а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє

десь та колись де будівлі зітхали
здіймаючи важкі пледи тіней
накриваючи голови перехожих
десь та колись де дерева мружили очі
сонцем засліплені

я тільки зараз помітила
у них були годівниці у кронах
де гніздилася ця всюдипроникна пташка

десь та колись де дорога сміялась
сміялася торохтячи камінчиками
як нею котилась очкаста голівонька на своєму велосипеді
а у батьків на подвір’ї була мальовнича картина
що називалась
мала і її драндулєт

десь та колись
ложка сонця розмішувала озерце
додавала власного меду до нього
там на поверхні бовталась якась чаїнка
і вважала її ніхто не утопить
у цій утопії
а тепер

десь та колись
що зараз нагадує крашанку зусібіч помальовану
розписану у заквітчані візерунки
діти ходили вдягнуті в чорно-біле
хтось почув їх здалеку і сказав
справжні клавіші
замість очей

і що тепер зробиш
коли дуже гучно

десь і колись а не тут та водночас і тут але
там і не зовсім чи зовсім не там і в мені й не в мені вгорі і внизу і в усіх і ні в кому і просто ніде
тому вона так перекладається

а в батьків на подвір’ї та ж сама картина під затертою назвою
мала і її драндулєт
тільки де подвір’я де ж
і найголовніше
куди це цікаво вона так збирається їхати

я їм кажу
туди де дороги сміються камінчиками

але небо
чи ти досі повіриш
коли я простягну руки немов парасольки й промовлю
я в домікє
але небо
чи ти повіриш
коли я розставлю палатку спини
і скажу
що стала доміком