Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
II. Балада про Золото
Ранній вечір запалив золото,
моя кохана, у твоєму склі.
А я знемагаю від смертного холоду,
холоду без тебе – на всій землі.
Посідали будинки на березі вулиці,
звісили ноги, похилили голови,
один до одного від холоду туляться,
дивляться в калюжі на небесне олово.
Котиться крізь вакуум колобок планети.
Розгоряються Блокові ліхтарі.
Павуки-поети плетуть тенета.
Зупиняється серце.
Стає Гольфстрім.
Що тобі ввижається, не моя кохана,
коли оте золото, як мед, тече.
Якими словами виліковуєш рани,
і якими винами запиваєш щем?
Я рекомендую вина з Порто.
Тобто портвейни:)
А можна й – з Криму.
Хай вони течуть через всю аорту
і виповнюють вени, з словами в риму!
А ж я навчився ні за чим не жаліти,
Тобто радіти – коли один!
Дивитись назад,
вздовж власного сліду,
і хотіти ще раз по нім пройти!
Цим слідом приходили торговці хмарами,
приводили замурзаних шахтарів,
і хтиво топтались під вікнами парами –
запитатися: як там – без них – вгорі?
А вгорі безрадісно...
Космонавти
безпричасно дивляться з-під руки,
як пливуть олігархи ріками нафти
і бредуть з балонами газовики…
А вночі приходили по податки:
сварились за золото, побили скло.
А в тебе того золота – як в солдатки,
самої нещасливої
на село.
Ех!..
Отакі-то уроки, давно кохана...
Задавали кохатися вчителі.
За домашнє завдання обом – догана,
А причетним – з батьками!
За сонце в склі.
Батько намотає паска на руку
і зітхне: „Червонію за тебе, синку...
Віддати б тебе янголам на поруки,
може і навчили б вибирати жінку...”
Літаки одиноким махають крилами,
плющать космонавти об скло носи,
розстилають килими, пишуть вилами:
відчиняйте янголи – Азм єси!
А янголам що – прилетять , щасливі,
перепишуть закоханих до товстих книг,
і дадуть всім нещасним по кислій сливі,
щоби ті не просились одні до них.
Та залишать на згадку одну пір’їну –
лоскотати спогади про совок,
де впадеш на спину у сніг-перину
і у небо дивишся, як в ставок.
А в ставкові – Господи! – тоне небо!
І пухнасте латаття пливе на схід,
де зі сходу спогади не про тебе
не сюди шикуються
не в похід.
Літаки одиноким...Одиноким – хмари!
А зненацька закоханим – небо й сни!
А за що – не питайте мене – задаром!
Щоб не сталось на небі з-за них війни.
Бо коли війна – тоді не до золота.
Хто б його, вечірнє, на всіх ділив
й розсилав у відділи смертного холоду,
а із них – в підвідділи кислих слив.
Бездоганно у Господа в канцелярії:
розливається золото, гусне мед.
В ночі – брови чорнії, очі карії.
Розлітаються янголи в пед та в мед.
З того боку місяця чути гамір.
Розпочала торговище біржа снів.
Ніч затисла місто поміж ногами
і стоїть-хитається у вікні.
Задивися на небо, колись кохана,
чи достатньо на ньому дрібних зірок –
рахувати безпомічно,
щоб на ранок
опинитися далі від них на крок.
Чи тремтиться тобі від мого холоду,
а від меду-золота чи терпне смак,
і чи досить в очах чоловічого голоду,
окрім зіреняток – дрібних, як мак.
А я б з того золота десять перснів
на десять пальців собі відлив,
щоб пальці світилися, як безсмертні,
і не торкалися більше слив.
Й ховав би руки від всіх за спину,
під власного серця шалений стук,
й вправляв би коштовні жіночі кпини
у голови перснів – по кілька штук.
Котилися днини, минали б ночі,
Абстрактне Добро незлюбило б Зло
за щерблений місяць, що також хоче,
(за те що світив) в домовину-скло.
І тільки б над містом підбили зірку,
і хвиля від вибуху смертю йшла,
то я б не тікав, а знімав би мірку –
на око – для тебе –
із твого
скла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
II. Балада про Золото
Ранній вечір запалив золото, моя кохана, у твоєму склі.
А я знемагаю від смертного холоду,
холоду без тебе – на всій землі.
Посідали будинки на березі вулиці,
звісили ноги, похилили голови,
один до одного від холоду туляться,
дивляться в калюжі на небесне олово.
Котиться крізь вакуум колобок планети.
Розгоряються Блокові ліхтарі.
Павуки-поети плетуть тенета.
Зупиняється серце.
Стає Гольфстрім.
Що тобі ввижається, не моя кохана,
коли оте золото, як мед, тече.
Якими словами виліковуєш рани,
і якими винами запиваєш щем?
Я рекомендую вина з Порто.
Тобто портвейни:)
А можна й – з Криму.
Хай вони течуть через всю аорту
і виповнюють вени, з словами в риму!
А ж я навчився ні за чим не жаліти,
Тобто радіти – коли один!
Дивитись назад,
вздовж власного сліду,
і хотіти ще раз по нім пройти!
Цим слідом приходили торговці хмарами,
приводили замурзаних шахтарів,
і хтиво топтались під вікнами парами –
запитатися: як там – без них – вгорі?
А вгорі безрадісно...
Космонавти
безпричасно дивляться з-під руки,
як пливуть олігархи ріками нафти
і бредуть з балонами газовики…
А вночі приходили по податки:
сварились за золото, побили скло.
А в тебе того золота – як в солдатки,
самої нещасливої
на село.
Ех!..
Отакі-то уроки, давно кохана...
Задавали кохатися вчителі.
За домашнє завдання обом – догана,
А причетним – з батьками!
За сонце в склі.
Батько намотає паска на руку
і зітхне: „Червонію за тебе, синку...
Віддати б тебе янголам на поруки,
може і навчили б вибирати жінку...”
Літаки одиноким махають крилами,
плющать космонавти об скло носи,
розстилають килими, пишуть вилами:
відчиняйте янголи – Азм єси!
А янголам що – прилетять , щасливі,
перепишуть закоханих до товстих книг,
і дадуть всім нещасним по кислій сливі,
щоби ті не просились одні до них.
Та залишать на згадку одну пір’їну –
лоскотати спогади про совок,
де впадеш на спину у сніг-перину
і у небо дивишся, як в ставок.
А в ставкові – Господи! – тоне небо!
І пухнасте латаття пливе на схід,
де зі сходу спогади не про тебе
не сюди шикуються
не в похід.
Літаки одиноким...Одиноким – хмари!
А зненацька закоханим – небо й сни!
А за що – не питайте мене – задаром!
Щоб не сталось на небі з-за них війни.
Бо коли війна – тоді не до золота.
Хто б його, вечірнє, на всіх ділив
й розсилав у відділи смертного холоду,
а із них – в підвідділи кислих слив.
Бездоганно у Господа в канцелярії:
розливається золото, гусне мед.
В ночі – брови чорнії, очі карії.
Розлітаються янголи в пед та в мед.
З того боку місяця чути гамір.
Розпочала торговище біржа снів.
Ніч затисла місто поміж ногами
і стоїть-хитається у вікні.
Задивися на небо, колись кохана,
чи достатньо на ньому дрібних зірок –
рахувати безпомічно,
щоб на ранок
опинитися далі від них на крок.
Чи тремтиться тобі від мого холоду,
а від меду-золота чи терпне смак,
і чи досить в очах чоловічого голоду,
окрім зіреняток – дрібних, як мак.
А я б з того золота десять перснів
на десять пальців собі відлив,
щоб пальці світилися, як безсмертні,
і не торкалися більше слив.
Й ховав би руки від всіх за спину,
під власного серця шалений стук,
й вправляв би коштовні жіночі кпини
у голови перснів – по кілька штук.
Котилися днини, минали б ночі,
Абстрактне Добро незлюбило б Зло
за щерблений місяць, що також хоче,
(за те що світив) в домовину-скло.
І тільки б над містом підбили зірку,
і хвиля від вибуху смертю йшла,
то я б не тікав, а знімав би мірку –
на око – для тебе –
із твого
скла.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
