Якщо ви прокинулися о четвертій ранку від того, що намагаєтеся згадати, де ваше свідоцтво про народження, а ваш внутрішній голос у цей час зачитує вам список образ за 2012 рік — не поспішайте викликати швидку. Просто зробіть глибокий вдих і промовте головну мантру сучасності: «Це нормально».

«Це нормально» — універсальний пластир, яким ми намагаємося заклеїти дірку в корпусі «Титаніка». Фраза-оберіг, яка має магічну властивість перетворювати будь-який екзистенційний абсурд на затишну побутову незручність. Якщо будинок горить, але ви встигли заварити чай — це вже не пожежа, а лише привід вийти трохи швидше.

В психології це називається адаптацією, у філософії — стоїцизмом, а в реальному житті — звичайною звичкою розуміння того, що світ неоднозначний.

Нормально — це коли ви купуєте абонемент у спортзал, щоб просто знати, що десь у місті є місце, де вас офіційно немає. Нормально — коли ви перечитуєте свої пости п’ятирічної давнини, відчуваєте фізичний біль від сорому, але не видаляєте їх, бо це ваш персональний музей палеозойської крінжі. Нормально — коли ви плануєте почати нове життя з понеділка, але забуваєте уточнити, якого саме року.

Ми живемо в епоху, де нормальність стала настільки еластичною, що в неї можна загорнути навіть апокаліпсис, якщо додати до нього правильний фільтр у соцмережах. Якщо вам здається, що все навколо — цирк на дроті, а ви в ньому — і глядач, і клоун, і той, хто прибирає за слонами [Чи таке вже заборонено? Поправте в коментарях!], то вітаю. Це — базовий рівень адекватності.

Зрештою, філософський камінь нашого часу виглядає саме так: прийняти той факт, що реальність — трохи катастрофа, трохи комедія й трохи психіатрія. І поки ми можемо сказати «Це нормально», у нас ще залишається шанс не привернути увагу санітарів.

Хоча, якщо ви вже почали розмовляти з холодильником і він дає вам поради щодо інвестицій... ну, знаєте, в нинішніх умовах це теж, в принципі, нормально...


06.02.2026