Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нема таких отаманів, як були раніше.
Сидять, пуза підпирають булавою лише.
А козак тільки із того живе-поживає,
Що у вдалому поході собі здобуває.
Нема славних отаманів і ніде їх взяти,
Щоб у Крим чи у Молдову піти, погуляти,
А то й морем полетіти до султана в гості,
Щоб він рвав по волосині бороду від злості.
Нема славних отаманів і на Січі лихо:
Розбіглися козаченьки, зробилося тихо.
Пішли хлопці заробітку по світу шукати,
На чужій землі далекій за чуже вмирати.
От і він блука степами, притулку шукає,
Куди голову схилити і досі не знає.
Пришив латку, придивився - непогано, наче.
Підняв очі – чи спокійно навкруги. Аж бачить,
Кінь від паші відірвався, нашорошив вуха.
Козак миттю прихилився до землі, послухав.
Так і є! Далекий тупіт – ледве-ледве чути.
Іде орда, мабуть, степом. Хто б іще міг бути?!
Іде орда грабувати знову Україну.
Хто на шляху в неї стане? Хто її зупинить?
Хто, як не він? Бо ж для того й став козакувати,
Щоб від ворога Вкраїну рідну захищати.
Затоптав бігом багаття, зібрав свої речі,
Одягнув каптан старенький, потертий на плечі.
Оглядівся: шабля збоку, мушкет за спиною.
Що ж, козак уже зібрався, готовий до бою.
Хоч один не воїн в полі, говорили древні,
Але ж тоді й козаченьків не було, напевно.
Свиснув коня, ловко скочив у сідло і гайда.
Скоро він собі забаву козацькую знайде.
Знову шабелька заграє, мушкет озоветься.
Несолодко татарві тій в полі доведеться.
Тільки виїхав із балки, аж дим на кургані.
Не сплять, видно, козаченьки, сторожують гарно.
Буде знати Україна, що знов орда пхає.
Хай готується й оружно її зустрічає.
А він поки затримає орду в чистім полі,
Та за хвоста ще посмика норовливу долю.
Озирнувся – тихо в полі, все живе сховалось.
Знать, не вперше із ордою лихою спіткалось.
Прагне десь перечекати, не втрапить на очі.
Козакові то не личить, він битися хоче.
Їде орді навперейми і страху не знає.
А навколо ковилою вітер колихає.
Сам-один у чистім полі… Озирнувсь, одначе,
А позаду уже нього і військо козаче.
Не розбіглись, як гадалось, вони по чужинах,
Все ж миліша козаченькам рідна Україна.
А гуртом, як кажуть люди й батька добре бити.
Буде кому орду кляту у полі зустріти.
Хай і в латаній сорочці та в руках домаха,
А у серці батьківщина і ні краплі страху.
Усміхнувся козак: значить, ще рано вмирати.
У надійних руках буде Україна-мати.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нема таких отаманів, як були раніше.
Сидять, пуза підпирають булавою лише.
А козак тільки із того живе-поживає,
Що у вдалому поході собі здобуває.
Нема славних отаманів і ніде їх взяти,
Щоб у Крим чи у Молдову піти, погуляти,
А то й морем полетіти до султана в гості,
Щоб він рвав по волосині бороду від злості.
Нема славних отаманів і на Січі лихо:
Розбіглися козаченьки, зробилося тихо.
Пішли хлопці заробітку по світу шукати,
На чужій землі далекій за чуже вмирати.
От і він блука степами, притулку шукає,
Куди голову схилити і досі не знає.
Пришив латку, придивився - непогано, наче.
Підняв очі – чи спокійно навкруги. Аж бачить,
Кінь від паші відірвався, нашорошив вуха.
Козак миттю прихилився до землі, послухав.
Так і є! Далекий тупіт – ледве-ледве чути.
Іде орда, мабуть, степом. Хто б іще міг бути?!
Іде орда грабувати знову Україну.
Хто на шляху в неї стане? Хто її зупинить?
Хто, як не він? Бо ж для того й став козакувати,
Щоб від ворога Вкраїну рідну захищати.
Затоптав бігом багаття, зібрав свої речі,
Одягнув каптан старенький, потертий на плечі.
Оглядівся: шабля збоку, мушкет за спиною.
Що ж, козак уже зібрався, готовий до бою.
Хоч один не воїн в полі, говорили древні,
Але ж тоді й козаченьків не було, напевно.
Свиснув коня, ловко скочив у сідло і гайда.
Скоро він собі забаву козацькую знайде.
Знову шабелька заграє, мушкет озоветься.
Несолодко татарві тій в полі доведеться.
Тільки виїхав із балки, аж дим на кургані.
Не сплять, видно, козаченьки, сторожують гарно.
Буде знати Україна, що знов орда пхає.
Хай готується й оружно її зустрічає.
А він поки затримає орду в чистім полі,
Та за хвоста ще посмика норовливу долю.
Озирнувся – тихо в полі, все живе сховалось.
Знать, не вперше із ордою лихою спіткалось.
Прагне десь перечекати, не втрапить на очі.
Козакові то не личить, він битися хоче.
Їде орді навперейми і страху не знає.
А навколо ковилою вітер колихає.
Сам-один у чистім полі… Озирнувсь, одначе,
А позаду уже нього і військо козаче.
Не розбіглись, як гадалось, вони по чужинах,
Все ж миліша козаченькам рідна Україна.
А гуртом, як кажуть люди й батька добре бити.
Буде кому орду кляту у полі зустріти.
Хай і в латаній сорочці та в руках домаха,
А у серці батьківщина і ні краплі страху.
Усміхнувся козак: значить, ще рано вмирати.
У надійних руках буде Україна-мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
