Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьому випадку зітхає луною вся світова поезія, яка впродовж тисячоліть саме цим і займається, що порівнює, метафоризує, зводить коханих до зірок або лише до астрономічних явищ.

"Живу тобою, дихаю, вмираю" вмикає кнопку класичного режиму "емоційного турбо", при якому регулятори застрягли на максимумі.
Виникає відчуття, що герой не просто закоханий, а вже підписав контракти з драмою і спецефектами. Блискавка і грім – тут не просто зорова і слухова візуалізація сердечного почуття, а повноцінний погодний фронт.
Особливо чарівний момент – "у поясі твоєму часовому". Це виглядає так, ніби кохання пройшло митний контроль і отримало можливість рухатись далі. Географія і часові пояси вже майже під крилом літака високого польоту любови.
"Вірші чи не в кожному листі" – у цій поетичній заяві, хоче цього автор чи ні, відчувається легкий натяк на серійне виробництво почуттів на зразок щомісячної доставки поезії за всім відомою схемою "від сердець до сердець".
А фінал – "безмежна потенційна сила" – звучить майже як опис атомного реактора, тільки романтичного. Любов тут не просто горить, вона, здається, ось-ось запустить нову еру енергетики.
У підсумку сонет з його гіперурочистістю передає дуже щирий задум сказати просте: "ти для мене важлива", і сам Охмуд – пророк цього.

Кохаю

Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.

Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
І всюди залишаюся твоїм.

У поясі твоєму часовому,
Чи на географічній широті,
Мене ти будеш чути знову й знову
І вірші чи не в кожному листі.

Моя любов вогненна й невгасима,
У ній безмежна потенційна сила.