Дисклеймер: Тут 👉 йдеться про те, що текст є результатом моїх суб'єктивних спостережень на межі психіатрії та побутового антропогенезу. Він не є медичним протоколом, не претендує на істину в останній інстанції, проте наполегливо пропонує поглянути на речі без зайвих евфемізмів. Читати на власний страх і розсуд — можливе раптове прозріння або роздратування!

Щоразу, коли десь чую: «Ну він і дебіл», мені хочеться втрутитися і внести ясність. Бо виставляти медичний діагноз там, де має місце звичайна побутова тупість — це образа для медицини. Ми звикли списувати все на погану пам'ять, стрес або вік, але давайте будемо справедливими. Іноді проблема не настільки в тому, що мозок не працює, як в тому, що ним не користуються. Або користуються, тільки неправильно. Айфоном також можна колоти горіхи, але...

Багато хто думає, що тупість — хвороба. Спойлер: якби це було так, аптеки стали б багатшими за Apple, а черги до психіатрів тягнулися б далеко за межі сонячної системи. Насправді між когнітивним розладом і тупістю прірва.

1. У чому різниця? (не думав, що скочуся до таких банальних метафор, але вже як є)
Уявіть комп'ютер.
Когнітивний розлад — коли у вас полетіла материнка, згорів процесор або посипався жорсткий диск. «Залізо» фізично не тягне. Людина хоче, але не може. Це біда, яку ми, лікарі, намагаємося полагодити або хоча б змастити, щоб не так скрипіло. Мова про об'єктивний дефіцит ресурсу.

Тупість — це коли комп’ютер останньої моделі, нульцевий, на гарантії, але на ньому встановлена піратська прошивка від дяді Васі і користувач замість мишки використовує праску. Залізо ідеальне, але софт — лайно, а оператор — ще гірше. Людина може, та не вважає за потрібне.

2. Головний тест на адекватність
Є одна фраза, яка миттєво розділяє ці два табори: «Здається, я тупію». Якщо ви її вимовили — вітаю, ви принаймні не тупий. Бо для цього треба мати самокритику.
Пацієнт із когнітивним розладом страждає від того, що забуває слова чи дати. Він бореться за кожну крихту інформації, намагається адаптуватися, використовуючи залишки ресурсу.

Тупа людина пишається своєю обмеженістю. «Я книг не читаю, у мене життєва школа!», «Нащо мені ваші докази?», «Я — сам собі психолог». Тупість — це когнітивна радість. Ти завжди правий, завжди впевнений і ніколи не сумніваєшся. Сумнів — надто неправильно для такого інтелектуального енергоощадного режиму.

3. Чи лікується це?
Когнітивні розлади ми лікуємо таблетками, вправами та режимом. Це важка, малоуспішна робота, але в ній є логіка. Тут ми союзники з пацієнтом проти його хвороби.

Тупість не лікується медикаментозно. Немає такої чарівної пігулки «Анти-олень», після якої людина раптом перестане вірити тарологам чи очікувати, що відросте відрізана кінцівка (привіт реформі МСЕК). Тупість — активний опір знанням. Вона лікується тільки жорстким зіткненням об стіну реальності. І то — стіна зазвичай страждає більше.

4. Золоте правило психіатра
Якщо ви пояснили людині щось тричі, використовуючи різні слова, схеми та жести так, що вже й самі все зрозуміли, а вона продовжує гнути своє — це не когнітивний розлад, а ідеологічна непохитність, яка в народі називається просто...

Історик Карло Чіполла пояснив все на пальцях: навіть Бандит діє логічно — він грабує вас, щоб збагатитися. У нього є мета і план. Тупак же завдасть вам збитків просто так, не отримавши жодної вигоди, а часто — ще й підпаливши собі хвоста в процесі.

Злочинця можна прорахувати. Тупість — ніколи, бо в ній немає сенсу, лише чистий хаос. Як писав той же Чіполла: «Дурень — найнебезпечніша істота», бо проти бандита є закон, а проти дурня — [тут мало бути щось дуже влучне, але забув що...]


05.02.2026