Не спалах полум’я й згасання,
Не наступ і відхід морської хвилі,
Не вітер лагідний або сухий, посушливого літа вітер, який ганяє легко
із краю в край і розкидає численного насіння білі кулі,
Очікуваний граціозним вітрилом там, де воно опало;
Не вони, о жоден з них не запалає палкіше
полум'ям любові до тих, кого кохаю,
О жоден не метається туди-сюди більше за мене;
Чи не так сум’ятливий приплив шукає щось і не дає нічого? О, я такий,
О, ні підхоплене насіння, ні пахощі, ні хмари дощові вгорі,
народжені глибоким небом,
Не поспішають так, як поспішає моя душа,
За вітром навмання, моя любове, за дружбою, до тебе.

Walt Whitman Not heat flames up and consumes
Not heat flames up and consumes,
Not sea-waves hurry in and out,
Not the air delicious and dry, the air of dry summer, bears lightly
along white down-balls of myriads of seeds,
Waited, sailing gracefully, to drop where they may;
Not these, O none of these more than the flames of me, consuming,
burning for his love whom I love,
O none more than I hurrying in and out;
Does the tide hurry, seeking something, and never give up? O I the same,
O nor down-balls nor perfumes, nor the high rain-emitting clouds,
are borne through the open air,
Any more than my soul is borne through the open air,
Wafted in all directions O love, for friendship, for you.