогади не про тебе
не сюди шикуються
не в похід.
Літаки одиноким...Одиноким – хмари!
А зненацька закоханим – небо й сни!
А за що – не питайте мене – задаром!
Щоб не сталось на небі з-за них війни.
Бо коли війна – тоді не до золота.
Хто б його, вечірнє, на всіх ділив
й розсилав у відділи смертного холоду,
а із них – в підвідділи кислих слив.
Бездоганно у Господа в канцелярії:
розливається золото, гусне мед.
В ночі – брови чорнії, очі карії.
Розлітаються янголи в пед та в мед.
З того боку місяця чути гамір.
Розпочала торговище біржа снів.
Ніч затисла місто поміж ногами
і стоїть-хитається у вікні.
Задивися на небо, колись кохана,
чи достатньо на ньому дрібних зірок –
рахувати безпомічно,
щоб на ранок
опинитися далі від них на крок.
Чи тремтиться тобі від мого холоду,
а від меду-золота чи терпне смак,
і чи досить в очах чоловічого голоду,
окрім зіреняток – дрібних, як мак.
А я б з того золота десять перснів
на десять пальців собі відлив,
щоб пальці світилися, як безсмертні,
і не торкалися більше слив.
Й ховав би руки від всіх за спину,
під власного серця шалений стук,
й вправляв би коштовні жіночі кпини
у голови перснів – по кілька штук.
Котилися днини, минали б ночі,
Абстрактне Добро незлюбило б Зло
за щерблений місяць, що також хоче,
(за те що світив) в домовину-скло.
І тільки б над містом підбили зірку,
і хвиля від вибуху смертю йшла,
то я б не тікав, а знімав би мірку –
на око – для тебе –
із твого
скла.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
