У 2011 році я був у складі дніпропетровської ВО "Свобода". Це був час коли Янукович і Партія Регіонів вели наступ на все українське в Україні, то ж і святкування Дня Соборності було під загрозою. Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов погрожував тим що коли в Києві святкуватимуть 22 січня це виллється у кровопролиття. Однак люди все одно відзначали свято. Вдень ми відзначили його встановленням хреста на місці поховання вояків Української Народної Республіки на Жовтневій (Соборній) площі, в потім пройшли ходою проспектом Карла Маркса (нині Яворницького) від Історичного Музею до вулиці Миронова (нині Європейська). Через день-два довелось брати участь у "Дні Соборності" від Партії Регіонів (24 січня!). На відміну від акції націонал-патріотичних організацій, захід від регіоналів нагадував більше "культ Карго" на островах Океанії, де аборигени будували імітаційні аеродроми, в сподіванні на те що прилетять транспортники, було видно що їм це свято чуже.

22 січня 2012 року ми брали участь у акції на місці поховання вояків армії УНР, біля пам'ятника молодому Шевченку на вулиці Леніна (нині Воскресенська), а після - пішли на Центральний міст щоб утворити ланцюг Єднання між правим та лівим берегами. Звісно повноцінний ланцюг в нас не вийшов, але ми намагались охопити відстань між обома берегами Дніпра. В кінці ми прийшли на Європейську площу де була акція де ми називали один з регіонів України і хором говорили: "Навіки разом!"

В 2013 році я був на роботі, а відтак у відзначенні свята не брав участі.

Ну і нарешті настала вікопомна зима 2014-го. В цей день, як і кожного дня під час революції ми зібралися біля пам'ятника молодому Шевченку. Саме на тій акції я вперше побачив портрети перших загиблих на вулиці Грушевського - Сергія Нігояна та Михайла Жизнєвського. Після мітингу ми вирушили ходою по центральному проспекту до площі Жовтневої (Соборної). Там було проведено молебень за загиблими в боротьбі за Україну, список яких поповнили Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський, викрадений бандитами Юрій Вербицький (тоді він ще був просто невідомий) та чоловік якого беркутівці скинули з колон стадіону "Динамо". Тоді я вже розумів що почався період збройної боротьби за Україну який триває і досі.