ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кіхно (2000) /
Проза
Гроші (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гроші (2)
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рваному костюмі, й отримав медаль.
- Кому потрібні ці бляшанки, - ляпнув я про його нагороду, за що (як і за решту мого життя) тепер мені стидко.
Втім, він не спинився.
Савєцька влада пішла в туфту.
- Сільське господарство, - його цитуючи, - це джерело свободи.
Не знаю, звідки він це взяв. Звучить поцупленим, здається вивченим і штучним. Усе життя (здається натепер) я бачив його на городі складеним удвоє, опаленим на сонці, переверненим дупою догори, головою до землі. Чи це й була, справді, свобода?
Батько перекопав і перегромадив увесь город, аби зробити круті схили, якими марив його тесть, дядько Іванов. Тепер земля виглядала, як напіввідкрита книжка. Він засадив її тюльпанами.
Про квіти тра добре знать. Осьде.
8 березня та 1 вересня.
Тьолкін день. Початок школи. Всі купують квіти. Геть усі. Поголовно. Масово. Кожен.
Уявіть собі запит. Згадайте-но потребу. Прибуток. Мані.
Я гадаю, ці два дні зробили батьків непомітними багачами ще за савєцьких часів.
У них були гроші (як я назадгузь тепер розумію).
У них були жужми облігацій державного займу по 20 рублів кожна.
У них була машина, а потім друга хата з великим обійстям у Лютежі, (і третя коло Кагарлика, no big deal)...
Ми, здається, мали все, що заманеться.
(Одної миті - як мені тепер здається - батьки обговорювали розлучитися, щоби паралєльно виїхати в Ізраїль та зійтись. Але того не сталося, на жаль.)
Квіти, втім, годують, блін.
- Ти ж пам"ятаєш, де все заховано? - спитав мене батько вже по кінці СРСР, невдовзі до мого для всіх раптового перекиду в США.
- Нєєє... - сказав я, і сам здивований, і неприємно здивувавши батька.
Він повів мене у цегляний сарайчик і показав зовсім певну місцину під стінкою. Там-то було закопано трилітрову скляну банку, повно набиту золотими шлюбними обручками і браслетами. (Я не брешу).
Про яку я не мав анінайменшої пам"яті.
Вона ще й зараз там на щастя археологам.
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рваному костюмі, й отримав медаль.
- Кому потрібні ці бляшанки, - ляпнув я про його нагороду, за що (як і за решту мого життя) тепер мені стидко.
Втім, він не спинився.
Савєцька влада пішла в туфту.
- Сільське господарство, - його цитуючи, - це джерело свободи.
Не знаю, звідки він це взяв. Звучить поцупленим, здається вивченим і штучним. Усе життя (здається натепер) я бачив його на городі складеним удвоє, опаленим на сонці, переверненим дупою догори, головою до землі. Чи це й була, справді, свобода?
Батько перекопав і перегромадив увесь город, аби зробити круті схили, якими марив його тесть, дядько Іванов. Тепер земля виглядала, як напіввідкрита книжка. Він засадив її тюльпанами.
Про квіти тра добре знать. Осьде.
8 березня та 1 вересня.
Тьолкін день. Початок школи. Всі купують квіти. Геть усі. Поголовно. Масово. Кожен.
Уявіть собі запит. Згадайте-но потребу. Прибуток. Мані.
Я гадаю, ці два дні зробили батьків непомітними багачами ще за савєцьких часів.
У них були гроші (як я назадгузь тепер розумію).
У них були жужми облігацій державного займу по 20 рублів кожна.
У них була машина, а потім друга хата з великим обійстям у Лютежі, (і третя коло Кагарлика, no big deal)...
Ми, здається, мали все, що заманеться.
(Одної миті - як мені тепер здається - батьки обговорювали розлучитися, щоби паралєльно виїхати в Ізраїль та зійтись. Але того не сталося, на жаль.)
Квіти, втім, годують, блін.
- Ти ж пам"ятаєш, де все заховано? - спитав мене батько вже по кінці СРСР, невдовзі до мого для всіх раптового перекиду в США.
- Нєєє... - сказав я, і сам здивований, і неприємно здивувавши батька.
Він повів мене у цегляний сарайчик і показав зовсім певну місцину під стінкою. Там-то було закопано трилітрову скляну банку, повно набиту золотими шлюбними обручками і браслетами. (Я не брешу).
Про яку я не мав анінайменшої пам"яті.
Вона ще й зараз там на щастя археологам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1059 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1059 seconds