Олені Хижній

Народилася та́!
Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
ними тільки молив
про поє́днання з нею в півсили й щосили!

Хто, як я, чатував
на бурле́сковий сплеск
хмар повільних, мов буйволів зморене стадо,
хто в той дощ потрапляв
та й цурався небес –
не діждавши приходу свого Ельдорадо?

Їм далеко до нас.
Місяць ще не зійшов.
Літній вечір з-під мороку м’ятою дихав.
Ми чекали на час,
коли наша любов
аніде́ не оступиться в сутінках лиха.

Обійнявшись, ми йшли
по струні німоти,
а по обрію ранок злягався з пітьмо́ю.
Хто́ й кого́ залиши́в,
ані я, ані ти
не цікавились, про́йняті миттю ново́ю.

Ми ступали в життя,
в день народження твій,
де далека зірниця промружила око;
й сонце бачачи, я
спокусивсь, зрозумій,
ясно взявши тебе у майбутнє глибоке.

Підкупають когось
діамантові сни.
Та ява́, над якою ми стільки кипіли –
то́ алма́зова брость,
від війни до війни
по траншеях яку в діамант оґранили.

Народилася та́!
Народилася ти!
Від липневого місяця зіркою скресла
у достиглі жита,
у наступні листи,
у закохану вічність – і більше не щезла.

11–12 червня 1998 р., Богдани́

https://uk.wikipedia.org/wiki/Хижна_Олена_Борисівна