ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кіхно (2000) /
Проза
Гроші (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гроші (2)
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рваному костюмі, й отримав медаль.
- Кому потрібні ці бляшанки, - ляпнув я про його нагороду, за що (як і за решту мого життя) тепер мені стидко.
Втім, він не спинився.
Савєцька влада пішла в туфту.
- Сільське господарство, - його цитуючи, - це джерело свободи.
Не знаю, звідки він це взяв. Звучить поцупленим, здається вивченим і штучним. Усе життя (здається натепер) я бачив його на городі складеним удвоє, опаленим на сонці, переверненим дупою догори, головою до землі. Чи це й була, справді, свобода?
Батько перекопав і перегромадив увесь город, аби зробити круті схили, якими марив його тесть, дядько Іванов. Тепер земля виглядала, як напіввідкрита книжка. Він засадив її тюльпанами.
Про квіти тра добре знать. Осьде.
8 березня та 1 вересня.
Тьолкін день. Початок школи. Всі купують квіти. Геть усі. Поголовно. Масово. Кожен.
Уявіть собі запит. Згадайте-но потребу. Прибуток. Мані.
Я гадаю, ці два дні зробили батьків непомітними багачами ще за савєцьких часів.
У них були гроші (як я назадгузь тепер розумію).
У них були жужми облігацій державного займу по 20 рублів кожна.
У них була машина, а потім друга хата з великим обійстям у Лютежі, (і третя коло Кагарлика, no big deal)...
Ми, здається, мали все, що заманеться.
(Одної миті - як мені тепер здається - батьки обговорювали розлучитися, щоби паралєльно виїхати в Ізраїль та зійтись. Але того не сталося, на жаль.)
Квіти, втім, годують, блін.
- Ти ж пам"ятаєш, де все заховано? - спитав мене батько вже по кінці СРСР, невдовзі до мого для всіх раптового перекиду в США.
- Нєєє... - сказав я, і сам здивований, і неприємно здивувавши батька.
Він повів мене у цегляний сарайчик і показав зовсім певну місцину під стінкою. Там-то було закопано трилітрову скляну банку, повно набиту золотими шлюбними обручками і браслетами. (Я не брешу).
Про яку я не мав анінайменшої пам"яті.
Вона ще й зараз там на щастя археологам.
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рваному костюмі, й отримав медаль.
- Кому потрібні ці бляшанки, - ляпнув я про його нагороду, за що (як і за решту мого життя) тепер мені стидко.
Втім, він не спинився.
Савєцька влада пішла в туфту.
- Сільське господарство, - його цитуючи, - це джерело свободи.
Не знаю, звідки він це взяв. Звучить поцупленим, здається вивченим і штучним. Усе життя (здається натепер) я бачив його на городі складеним удвоє, опаленим на сонці, переверненим дупою догори, головою до землі. Чи це й була, справді, свобода?
Батько перекопав і перегромадив увесь город, аби зробити круті схили, якими марив його тесть, дядько Іванов. Тепер земля виглядала, як напіввідкрита книжка. Він засадив її тюльпанами.
Про квіти тра добре знать. Осьде.
8 березня та 1 вересня.
Тьолкін день. Початок школи. Всі купують квіти. Геть усі. Поголовно. Масово. Кожен.
Уявіть собі запит. Згадайте-но потребу. Прибуток. Мані.
Я гадаю, ці два дні зробили батьків непомітними багачами ще за савєцьких часів.
У них були гроші (як я назадгузь тепер розумію).
У них були жужми облігацій державного займу по 20 рублів кожна.
У них була машина, а потім друга хата з великим обійстям у Лютежі, (і третя коло Кагарлика, no big deal)...
Ми, здається, мали все, що заманеться.
(Одної миті - як мені тепер здається - батьки обговорювали розлучитися, щоби паралєльно виїхати в Ізраїль та зійтись. Але того не сталося, на жаль.)
Квіти, втім, годують, блін.
- Ти ж пам"ятаєш, де все заховано? - спитав мене батько вже по кінці СРСР, невдовзі до мого для всіх раптового перекиду в США.
- Нєєє... - сказав я, і сам здивований, і неприємно здивувавши батька.
Він повів мене у цегляний сарайчик і показав зовсім певну місцину під стінкою. Там-то було закопано трилітрову скляну банку, повно набиту золотими шлюбними обручками і браслетами. (Я не брешу).
Про яку я не мав анінайменшої пам"яті.
Вона ще й зараз там на щастя археологам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1104 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1104 seconds