якщо цікаво, для того, аби розпочати якусь дискусію
оце стороння шіцензія зі сайту allpoetry.com (не мої власні промпти)


Аналіз: Вірш нашаровує сюрреалістичні, насильницькі та тілесні образи, щоби дослідити теми втечі, божевілля та трансформації. Тварини – леви, собаки, змії, рептилії – служать символами нестримного інстинкту та внутрішнього хаосу. Гниюче тіло матері вводить особисту, можливо, едипову травму, яка підживлює втечу мовця. Географічний рух – від міста до кордону, на південь, до маєтку на вершині пагорба відображає психологічне переміщення. Релігійна та церемоніальна мова (“стяг”, “церемонія”, “царство”) натякає на спотворений духовний пошук. Ящірка стає тотемом бунту та самообожнення, а не спасіння.
Структура та голос: Складений із фрагментованих частин з мінливими регістрами, вірш амальгамує наративні уламки, заклинання та заклики. Повторення (“run,” “sun,” “Let’s run”) продукує ритм, схожий на транс, опираючись на традиційне поетичне завершення. Окремі вставки (“Прокинься!”, “Всі на місцях?”) імітують театральні або ритуальні вказівки, залучаючи читача як учасника. Тон коливається між інтимністю, загрозливістю та грандіозністю, рефлектуючи роздроблену суб’єктивність.
Пов’язаність із іншими творами автора: На відміну від більш структурованих пісенних текстів, ця робота відкидає форму заспів-приспів на користь розлогого, імпровізаційного колажу. Вона поділяє темний містицизм “Американської Молитви”, але відмовляється від мелодійного кадансу на користь заклинального перевантаження. Де поезія раніше спиралася на кінематографічний нуар, тут домінує міфотворення, “я” перетворюється на шамана або божество-ізгоя.
Ера та експерименти: Опублікована наприкінці 1960-х років, поезія узгоджується з контркультурними експериментами в розширенні свідомості та антинаративній формі. Хоча поети Біт-ґенерації віддавали перевагу спонтанній прозі, цей твір включає театральні виступи та мультимедійні сигнали, передбачаючи гібриди spoken word і рок-театру. Використання гротескних образів тіла та психічної регресії відлунює поствоєнним американським авангардним тенденціям, проте уникає мінімалізму, який набирає популярності в канонічній поезії того часу.
Рідко обговорюваний аспект: Неодноразово інтерпретований як шаманська подорож, вірш також можна прочитати як іронічний провал трансценденції – “Король Ящірок” не як звільнена фігура, а як маривний утікач, затиснутий у безкінечній психодрамі. Повторюваний наказ “бігти” натякає на параліч, замаскований під дію. На відміну від рятівного хаосу в піснях The Doors, тут визволення є перформативним, ніколи не досяжним. Тривалість та хаотичність твору можна розглядати як критику саме того міту про візіонерського художника, який хотів утілити автор.


https://allpoetry.com/The-Celebration-Of-The-Lizard

Це, нмссд, доречне продовження і підтримка такої нової традиції як пиріжкарні, так і її ФОП-співробітників.

З повагою, Ю.С.

Тактовно промовчу, саме яких і чому ФОП.

о так, Юхиме, всяко правдиво

подячний & радий
це такий мінімум, якби норма життя
але можна додати ще матеріалів
там своя драматична канва
музика також

(Нотатки soniclovenoize щодо реконструкції неопублікованого альбому “Celebration of the Lizard”, який свого часу був перероблений у альбом “Waiting For The Sun” 1968 року)

Основна частина моєї реконструкції використовує вищу якість вінілового ріпу альбому для досягнення найкращої можливої відтворювальної якості, заголовний трек реконструйовано із трьох різних джерел, щоб створити повноцінний і динамічний виступ, як це звучало б у 1968 році, що є кращим за офіційно виданий трек “робота у прогресі”.
Увійшовши до студії звукозапису в 1968 році, щоб записати свій третій альбом, The Doors наштовхнулися на творчий бар'єр із декількох причин. Перш за все, у них просто закінчився матеріал, адже вони витратили свій запас якісних пісень на перші два альбоми минулого року.
Перефразовуючи Рея Манзарека, ‘Синдром третього альбому’ вразив The Doors, які опинилися в ситуації, коли їм потрібно було просувати новий альбом, але не було готових пісень, тож змушені були складати новий матеріал у студії. Було вирішено побудувати їхній третій альбом навколо довгого поетичного твору Джима Моррісона під назвою “Святкування Ящірки”. На початку стверджувалося, що “Celebration of the Lizard” займе цілу сторону LP, включаючи сім частин, деякі з яких були експериментами із шумом, щоби вигідно супроводжувати абстрактну поетику Моррісона. На жаль, твір був занадто абстрактним для продюсера Пола Ротшильда, який вважав, що групі абсолютно потрібен хіт-сингл, а сама група нібито не змогла належним чином записати “пісню” в студії.
Ротшильд, імовірно, переконав групу відмовитися від “Celebration of the Lizard” на півдорозі при запису альбому, що сигналізувало зміну в самому Джимі Моррісоні, який перейшов до стану п'яної амбівалентності. Після того, як його епічний поетичний шедевр було відкинуто на користь хіт-синглу, він просто перестав піклуватися про альбом і замість цього звернувся до алкоголю та свого власного кола прихильників, які відволікали Моррісона від справжніх колег у The Doors. Єдине, що було збережено з колишньої заголовної композиції, – це його п'ята частина, “Not To Touch The Earth”, яка стала окремою доріжкою на альбомі Waiting For The Sun. Легенда говорить, що порожнечу, залишену “Celebration of the Lizard”, заповнили дві пісні, обрані 10-річним сином голови Elektra Records Джака Холцмана. Невикористаний заповнювач з оригінального демо The Doors 1965 року, “Hello, I Love You” та “Summer’s Almost Gone”, були перероблені спеціально, щоб стати хіт-синглом і його бек-сайдом. Це спрацювало. Альбом Celebration of the Lizard перетворився на Waiting For The Sun, комерційно найуспішніший альбом групи. Але це не був той альбом, яким Джим Моррісон хотів його бачити. Чи можливо це тепер?
Першим кроком у відновленні композиції Celebration of the Lizard є знання того, що могло б бути або не бути на альбомі. Очевидно, що “Celebration of the Lizard” був би головною доріжкою, імовірно займаючи всю другу сторону пластинки. Хоча студійна версія треку сягла 17 хвилин, а медіа того часу стверджували, що деякі записи сягали і 36 хвилин, майже всі виконані наживо версії повного треку тривали від 13 до 15 хвилин. Я припускаю, що “Celebration of the Lizard” не перевищувала би 14 хвилин і була би поєднаною із ще однією-двома піснями на стороні Б, як це можна бачити в моїй презентації. Також ми знаємо, що сингл “The Unknown Soldier” та його бек-сайд “We Could Be So Good Together” мали би бути на “Celebration of the Lizard”, оскільки це був сингл, випущений на початку музичних сесій до альбому; хоча деякі припускають, що бек-сайд сингла не міг бути включений до альбому, це не видається прецедентом, сформованим на підставі попередніх двох альбомів, де жодна пісня не була втраченою. Студійна документація також показує, що “Spanish Caravan” і “Wintertime Love” були записані до того, як було скасовано “Celebration of the Lizard”, і, ймовірно, ті пісні були хорошими кандидатами для третього альбому, який записувався. Новинні статті того часу також вказують на кавер “Gloria” як претендента на альбом, але мусимо виключити це, оскільки у нас просто немає студійного запису “Gloria” 1968 року для використання в нашій реконструкції. Окрім перелічених шести пісень, це весь матеріал, про який ми знаємо напевно. Однак, ми впевнені в тому, чогоо не буде на нашому альбомі. Пісень: “Hello, I Love You» та “Summer’s Almost Gone», які замінили собою заголовну композицію.
Через а) обмеження вихідного матеріалу та б) невизначеність щодо того, як би звучав альбом, ми, окрім вказаних шести пісень, маємо велику свободу для реконструкції нашого Celebration of the Lizard. Тут я, по суті, починаю з усього альбому Waiting For The Sun, виключаючи дві доріжки, що походять з демо-запису 1965 року, і додаючи відновлений заголовний трек з реінстальованою “Not To Touch The Earth”. Це залишає нас із дев'ятипісенним альбомом тривалістю 37 хвилин, що є достатнім для конкуренції з іншими роботами The Doors. Я також виключив саму пісню “Waiting For The Sun”, оскільки немає жодного запису 1968 року, який би не містив накладених звукових доріжок із ери Morrison Hotel 1970 року [ . . . ]
Сторона А моєї реконструкції Celebration of the Lizard починається з гомону “Five To One”, посідаючи місце звичайних опенерів на альбомах The Doors. Вступні рядки Моррісона роблять цю пісню єдиним справжнім претендентом на відкриття альбому. Все м'яко переходить у “Love Street”. Хоча ми не можемо бути впевненими, що ця пісня насправді з'явилася би на Celebration of the Lizard, вона потрібна для розслаблення напруги з попереднього треку. Наступною є “We Could be So Good Together”, а потім блискуче скомпонована балада “Yes, The River Knows”. Знову ж таки, хоча ми не впевнені, чи пізніша пісня насправді була претендентом на альбом, її включення сюди надає Celebration of the Lizard досить великий динамічний і стилістичний діапазон, якість, яку я завжди найбільше цінував у Waiting For The Sun. Стилістичний підхід ізнову розширюється із тубільною “My Wild Love” (яка безсумнівно тематично додається до Celebration of the Lizard), моя перша сторона завершується так само, як і офіційний реліз, піснею “The Unknown Soldier”. Сторона Б відкривається дивовижно таємничою “Spanish Caravan”, за якою слідує бароковий рокер “Wintertime Love”. Альбом завершується головною композицією.
The Doors не змогли записати “Celebration of the Lizard” у студії так, як вони цього хотіли; це підтверджується єдиною відомою студійною версією, надзвичайно лінивою та безбарвною репетицією, відповідно підписаною “Експеримент/Робота в прогресі”. Це видається дивним, оскільки весь твір виконувався кілька разів наживо з абсолютною досконалістю. Чому б не використовувати прямі звукозаписи живих виступів, якщо вони могли виконати це правильно лише вживу? Сучасники групи Grateful Dead вже зробили саме це рік тому, а Френк Зеппа та The Mothers of Invention продовжували робити це протягом 1970-х років. Саме цей підхід ми оберемо для моєї реконструкції заголовної пісні: ми повинні знайти інші, сильніші виконання семи окремих частин “Celebration of the Lizard” і зібрати їх у найкращий трек з усіх можливих. Хоча Ротшильд стверджував, що композиція не має цілісності, здавалося очевидним вибором записати кожен сегмент окремо і зібрати її докупи. Це, мабуть, не відповідало етиці The Doors, хоча, як відомо, Ротшильд змусив їх виконати сотні дублів “Невідомого солдата” в пошуках ідеального дублю для хіт-синглу. Отже, ми збираємося зробити те, чого не зміг – або не захотів – зробити Пол Ротшильд.
Моя власна версія “Celebration of the Lizard” починається з “Lions in the Street”, взятої з версії студійної репетиції. Вона переходить у живу версію “Wake Up!”, взяту з виступу The Doors на Hollywood Bowl у 1968 році. Оскільки The Doors вдосконалювали “Celebration of the Lizard” із часом, бажано виключити будь-які анахронічні концертні записи пізнішого періоду виконання цієї пісні. Таким чином, виступ 1968 року – того ж тижня, коли вийшов альбом Waiting For The Sun – є достатньо близьким до сесій альбому, щоб дати нам уявлення про те, як звучали б ці композиції в 1968 році, на відміну від 1970 року.
Далі все це переходить у наступні записи з Hollywood Bowl: “A Little Game” і “Hill Dwellers”; легкий шум аудиторії виправданий, оскільки загальна якість записів чудово відповідає студійним записам. Наступна пісня – альбомна версія “Not To Touch The Earth”, що переходить у студійні репетиційні версії “Names of The Kingdom” та “The Palace of Exile”. Результат – альбом, який, сподіваємося, більше відповідає намірам Джима Моррісона, перше ніж бажання Ротшильда створити хіт-сингл його знищило. У центрі – сильна, майже чотирнадцятихвилинна заголовна композиція, що є сумою більш пристрасних виконань її семи частин, зібраних у єдине ціле.
Отже, ви готові? Бо церемонію ось-ось почнуть . . . .

музика:  * * завантажити * *