Це суверенне право кожного автора, переопубліковувати своє твори чи ні. І не треба виносити таких вердиктів, Людина у майже 90-річному віці залишається при ясному розумі, і може робити на своїй сторінці те, що заманеться. Я, наприклад, теж переопубліковую деякі твори, буває тричі. Через те, що хтось із артистів-читців прочитає мій вірш, я його знову викладаю з вілеодекламацією. Потім цей же вірш може стати пуіснеюЮ, тоді я його викладаю у пісенному варіанті, або з варіантом музики ШІ, як Ви це робите. Тут колись була Світлана Луцкова, поетеса, вона у себе на ФБ сторінці час від час безліч разів переопубліковує свої поезії, може це їй приємно, а може нема що виставити нового. Але це право автора. Може він у новому переробленому варіанті викладає той самий твір. Переосмислив його по-новому. І таке буває.
А писати дикі вердикти, що вже нічого доброго не напишеться... Це тільки ображати старшу людину. Ви що, ясновидець, що можете заглянути в чужу душу?! Он Ліна Костенко в 96 майже років пише нове і цікаве.

як Ви самі зауважуєте, "нікому не заборонено писати й повторювати те, про що думається"

от я так і роблю, в чім проблема?

може мені просто захотілося трохи із Вами потеревеніти

та гаразд

чим то я ганьбив Майстерні, цікаво?

це Ви Ярославе наразі себе тут ганьбите, як щодо мене

стосовно Майстерень, то я прекрасно пам’ятаю Ваш вираз про "графоманський клозет", наприклад

я собі в житті нічого такого не дозволяв

ну, я вибачаюся перед паном Іваном
це не проблема
(сам пан Іван не бачить проблеми, до речі)

мені особисто було важливо поговорити із ним
оскільки неортодоксальна поведінка
коли автор не спілкується, але повторно
переопубліковує одне й те саме

звідки знати, може сам автор давно почив
а те, що відбувається, це якийсь його заповіт

мені було цікаво вивести його на емоції
і я переконався, що він живий, принаймні

Ваша роль у цім всім якась химерна

так, начебто Ви узріли можливість опустити мене

пан Іван у цім всім поводиться зразково

він не намагається мене принижувати

не питання

тут нема виховного моменту

я намагаюся спілкуватися зі всіма, як вже виходить
якщо цікавлять відповіді на якісь питання, я їх отримую

критику із Вашого боку я знаю, я нічого не можу подіяти із цим
ну, Ви заблокували мене всюди, Ваше право

але я лише намагаюся бути собою

Я Вас заблокував тільки тому, що Ви мене заблокували, якщо Ви мене розблокуєте, і буде нормальне конструктивне спілкування з Вашого боку, як було колись, то легко розблокую. Я сюди не ворогувати прийшов.

так тут поки ніхто не ворогував особливо

ми багато говоримо про ентропію (+/–)
загалом, класично, йдеться про мінусову ентропію
так званий другий закон термодинаміки:
у замкненій системі спонтанні процеси відбуваються так,
що ентропія збільшується, а енергія рівномірно розподіляється
(необоротність процесів); вічний двигун другого роду (який
перетворює всю теплоту в роботу) неможливий

замкнені системи, це щось таке, як сансара
або біг по граблях, або біг білки в колесі, або день бабака, або пекло, абощо
ентропійна пастка, це ситуація, коли система, прагнучи до стану
із вищою ентропією (хаосом/рівновагою), витрачає стільки енергії
або ресурсів, що стає неможливим повернутися до впорядкованого стану,
це стан «незворотної деградації», де впорядкованість втрачається,
а енергія розсіюється, роблячи будь-які спроби відновлення безглуздими

у випадку, про який я хотів би поговорити із шанованим всіма нами І.П.,
а також, із нагоди дня бабака, того ж таки, проживаючи оцей один і той самий
кошмарний день-у-день незмінний, дежавю де б воно не було –
деякі моменти дуже наочно промовляють щодо ентропійної пастки

так, я запитувався попередньо у пана Івана, чи не марнославство це –
він заперечив, сподівано, бо ж він не подібний на марнославця, отже,
те, що він робить із доробком власним, це радше ентропійна пастка, нмсд

мені шкода його, я так і написав, це не кпини і не глузи, це біда
можливо, висловлювався дещо надто прямо, mea culpa

біда в тім, що ми всі в замкненій системі, всякий своїм власним чином
і робимо одні й ті самі рухи, по суті, намагаючись дійти якоїсь мети
але її немає, тої мети, то ж пожаліти можна і всіх нас, так само
ніхто не знає, або ж усякий знає, чим то все може завершитися (+/–)

пан Іван не виняток, але цікаво було зрозуміти, чи, проживши плідне життя
і достойне, я не маю сумніву, людина змогла би протистояти, або ж
знайти метод виходу із замкненого кола, і раптом він знайшов такий вихід

але пан Іван почав якось намагатися іронізувати натомість
можливо, це метод Сократа, я не сперечатимуся

також він дав мені зрозуміти, що я відбираю в нього час, якого нема особливо
тому, природно, ми і розійшлися на цім кожен у свій нужденний бік

таке моє бачення ситуації